Анатолій Васянович працював на УТ-1 диктором інформаційних програм «День за днем», «Новини», «Вісті», «Актуальна камера»; дитячої програми «Мультфільм на замовлення»; розважальної «Пісня скликає друзів», а також телевізійних концертів.

 

 

 

1995-го року інститут дикторів на українському телебаченні було ліквідовано. «Обличчями» телеканалів стали ведучі у сучасному розумінні цього слова, а дикторам, серед яких був і Анатолій Васянович, довелося змінювати кваліфікацію. Він працював режисером творчого об’єднання «Наука», а також оператором наукових програм «Свічадо», «Грані пізнання», «Банк ідей». Навички диктора застосовував, начитуючи закадровий текст для цих програм. Згадує, що часто доводилось їздити на зйомки його приватним автомобілем, оскільки процес замовлення службового транспорту на НТКУ довгий і марудний.

 

Минали роки, кілька разів змінювалось найвище керівництво НТКУ, а разом із ним і менеджерська команда. Чинний президент телекомпанії Віталій Докаленко привів на телеканал свого колегу, режисера Віктора Дерюгіна, який очолив творче об’єднання документальних і художніх фільмів. До штату новоствореного ТО після ліквідації культурологічного об’єднання перейшла частина його працівників, серед яких був і Анатолій Васянович. Колишнім працівникам ТО «Наука» пообіцяли, що вони робитимуть фільми на наукові теми, і поступово п'ятеро редакторів-«науковців» призвичаїлись до цієї роботи. Проте Анатолію Васяновичу хотілось реалізувати свій філологічний досвід. Він багато років викладав у театральному інституті техніку мови, тож запропонував Віктору Дерюгіну організувати курси з техніки мови в об’єднанні. Пан Дерюгін пообіцяв порадитись із президентом НТКУ; більше про цю пропозицію не згадували.

 

Потім Анатолій Васянович запропонував ідею двохвилинних міжпрограмних роликів, у яких глядачам підказуватимуть правильну вимову українських слів. . «Я брав би за основу одне слово, наприклад, як правильно казати: книжкИ чи кнИжки? Пояснюючи правило, я просто сказав би: «Шановні, якщо множина, то говорите: оце стоять книжкИ. Якщо ви додаєте числівник, то кажете дві кнИжки. І глядачі б запам’ятовували. В кадрі був би я – авторитетний для глядача. знайомий йому багато років», – розповідає пан Анатолій. Цю пропозицію керівництво відкинуло, зазначивши, що, якщо у кадрі буде ведучий, це «пахнутиме радянськими часами», і запропонували продумати варіант без ведучого. Концепцію «без ведучого» також було представлено Віктору Дерюгіну, і знов знадобилось узгодження з президентом НТКУ… Про цю пропозицію також на якийсь час забули. Згодом, за словами Анатолія Васяновича, він нагадав Віктору Дерюгіну про свою ідею і почув, що Міністерство культури і науки пропонує схожий проект і має під нього бюджет – мільйон гривень, тому НТКУ вигідніше пристати на пропозицію міністерства. В результаті цей проект так і не був реалізований.

 

Потім Анатолію Васяновичу запропонували стати керівником десятихвилинної культурологічної програми, яка у перспективі мала б стати щоденною. Він отримав список людей, «не надто завантажених виробництвом фільмів», які мали працювати над цією програмою. «Ми зрозуміли, що це якась авантюра, тому що робити щоденні 10-хвилинні випуски – це завдання для цілого об’єднання, а не купки людий. Та все ж ми підготували концепцію, а також пілотну програму. Але, оскільки ставлення у всієї команди до цього було іронічне, то й пілот вийшов, можливо, надто іронічний», – згадує Васянович. Цей пілот художня рада об’єднання розпорядилась переробити, але наступний – прийняла. У всього маленького колективу з’явилася надія.. Але Віктор Дерюгін знову сказав, що для рішення про запуск програми потрібна консультація з Віталієм Докаленком.

