Фахових футбольних коментаторів рахують одиницями. Інтерв’ю з Олександром Гливинським, ведучим програми «Гол!» (Новий канал).
Ми ведемо наш репортаж із маленької кімнатки поруч із маленькою студією на Татарці у приміщенні Нового каналу. Поруч зі мною – репортер і продюсер цього поля пан Олександр Гливинський, одягнений у футболку «Мілана» без номера. Він виглядає жваво і симпатично, значно молодшим, ніж у кадрі. На футбольних телетеренах України пан Олександр вважається провідним гравцем, адже саме за коментаторські справи і заслуги ведучого він став лауреатом премії «Телетріумф».
Увага! Цікавий момент. Вже на перших хвилинах нашого репортажу ми дізнаємося, що популярна щонедільна програма «Гол!» перебуває взагалі за межами поля-ефіру і не виходить вже більше місяця. Через спонсорсько-фінансові удари, про які піде розмова в другому таймі.
А поки що зі співчуттям до центрального захисника продакшна «Гол!» і його ж ведучого нападника ми хочемо розповісти про Олександра Гливинського і водночас знайти відповідь на питання, звідки в Україні беруться футбольні коментатори.
Наводимо склад сім’ї Гливинських у Львові. Він чисто футбольний, починаючи з дідуся. Тато Сашка сам грав у юні роки за команду «СКА-Львів» та в юнацьких колективах України. Потім народився Олександр. Батькові не пощастило, бо під час однієї гри його сильно вдарили по коліну – подвійний перелом і розрив меніска.
Але це не зупинило футбольного інтересу і пристрастей у родині. Усі продовжували вболівати, ходити на футбол разом із Сашком, а він сам поступово ставав футбольним статистиком, читаючи всі спортивні видання і вирізаючи звідти найцікавіше.
Само собою, вся родина переглядала по телевізору футбольні репортажі, точилися дискусії і тоді виникали телекоментатори-куміри з усього колишнього простору.
– Олександре, хто вони, і як ви групуєте визначних спортивних коментаторів?
– Найбільше мені подобалися з колишніх великих спортсменів – Майоров, Маслаченко, Дмитрієва, Набутов. З акторів –коментаторів – Махарадзе, Озеров…
– Виходить, є щось спільне, потрібне для якісного репортажу і акторам, і спортсменам перед мікрофоном?
– Так, має бути і прямий досвід-знання, і розуміння спорту, й артистизм.
– А яка мета? Я особисто розподіляю наших футбольних коментаторів на «академіків», що завалюють нас непотрібною інформацією, і «повзучих емпіриків» – переповідачів усіх подій на полі, які всі й самі бачать. І в обох випадках нудно.
– Для чого артистизм? Матч має свою інтригу. Щоб її донести, потрібні й артистизм, і хвилювання самого коментатора. Тоді це буде донесено і до глядача! Ще необхідне відчуття міри речей – коли нести текст, а коли робити паузу. Маємо відео…
Тут ми теж робимо невеличку паузу і згадуємо, що пан Олександр починав свою професійну діяльність не з телебачення, а з радіо, а ще раніше – із друкованої журналістики. У тому ж Львові.
– У старшому класі я вирішив стати журналістом. Так романтично їздити в далекі краї по репортажі. Але спочатку записався у журналістський дитячо-юнацький гурток при львівській «Просвіті». Там і були мої перші публікації. Непогана підготовка перед вступом на журфак Львівського університету. Там я швидко перевівся зі стаціонару на заочне і прийшов працювати до Обласного радіо. Там був «Дебют» від нашого гуртка, у відділі інформації. Спочатку і каву робив, вчився, а там пішли й перші репортажі. А найпершим репортажем-розслідуванням був матеріал про пожежну команду. Але ж футбол завжди був у мене в голові! Я відстежував усі футбольні події. Вважаю, що це не робота, а пристрасть.
– Тож виявляється, що крім великих спортсменів та акторів, футбольними коментаторами можуть стати і журналісти, як ви. А з кого краще добирати нові кадри?
– У нас частина коментаторів – журналісти, решта – вболівальники, що цікавляться футболом, але не мають жодної спеціальної підготовки. До того ж, вони не дуже володіють українською мовою… Біда в тому, що в нас немає школи, на журфаках немає такого курсу – професійних футбольних коментаторів. Подекуди існує просто спортивна журналістика.
Раніше на ЦТ в Москві вміли шукати, знаходити і виховувати футбольних і хокейних коментаторів. Приклади відомі. Там і школа, і стандарти підготовки були. Одразу в ефір не відправляли, тож тоді можна говорити про рівень.
