29 лютого у ток-шоу «Свобода Савіка Шустера» я мала нагоду побачити багатостраждальний український народ. Він явився мені юною львів’янкою із заплаканим обличчям, що поставила високочолим українським політикам запитання, котре я і, думаю, кожен з вас ставить собі щоразу, як дивиться новини: «Чому ж вони, як злодії на місце злочину, знову і знову повертаються до влади та псують нам життя?». Її сльози були виразом і мого відчуття люті та безпомічності, що не покидає мене вже котрий місяць спостережень за цирком, який усі домовилися називати красивими словами «політична криза». Це був найголовніший та найвідвертіший момент однієї з найкращих програм, присвячених політиці, що я бачила за останній час.

 

Політики у студії, усвідомивши або інтуїтивно відчувши всю загрозливість слів дівчини, в один голос почали звинувачувати її в нечемності та агресивності. Найкращий захист – звичайно, напад... Але панове, майте мужність гідно сприймати правду хоча б із вуст дитини. Від себе хочу подякувати їй за цю голу правду, а всіх нас привітати з тим, що навіть наші діти вже знають ціну нашим політикам. У п’ятницю ми побачили власне майбутнє – розумних, інтелігентних, високоосвічених дітей, які краще за депутатів, мерів, прокурорів та міністрів знають, що болить державі та її народові. Вони можуть дозволити собі неймовірну розкіш, якої немає в жодного з високих мужів – говорити відверто та правдиво. Та чи отримають вони шанс реалізуватися та стати лідерами України – велике запитання...

 

Не можу не висловити свої співчуття політикам, котрі брали участь у програмі. Думаю, ніхто з них не очікував такого різкого контрасту не на свою користь. Дійсно, коли один політик ставить своєю звичною «пташиною» мовою питання іншому, а той, у свою чергу, нею ж відповідає – але зовсім про своє, відчуття загальної атмосфери абсурду не дає остаточно зрозуміти, хто чого вартий. А от коли на конкретне й абсолютно зрозуміле запитання щодо того, чи буде в Україні більше туристів після Євро-2012, дитині розповідають про власне щасливе минуле та докладно пояснюють, що мають робити її батьки, щоб виховати з неї чемного громадянина, – розумієш, у чому таки проблема: наші політики дурніші за наших дітей.

 

Власне, нічого нового не відбулося. Як і раніше, кожен із професійних демагогів прийшов на програму із заздалегідь завченими меседжами. Хтось про підступність опозиції, хтось про невиконання зобов’язань владою, хтось про виключну правильність соціалістичної моралі. І вони незмінні – незалежно від того, хто з цих політиків – влада. Все до болі знайоме. Кожен говорить про своє, нікого не чує, час від часу ображає опонента та виконує план піар-заходів. Але контраст мене вразив. Вираз абсолютного нерозуміння на обличчі 16-річного хлопчика, коли на запитання, чому власники приватного житла змушенні платити за квадратуру, йому прочитали лекцію про те, як зовсім скоро не буде дорогих кредитів та що таке європейське соціальне житло у сприйнятті київського мера…

 

Відчуття, що тебе дурять, не полишає й коли на запитання про зовнішнє тестування дітям відповідають, що це неправильно – так поспішати, але вже так сталося, а колишні або діючи професори діляться інформацією про корумпованість вишів. І коли у відповідь на низку запитань про те, чого це наші обранці не працюючи продовжують отримувати зарплату, квартири та компенсації, представники всіх політичних партій палко розповідають, що це не вони, а їх погані опоненти, – очі юних учасників красномовно говорять: «Чого ви нас за лохів тримаєте?».

 

Панове, та хто ж та шоста фракція негідників, що всупереч вашим клятвам скасувати пільги продовжує відчайдушно ними користуватися? Пригадується старий анекдот про студента, який складав біологію та вивчив лише одне запитання про кільчастих хробаків... Політики, як той горе-студент, завчили один текст та безрезультатно намагаються адаптувати його до будь-яких питань. Радила би їм взяти до себе на роботу дітей, котрі брали участь у програмі. Певна – вони підкажуть нові тексти та допоможуть стати адекватнішими.

 

От і виходить, що ми маємо запаморочливо світле майбутнє, але взагалі не маємо сьогодення. Та це все ж таки краще ніж нічого. Тепер зрозумілий план наших із вами подальших дій – не дати остаточно розвалити країну, допоки вони ці маленькі бізнесмени, політологи, актори та державні діячі не виростуть.