 

Вердикту президента НТКУ Васянович чекав місяць. Нарешті Віктор Дерюгін повідомив: на думку Віталія Докаленка, програма не підходить. «Поясніть, - попросив Анатолій Васянович, - чого ж хоче директор? Адже ця програма була його ініціативою! А художня рада проект прийняла». Але керівник відповів, що мотивація рішення топ-менеджера йому не відома.

 

Після цієї, вже третьої, невдалої спроби, Анатолій Васянович почав підозрювати, що все це робиться навмисно. «Всі концепції, пілоти, які я готував, не приймали – а потім виходило, що я не працював, - розповідає він. – І я почав розуміти, що в очах директора я ледар і нездара, а він доповідає президенту про моє неробство. Я все життя багато працював, а тепер із мене зробили цапа-відбувайла. Мабуть, хотіли, щоб я врешті-решт звільнився за власним бажанням». У той самий час керівництво НТКУ не раз натякало на те, що всі охочі добровільно піти на пенсію отримають тримісячну компенсацію зарплатні. Декілька працівників пенсійного віку пристали на цю пропозицію, але цього було не досить. «Я так зрозумів, що керівники всіх підрозділів отримали завдання – виштовхати якомога більше старших працівників на пенсію», - каже Васянович.

 

Спроба четверта: на чергових зборах ТО Дерюгін запропонував робити власний продукт на базі п’ятихвилинних фільмів, закуплених Національною телекомпанією в Бі-Бі-Сі. «Науковці» розробили концепцію і пішли з нею до директора; той висловив сумнів у тому, що вони зможуть реалізувати цей проект. Остаточної відповіді Віктор Дерюгін так і не дав.

 

І ось – остання спроба. Наприкінці 2007 року на зборах редакторів творчого об’єднання наукових і художніх фільмів головний редактор Андрій Данильченко запитав у присутніх, хто готовий взяти на себе роботу літературного редактора, який стежитиме за текстами, що мають піти в ефір. Адже, за його словами, останнім часом побільшало нарікань на хибну вимову, наголоси, суржик у начитках тощо. Запропонували Васяновича; почувши про цю кандидатуру, Віктор Дерюгін вже звично послався на необхідність поговорити з Докаленком. «Я так чекав, що він погодиться. Але тут побачив: він не хоче, щоб я робив щось корисне. Дерюгін робив все, щоб я залишився без роботи», – згадує Васянович. Він розумів, що його фактично виштовхують на пенсію, але сподівався від керівництва іншого підходу.  «Чому ж таке ставлення до ветеранів? Чому у нас немає співчуття до людей, які все життя пропрацювали на телебаченні? Грубість і хамство - це обов’язковий атрибут у розмовах нинішнього менеджменту з членами колективу. Чому не можуть просто поговорити з нами по-людськи, попросити піти на пенсію, провести з гідністю?», – обурюється він.

 

Розв’язка була прикрою. Одного дня Анатолій Васянович, виконавши всі формальності, скористався можливістю піти в одноденну творчу відпустку («творчий день», як це називають на НТКУ). Саме у цей день до кабінету, де він працює, завітав Віктор Дерюгін. Керівник об’єднання обурився відсутністю працівника, і Васяновичу зателефонували додому.

 

Приїхавши на канал, пан Анатолій пішов до Віктора Дерюгіна, аби з’ясувати, в чому полягали претензії до нього. Директор підтвердив, що йому було відомо про «творчий день» Васяновича, але закидав його звинуваченнями: «Ти нічого не робиш, а я тебе покриваю!».

