Що саме є «отруйним для суспільної свідомості» - ток-шоу «Проти всіх» чи його коментар?
Юрист, присутній на славнозвісному випуску ток-шоу Христини Бондаренко про релігію, висловлює свою думку.
Ток-шоу Христини Бондаренко «Проти всіх» на тему нових релігійних течій викликало такий резонанс, що ще до свого виходу в ефір воно вже обговорюється. Та ще й як! Початок був покладений 3 березня у статті «
Побиття немовлят, або Рефлексія на зйомку» Вікторії Титаренко. Після цього з’явилися кілька «розгромних» статей Людмили Филипович, які завершилися
відкритим листом шеф-редактору 5-го каналу з вимогою взагалі зняти усі її коментарі до сюжетів. У листі, як відомо, була висловлена наполеглива рекомендація не випускати програму в ефір, тому що вона є «
отруйною для суспільної свідомості».
Ця цікава ситуація змушує мене висловити й свою точку зору стосовно згаданої програми. По-перше, тому, що я також брав участь у її записі, але побачив цей процес зовсім інакше, ніж пані Филипович і пані Титаренко. Крім цього, якщо так трапиться, що внаслідок значного тиску програма так і не отримає ефіру, для історії залишиться тільки думка пані Титаренко та пані Филипович, яка видається мені вкрай упередженою та необ’єктивною.
Я був запрошений на ток-шоу Христини Бондаренко в якості гостя у зв’язку з тим, що тема програми перегукується з темою моєї наукової праці. Перш за все, хочу зазначити, що погодився я взяти участь у дискусії, оскільки переконався, що формат цієї програми дозволяв у максимальній мірі уникнути тенденційного, однобічного висвітлення такого тонкого й делікатного питання, як вплив нових релігіозних течій на психіку людини. Свого часу я входив до робочої групи Міністерства юстиції з розробки нової редакції Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». На свій рахунок можу з гордістю віднести те, що в той час добився внесення до проекту принципіальних положень у вигляді комплексного дослідження відповідності законодавству України віросповідної доктрини та практики діяльності релігійних організацій, як умову проведення державної реєстрації. Я писав та пишу на цю тему. Тому не можна стверджувати, що нібито ніхто в студії крім двох експертів-релігієзнавців не володів ситуацією.
Я заслужив згадування у статті пані Титаренко. Вона називає мене паном юристом і звинувачує мимохідь у непрофесіоналізмі. Нібито я за одну ніч (?) написав новий кримінальний кодекс. При цьому мені приписуються слова, яких я ніколи не казав. Я не хочу сперечатися з нею – не бачу в цьому ніякого сенсу. Але хочу підкреслити, що на програмі я не мав наміру виступати, бо не був залучений в якості експерта, мені здавалося цікавішим слухати, як проходить обговорення «вживу». Свою позицію я не хотів нав’язувати, згадав про неї лише в кінці у кількох словах. Але ж, коли пролунала цитата пані Філіпович стосовно того, що вона ніколи не чула про релігійні вбивства в Україні, я не зміг стримати свого обурення.
Дійсно, якщо завідувач відділом релігійних процесів в Україні Інституту філософії НАНУ, виконавчий директор Центру релігійної інформації (!) та свободи Української асоціації релігієзнавців пані Филипович ніколи не чула про випадки вбивств на релігійному ґрунті в Україні, то, вибачте, щось не те у них там із релігійною інформацією. Таких випадків в Україні досить багато (я намагався перелічити для пані Филипович усі, що мені та й ще багато кому відомі, але не дали можливості). Можливо, кожний потребує окремої експертизи, але «не чути» про них взагалі, як на мій погляд, – неможливо. Саме це я й сказав, чим заслужив із боку Титаренко таку оцінку, що я, нібито, «робив закиди у непрофесіоналізмі релігієзнавцю». Так, пані Титаренко, визнаю, робив. Взагалі, атмосфера на програмі сприяла діалогу.