– Це дивовижно. Український футбол знає видатні команди, футболістів, тренерів… А де ж подібні за рівнем футбольні коментатори?
– У нашому футболі ще залишилася система, традиції, школа. Нічого такого у футбольній журналістиці ніколи не було і зараз теж немає. До того ж багато залежить від творчої атмосфери у спортивних редакціях, продакшн-студіях, керівництві каналів та навіть від загальної атмосфери в суспільстві.
– Колись футбол називали спочатку партійним, а потім – народним видом спорту. Чи змінюється зараз на нашому ТБ ставлення до спорту взагалі і до футболу зокрема?
– Змінюється – у гірший бік. Триває занепад усього спорту – це видно по результатах і його відображенню на телеекранах. Є багацько олімпійських видів, які зовсім відсутні на нашому радіо і телебаченні…
– У нас це комерційно замінено морем програм про чудодійні ліки і шарлатанські заходи проти будь-якої хвороби.
– Так діють, коли не дбають про здоров’я народу і не хочуть пропагувати фізкультуру і спорт на телебаченні. Бо ж який зиск для комерційного телебачення, та і державного теж?
– Від чого залежить утиск не тільки симфонічної та оперної музики (справжньої культури), але, виявляється, й фізкультури, футболу, спортивних програм?
– Ліпше би про це запитати керівників каналів. У їхньому розумінні фізкультура, спорт, футбол – «неформат». Замість них вигідніше ставити більше розважальних програм, серіалів і шоу. Значно вигідніше – за рейтингами і звичками людей. А спортивні програми відсуваються на пізній час. Телебізнес наполягає на тому, щоб у спортивних програм було менше відряджень на матчі, тренування збірної чи клубу. А яка може бути аналітика без показу процесу, зустрічей із цікавими особистостями, де б вони не були? Усе звужується до коротеньких інформацій. Дуже куцо – повідомити, і все. Дається взнаки економія на спортивних редакціях та їх працівниках.
Щоб не бути голослівними, звернімося до фактів: з Нового року закрилися спортивні редакції НТН та СТБ; ще минулого року через відсутність високих рейтингів було ліквідовано спортивну редакцію на «Інтері» (хоча у новому холдингу і продовжує діяти «Мегаспорт»); вже рік спортивні новини «1+1» не виходять у прайм-таймі; на Новому каналі спортивна редакція ледь вціліла – її існування пролонговано ще на рік. І от тепер припинив виходити в ефір «Гол!» нашого співрозмовника.
Продовжуємо наш невеличкий репортаж із дуже маленького простору пана Олександра. І в кабінеті, повному касет, і в знімальному павільйоні (на десять квадратних метрів) тільки й можна влаштовувати футбольне тир-пир на дуже короткому пасі.
– А ви могли би, пане Олександре, запросити двох-трьох гостей?
– Ні, немає куди. У мене класична форма спортивної програми: ведучий робить підводки до сюжетів внутрішніх і зарубіжних змагань.
Отака «класика» притаманна в нас 95% футбольних програм. У Олександра Гливинського – від скрути, у інших, що мають просторі студії та кошти, – від одноманітності та творчої пасивності (наприклад, Перший національний, «Уїк-енд»). Нерухомі постаті ведучих і традиційні сюжети.
Я нагадав про розкішні футбольні програми і трансляції німців із великою кількістю ведучих, інтерв’юерів, знаних експертів, на що Гливинський відповів напівжартома:
– Чому у нас не так, як у німців? Бо ми – не німці…Де у нас великі павільйони, сучасна техніка, ведучі, експерти і зірки, де відповідне фінансування? В шоу – розважальних і політичних. Там, де рейтинг великий. А футбол? Він перебуває в прокрустовому ложі сіток та другорядних інтересів. Рейтинг – важлива річ. Але ж не можна єдиним метром міряти все. Телебачення забуває про спорт. Треба робити щось корисне для суспільства, а не тільки розважати його чи надавати можливість слухати і дивитися лайки і жахи. У нас телебачення орієнтується лише на прибуток. Треба змінити ставлення менеджерів до спорту на телеекрані.
– Чи готуєтеся ви до «Євро-12»?
– Звичайно. Не знаю, як там інші, але ще нема угод на трансляції «Євро-8», де ми не граємо. Сподіваємося на останню хвилину і вболівальницький інтерес.
– Скільки знадобиться класних коментаторів на наше «Євро», щоб вести на Україну репортажі українською?
– П’ять-шість фахівців пристойного класу.
Справді, фахівців футбольних програм і репортажів рахують одиницями. Вони – рідкісні і дуже потрібні телебаченню. Побажаймо ж пану Олександру вдачі у нелегку його днину міжсезоння. Хай буде «Гол!».
