detector.media
Марина Баранівська
05.03.2008 16:56
Вінегрет із банальностей
Вінегрет із банальностей
Програма «Життя триває» (Перший національний), присвячена підлітковій проблематиці, не сказала глядачеві нічого нового.
З появою нового в.о. президента НТКУ на Першому національному - метушня і великі сподівання. Перехідний період, одним словом. Проблема підліткового, або, як кажуть психологи, перехідного віку стала темою одного з останніх випусків програми для людей похилого віку «Життя триває».
 
Вихід у прямий ефір 4 березня об 11:15 ведучі Алла Сергійко та Олег Драч вирішили присвятити широкому колу «підліткових» проблем – від проблеми під назвою «батьки» і тотального почуття підліткової самотності до не менш прикрої теми прищів. Ймовірно, знахідка редакторської думки полягала в тому, щоб про проблеми сучасних підлітків поговорили люди різних поколінь – ведучі, зрілі особистості із персональним досвідом в темі обговорення та молоді за віком дівчата Наталя Бугаєнко і Тетяна Табалюк, психологи Центру психологічної допомоги сім’ям.
 
Звичайно, проблеми підліткового віку – це важливо. Це – з нашого життя, з того, яким ми живемо з дня у день, а не з того, про яке дивимося новини. З другого боку, будь-який соціально орієнтований телепроект хоча б раз на сезон зробить таку тему, змонтує гострі сюжети, запросить експертів і дасть практичні рекомендації. Реальна та доволі болісна «підліткова» тема затягана, розтиражована та збаналізована у вітчизняному медіапросторі. Тому найсуттєвіше для ведучих, які знову беруться говорити про це в ефірі, - не бути банальними. Хоча б з поваги до самих підлітків, які завжди повстають проти банальностей, звичних переконань та оцінок-діагнозів.
 
На початку програми показали сюжет – в мене всередині все обірвалось. Автор заявочного сюжету Тетяна Біла малює портрет сучасного підлітка. Сюжет змонтовано з уривків радянських фільмів 60-х років (чудове чорно-біле кіно, але ця картинка «звертається» до нинішнього глядача архаїчною мовою. Навіщо?) та традиційного набору відео, знятого під тему – школа, вулиці, пару кадрів з якоїсь дискотеки. Авторський текст теж схематичний: підлітки «пробують життя на зуб», вони закриті для дорослих, «добре їм тільки в тусовці, в голові – вінегрет, а в душі – почуття самотності і палке бажання любити». В ролі підлітків в сюжеті фігурують кілька школярів з одної школи. Не важко здогадатися, що у глядача, досвідченого в «підлітковій» проблематиці завдяки життю та зусиллям массмедіа, й водночас перманентно зголоднілого до видовища, така «страва», точніше – «кілограм їжі», як у анекдоті, навряд чи викличе сильний апетит.
 
Між тим, заявочний сюжет – це маніфест авторів програми, висловлений у формі запитання чи хоча б з такою інтонацією. Зрозуміло, що автори цієї програми вже не один сезон ставлять питання. Жити від запитання до запитання – індивідуальний вибір і примха, робити це усвідомлено та якісно (цікаво не тільки для тебе самого) з понеділка по п’ятницю – професіоналізм. Просто від того, наскільки гостро, актуально (а не виходячи з реалій минулого століття) та з позиції звичайної живої людини буде поставлено головне питання програми на самому початку, залежить гострота, змістовність подальшої розмови в студії. Картонно-пласка, депресивна у своїй передбачуваності картинка заявочного сюжету, відсторонене перелічування «їхніх», підліткових, проблем у закадровому тексті – все це, чесно кажучи, не тільки справляє гнітюче враження. На додаток це й не налаштовує ведучих і гостей програми, а разом з ними й глядачів - на справжній діалог, а не такий, що відтворюватиме загальновідоме.  
 
Життя тривало, і наступний «вінегрет» із розмови ведучих із молодими психологами, ще одного відеоматеріалу з теми (цього разу про підліткову жорстокість як наслідок хворої моралі молодого покоління) та спілкування із глядачами телефоном був природнім розвитком невдалого маніфесту. На прохання ведучих 20-річні дівчатка-психологи із несподівано холодною, майже медичною відстороненістю розпочали з того, що озвучили класифікацію підлітків. І під час ефіру продовжували говорити про підліткові проблеми з якоїсь підкреслено окремої від них самих позиції психологічних експертів. На якусь хвилину мені здалося, що така поведінка запрошених юних експертів була почасти їхньою захисною реакцією. Але від чого?
 
Усі присутні у студії залишались самими собою: ведучі – дорослими, гості – юними, трохи сором’язливими дівчатками. Розмова тих та інших про життя підлітків іноді провисала, зі скрипом пробираючись крізь банальності (невже досі питання «Купити чи не купити дитині мобільний?» залишається наріжним для батьків та дітей?). І ще відчувалось, що ведучим, як і кожному дорослому, важко вирватися з-під гіпнозу звичайних переконань, абстрагуватися від власного авторитету, спробувати на якийсь час не бути несвідомим агентом батьківської влади. Часто запитання, що ставили Алла та Олег своїм гостям – на кшталт «Де джерело споживацьких шоків?», - були чомусь запитаннями не реалістів, які виховують власних дітей, а людей, які ніби вивчають підлітків крізь «призму», здалека, на дистанції випростаної руки.
 
Розмова – центральна розвага в програмі «Життя триває». І, як на мене, якби в цій розмові так відчутно не бракувало проявленого особистісного (а не від особи «ведучого» або «психолога») ставлення до теми і одне до одного, розвага була б цікавішою.
 
Втім, це зовсім не означає, що ця розмова була нікому не потрібна. Принаймні один глядач точно отримав користь. Це була жінка, яка додзвонилась в ефір і спитала, чи можна сьогодні без зайвого розголосу ходити до психолога і чи не поставлять за це на облік, як колись. Її заспокоїли, а я подумала, що, оскільки сьогодні в середовищі вітчизняних телеглядачів такі питання ще виникають, можна не сумніватися, що проблеми підлітків не залишаться без уваги телевізійників.
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY