Якби хтось закинув мені, що я бачу все у сонячному світлі – мабуть, довелося б розвести руками і погодитись. Але почути від Олександра Тертичного, що рожеві окуляри у нас, виявляється, носять «люди з президії» – щонайменше, дивно. Не лише для тих, хто останні кілька місяців спостерігає ситуацію «зсередини», а й для тих, хто хоча б читав «Детектор медіа». Не знаю, кого з двох спікерів мав на увазі автор, але ані від промови Олександра Зінченка, ані від публікації Сергія Гузя явно не віє оптимізмом.

 

Почну з того, на чому  пан Олександр наголосив, як на найбільш кричущому інциденті у новітній історії Медіа-профспілки. «Цю угоду Сергій Гузь порушив брутальним чином: в останній момент зняв свою кандидатуру і сам же запропонував іншу». Угоду – тобто, що він стає головою, а навзаєм отримує дієвий комітет. Демократія – це процедура, нагадує у своїй статті Олександр Тертичний; тоді хотілося б побачити протокол Конференції, де на папері зафіксовано отакий «бартер». Знаєте, є такий термін у шахах – цуґцванґ. Це коли краще взагалі не ходити, бо варіантів немає. Приблизно у такій ситуації опинилася два тижні тому Київська незалежна медіа-профспілка. Але, як і у шаховій партії, правила зобов’язують нас ходити. За статутом КНМП повинна була висунути свого кандидата. І, думаю, не злукавлю, коли скажу, що для більшості цією кандидатурою був Сергій Гузь. І ще, не помилюся: ніхто не сумнівався, що свою кандидатуру він зніме. Або, принаймні, хоче зняти. Під час недавньої розмови ви, пане Олександре, зауважили мені, що комітет не переймається пошуком людей. Окей, зарахуємо і цю жовту картку. За два тижні така кандидатура з’явилась. І вже ніяк не погоджусь, що у кандидата від «несподіваної» пропозиції перехопило подих.

 

Я не буду давати оцінки персоні нового голови. Хоча б тому, що зараз у цьому немає жодної потреби. Виборча, якщо можна так висловитись, кампанія завершилась, а передрікати результати нашої спільної роботи не в моїх інтересах – прогнози іноді мають здатність не справджуватись. Єдине: навряд чи хтось заперечить мені, що невелике задоволення – очолювати організацію внаслідок відсутності альтернативи і з метою, так би мовити, розрулити ситуацію.

 

Олександр Тертичний дуже непокоїться через рішення щодо благодійної допомоги. Думаю, всі, хто був учасником обговорення тексту цього документу напередодні з’їзду, погодяться, що дискусія всередині робочої групи була безперспективною. Кожен із нас мав свої аргументи, і невже може нарікати, що не був почутий? До проекту цього документа були включені всі пропозиції. Більше того, «особи, які перешкоджають діяльності журналістів і профспілок» потрапили до переліку заборонених джерел саме на мою пропозицію. Але рішення не пройшло, і я від цього не в захваті, але це не дає мені підстав заявляти, що позиція делегатів аморальна і я «далі їхати» з ними не можу. А попри скептичні очікування (ну, принаймні, у мене такі були) напередодні з’їзду, якраз це питання було обговорене у найтолерантніших тонах. Значною мірою завдяки грамотній організації процесу з боку голови, який поставив на голосування кожне застереження окремо.

 

Що ж до «грошей, які не пахнуть», але викликають таку відразу в Олександра Тертичного, то, якщо я правильно розумію, Профспілка декларує свою незалежність як від політичних, так і від комерційних структур. Читаємо статут: «Профспілка незалежна у своїй діяльності від органів державної влади та управління, місцевого самоврядування, підприємств, організацій та установ усіх форм власності, політичних та інших громадських організацій, зберігає свою організаційну, фінансову та господарську самостійність». Тож не бачу підстав виокремлювати звідси як неприйнятні джерела благодійної допомоги політичні партії або власне політичних діячів. Чому вони, як висловився пан Олександр, «сумнівні дарителі», а решта – не сумнівні? Чи несумнівні – це обов’язково закордонні фундації, про внутрішнє наповнення яких ми менше знаємо і тому спокійніше почуваємось?

 

У будь-якому разі, є остаточне рішення делегатів. Серед них були, наскільки мені відомо, і представники Донецької організації, які свого часу досить бурхливо відреагували на рішення комітету КНМП брати допомогу від політиків і прийняти до Медіа-профспілки відому всім нам депутатку. Тобто я не знаю, як вони голосували, але в будь-якому разі буду поважати їхню думку, так само як і свою – відносно тих, хто перешкоджає діяльності журналістів і далі за текстом. Але рішення обов'язкове для виконання. І не робімо вигляд, що все це підлаштувала купка підступних і аморальних журналістів. 

 

До того ж, нарікання на те, що «на сайті профспілки особливу думку одного виставили попереду інформації про думку всієї робочої групи з п’яти людей», і що це «промовиста випадковість», ну аж ніяк не можна зарахувати до аргументів. Очевидно, що першим на сайті завжди стоїть повідомлення, яке з’явилося пізніше, а отже, упорядниця сайту зробила якраз дуже логічно – спочатку надрукувала проект рішення, а вже потім - особливу думку члена групи. Так само наші з вами коментарі публікуються вище за офіційні повідомлення про рішення з’їзду. Це так, між іншим…

 

Говорити ж про безпідставні звинувачення доводиться не лише у випадку з благодійними внесками. Варто було винести на розгляд з’їзду «сирий» статут Фонду безпеки журналістів, як деякі наші колеги, «не відходячи від каси», назвали це зумисними підступамиз метою робити якісь там махінації з грошима. Друзі, ну невже ми не можемо реагувати на факти без зайвого домислювання? Вибачайте, але має бути якась межа, за яку підозри не переходять. Один мій колега сказав раз так: я тобі буду довіряти, навіть якщо ти мене обдуриш. Я не пропоную бути необачними – документ вартий обговорення і, на мою думку, був справедливо відхилений – але ж є така річ, як презумпція невинності, тим більше, що ідеться про конкретних людей, більшість із яких нам добре відомі. Тому на майбутнє дуже хотілося б, аби ми критикували рядки юридичних документів, а не один одного.

 

Що ж до непрозорості, то це, як на мене, зовсім не те, що можна назвати рисою Медіа-профспілки. Цілком визнаю зауваження, які лунали і на зборах і 9, і 23 лютого – недостатньо налагоджений зв’язок із членами організації. Це стосується також і висунення кандидатів на виборні посади, про що писав пан Олександр. Однак цього року члени КНМП вперше отримали розсилку з анонсом Конференції, а наше багатостраждальне положення з’явилося на сайті перед з‘їздом – хай і за добу, але ж проекти рішень зазвичай потрапляли до рук делегатів уже на зборах. Авжеж, ви скажете, що це такий необхідний мінімум, про який і говорити не варто – але думаю, несправедливо звинувачувати обидва комітети у тому, що вони не чують зауважень. Бо навіть ці кроки дають підстави думати, що місяць за місяцем зв’язок покращуватиметься. 

 

Попри те, що з’їзд, як висловився Олександр Тертичний, виявився лише демократичною ширмою, він з успіхом відправив на «перездачу» авторів статуту для Фонду безпеки журналістів. Виявляється, голосувати «за безальтернативними пропозиціями», які «були ухвалені ще до початку з’їзду у дуже вузькому колі активістів, нікому не довелось»: з’їзд, як і належить йому за статутом, залишився вищим керівним органом Медіа-профспілки. Звичайно, ви можете сказати – спрацював інстинкт самозбереження, і взагалі не так просто нав’язати щось сумнівне аудиторії, яка складається з журналістів – в них-бо нюх на ці речі добрий. Але комітети (і КНМП, і НМПУ) зі свого боку не зробили жодного кроку, аби уникнути розгляду того чи іншого питання усіма делегатами.

 

Я нагадаю, що за статутом такий вид документів, як положення, ухвалює комітет. Однак у випадку з благодійною допомогою було вирішено винести питання на з’їзд, оскільки тема виявилась надто дискусійною, а діапазон думок – надто широким. Кандидатури ж до складу комітету пропонували саме учасники з’їзду – про які ж «заготовані» рішення ідеться, і якої їхньої «легітимізації» чекав керівний орган від зборів? Дозволю собі нагадати, що вашу кандидатуру, пане Олександре, висували до складу ревізійної комісії. Не думаю, що це рішення було, за вашим висловом, заздалегідь заготоване вузьким колом активістів.  

 

А якщо я помиляюсь, і до кінця світу дійсно недалеко – вже за півроку у журналістів буде нагода посунути мою недієздатну персону з комітету КНМП. І повірте, що жодні залаштункові рішення від цього не врятують. Така вже ця Медіа-профспілка.