 

«Навіщо ви нагнітаєте обстановку? Ви хочете мене на чомусь підловити?», - запитав Анатолій Васянович. Дерюгін реагував знервовано. «Звідки така ненависть до людей? Ви ж нещодавно стали батьком, повинні пом’якшати характером», - вів далі Васянович, на що Дерюгін, за словами пана Анатолія, відреагував криком: «Не чіпайте моїх дітей!». Після нетривалої перепалки директор покликав до кабінету двох колег – головного редактора Данильченка та профорга Тростянську - як свідків; повідомивши їм, що Анатолій Васянович «скандалить». Самому ж Васяновичц  Дерюгін вказав на двері – «Геть звідси!».

 

Після цього, за словами Анатолія Васяновича, він не витримав: сказав Дерюгіну все, що думає про його поведінку щодо людини, яка працювала на телебаченні 32 роки. «Геть звідси!», - повторив директор. «І тоді я підійшов і плюнув йому в пику», - зізнається Анатолій Васянович. Андрій Данильченко вступився за керівника, і Васянович покинув директорський кабінет.

 

Наступного дня Віктор Дерюгін разом із трьома співробітниками прийшов у кабінет, де працює Васянович, і знов почав з’ясовувати стосунки. Очевидно, молодому керівникові конче необхідно було довести свою перевагу, адже він відповів на плювок Васяновича… плювком. Обмінявшись із Дерюгіним виявами зневаги, Васянович, за його словами, відштовхнув директора. «Це був не удар, я просто його відштовхнув. Це був самозахист», - каже пан Анатолій.

 

Незабаром головний редактор творчого об’єднання Андрій Данильченко почав переконувати Васяновича чимскоріше написати заяву про вихід на пенсію – інакше, мовляв, Дерюгін, якому ветеран УТ завдав «образи дією», може подати до суду. «Судом мене не налякаєш, але я розумів, що працювати в такому колективі, з таким керівником надалі не зможу», - розповідає пан Анатолій. Останньою інстанцією, до якої він звернувся перед тим, як написати заяву, був президент Національної телекомпанії України. «Я запропонував Віталію Докаленку, аби мене перевели у програмну службу, де я зможу стежити за чистотою мови в ефірі. Президент сказав прийти через тиждень. Але вже за кілька днів мені зателефонував Андрій Данильченко й повідомив: президент переказав мені, щоб я йшов на пенсію…».

 

31 січня 2008 року – останній робочий день Анатолія Васяновича на НТКУ. «Більше за все в цій історії мене обурила манера поведінки представників менеджменту Національної телекомпанії. Вони не знають, що таке культура, ввічливість, йдуть навпростець задля досягнення власних цілей. Шкода, що в цій ситуації президент НТКУ не став арбітром, а пристав на бік свого приятеля. Так закінчилась моя тридцятидворічна трудова діяльність на українському телебаченні», - із сльозами на очах скінчив свою розповідь Анатолій Васянович.

 

 

«Детектор медіа» звернулась до Віктора Дерюгіна із проханням викласти своє бачення того, що відбулось. На жаль, пан Віктор категорично відмовився від коментарів.

 

Погодився прокоментувати ситуацію інший учасник описаних подій - Андрій Данильченко, головний редактор ТО документальних та художніх фільмів Першого національного:

 

– Звичайно, Анатолій Семенович – це метр, свого часу дійсно був обличчям телеканалу. Справа в тому, що інститут дикторства скасований, і у зв’язку з цим він опинився в такому непевному стані. Він спробував себе реалізувати як редактор чи оглядач, але ці спроби були невдалі. Він, напевне, стверджує, що це ми блокували його зусилля, але можу сказати, що його звільнення – це не спланована акція. Хто винен, що культурологічний проект, який він очолював, був зроблений недосконало? Остання сцена – це спонтанний вибух тривалого нервового напруження. Якщо людина не може себе знайти, то що робити в такому випадку? Знаєте, це як у відомому вислові, головне у кар’єрі чемпіона – піти, не зазнавши поразки. Мені здається, що Анатолій Семенович десь трохи затягнув, він проминув той момент, коли він міг піти непереможеним.