Судіть самі! За правилами ток-шоу на суд гостей і експертів (а в кінці кінців — усіх жителів України) були винесені реальні історії у викладенні їхніх безпосередніх учасників. Опоненти мали змогу коментувати ситуацію, перебуваючи безпосередньо в студії, в режимі «живого» спілкування. Усі, хто мав сміливість і бажання, скористалися цією можливістю у повній мірі!
Варто подивитися шоу для того, щоб в цьому переконатися! Так, із чотирьох запрошених на програму релігійних організацій своїх представників під промені софітів виставили лише дві: Фалуньгунь і Дніпропетровський реабілітаційний центр. І при цьому обидві зрештою вийшли заслуженими переможцями. Вони в основному були переконливішими у своїх аргументах за своїх візаві і захисту ззовні не потребували. А хто із запрошених не прийшов до студії, хто вирішив ухилитися від спілкування? Теж двоє: Свідки Єгови і Хізбут-т-тахрир. Та хіба винні в цьому організатори програми? Чи не ці дві організації має на увазі пані Титаренко, коли говорить про «побиття немовлят»?
Дивно, якщо це дійсно так. В обох сюжетах мова йшла про вбивства, що ґрунтувалися на релігійних переконаннях. До речі, саме такі, про наявність яких в Україні ніколи не чула пані Филипович! Шкода, що вона так рано залишила студію. Адже дуже цікаво, на мою думку, дізнаватися про щось, чого ніколи не чув!
Украй недружелюбним було б із боку пані професорки намагатися перешкодити виходу цієї програми, адже якщо вона, будучи експертом, вперше чула про релігійні вбивства в нашій країні, то інші наші співгромадяни могли не чути ці факти й поготів. Я повторюю, факти! Зрештою, погодьтеся, не так важливо, що саме лунало в студії під час обговорення цієї теми, важливо, що обговорення все ж відбулося і наша громадськість в ході дискусії була ознайомлена з шокуючими випадками невмотивованого і брутального насилля на релігійному підґрунті, які мають місце в нашій країні.
Суспільство проінформоване, а це означає, що вочевидь маємо те, що називають турботою про «захист суспільного здоров’я», «сприянням благополуччю, добробуту, безпеці більшості», що повністю відповідає уявленню про суспільний інтерес. У цьому є пафос подібних програм – максимально вільне й неупереджене обговорення в студії повинне задавати тон дискусії по глядацький бік екрану. А обговорити, друзі, було що, запевняю вас!
Я не розумію логіки наших релігієзнавців: що не так у програмі, чому саме вона є «отруйною для суспільної свідомості»? Якщо й згадувати «побиття немовлят», так ось, будь ласка, випадок вбивства маленького хлопчика. Чи про це не потрібно говорити? Можливо, потрібно мовчати про те, що вбивця займав керівну посаду в релігійної організації? Чи будемо робити вигляд, що ми не розуміємо мотивів злочину – краще вбити хлопця-пасинка, ніж дозволити йому залишити організацію? Закономірне питання: чи засудила релігійна організація вчинок свого «старійшини»? Ось аспект, який, безумовно, має значний суспільний інтерес. Колись ми прийдемо до того, що виносити які завгодно соціально значущі питання на розгляд суспільства – це нормально. Дійдемо до того, коли кожен, хто незгодний, буде прилюдно відстоювати свою думку та не стане намагатися заборонити обговорення, називаючи такій підхід своєю позицією.
До слова, особливо запам’ятався мені виступ мусульман стосовно діяльності Хізбут-т-тахрір. Він був коротким, але чіткім та цілком логічним. Їхня позиція, тобто принципове неприйняття діяльності деяких екстремістів під прапором ісламу, буде зрозуміла кожному, хто подивиться програму (якщо вона вийде). Що надалі, безумовно, буде сприяти міжконфесійному, міжнаціональному діалогу в країні. Прекрасна мета, яка була організаторами ток-шоу досягнута!
Наші журналісти роблять свою складну справу, керуючись міжнародним та вітчизняним законодавством, лібертарною теорією, принципами журналістської етики, поняттям про соціальну відповідальність, про свої обов’язок та совість. Допоможемо їм! Перешкоджати їм все одно, що робити спробу обмежити доступ до інформації, яка є соціально вагомою.
Кашницький Микита Вікторович, юрист
