Стаття Віталія Сича «К черту Мазепу» (Корреспондент.– 2008.– № 8) мене засмутила й образила. Не чекав, що головний редактор солідного видання дозволятиме собі лайливі вислови. Не коментуватиму докладно його ставлення і стиль критики діяльності Президента, не коментуватиму безглуздого висновку цієї публікації про гуртування нації навколо ковбаси (це прокоментують інші) чи ще більших свобод (куди вже далі, якщо таке пишуть). Адже зневага, сарказм, погорда, глузування та осуд – це все ознаки сучасної «якісної» журналістики, коли бажають сказати що-небудь, аби лише звернули увагу й купували видання. Але ж має бути якась межа...

 

Зосереджуся на кількох моментах. «К черту Мазепу»: що це за назва публікації? Загралися чи може не розумієте значення вживаних слів? Якщо Ви, Віталію, людина невіруюча – навіщо згадуєте нечисту силу, якої, на думку атеїстів, не існує? Якщо ж віруюча – маєте знати, що загравання з дияволом, згадка про нього навіть у буденній лайці – дуже небезпечні й шкідливі для людської душі. І тим більше не минеться, коли це роблять ось так, публічно. Може, не здогадуєтеся ким для багатьох українців є Мазепа й показово посилаєте його до сатани, підтримуючи московську анафему?

 

Друге. Я не прихильник Московського Патріархату, а тим більше його практики політичних відлучень від Церкви. Але мене як православного священика і, переконаний, багатьох християн ображає вислів: «Ведь Алексий ІІ, подлец...» Зауважте, це Ви так мовили про Патріарха однієї із Помісних Православних Церков... Недопустимо образливі слова, навіть коли їх вживає блазень.

 

Гадаю, Вам варто дещо остудити голову й негайно прилюдно вибачитись, бо можна так закритикуватися, що це буде подібним на плювання у тарілку, з якої споживаєте їжу.