Мені подобаються проекти Костянтина Стогнія. Навіть при тому, що вони здебільшого занадто прихильні до моєї міліції, яка мене особисто навряд чи дуже хоче берегти – мені все одно подобаються проекти Костянтина Стогнія.

 

Тим більше, що Костянтин Петрович залишає службу в міліції. Одна з причин – становище офіцера міліції зобов’язувало його як журналіста часом обходити тему негараздів у самій системі МВС. Отже, якщо тепер журналіст повністю незалежний від системи, але зберіг при цьому всі свої зв’язки, це повинно піти лише на користь проектам.

 

З телевізійного андеґраунду, яким був час її виходу на «Інтері», кримінальна хроніка вийшла в прайм-тайм на ICTV. Тим самим ламаючи стереотипи, що найкращий для глядача час повинен бути гламурним, кастрованим, безпроблемним, неконфліктним. Підігруючи дутим моралістам, телебачення перестало озвучувати найсерйозніші проблеми в найбільш рейтинговий час. Можна сперечатися довкола того, чи варто починати більшість випусків «звичайних» новин розповіддю про чергову, бажано криваву, трагедію. Все одно найближчим часом жоден випуск «звичайних» новин не почнеться з радісного повідомлення про розквітлий на вершині гори едельвейс.

 

До того ж, «Надзвичайні новини» тривають всього 15 хвилин. І аргументи, що «це дивляться діти», я не приймаю: осудні батьки на 15 хвилин завжди можуть забрати дітей від блакитних екранів. Якщо розвивати тему – дітей у принципі можна і треба забирати від екранів, коли по телевізору показують програму, не призначену для дитячих вух та очей. Я це роблю без проблем, і дитина вже розуміє, що їй дивитися можна, а що – ні. Якщо «Надзвичайні новини» лякають когось із дорослих снобів, яким «набридла ця жорстокість», перемкнути канал чи вимкнути телевізор на згадані 15 хвилин теж не проблема. Отже, з противниками кримінальних новин розібралися: не хочете себе розстроювати – просто не дивіться. Про те, що час виходу такої програми вгадано правильно і він відповідає реальним потребам глядачів, особливо в регіонах, свідчать її порівняно високі рейтинги.

 

На черзі – ті, хто не проти кримінальних новин, але хоче корисних порад. Насамперед – Зіна Підалькіна, яка в своїй статті на «Детектор медіа» розбомбила «Надзвичайні новини» саме за брак таких порад. За великим рахунком, не лише для Зіни Підалькіної, а й для решти жінок існує універсальна корисна порада на всі випадки життя: «Якщо не можете уникнути, розслабтеся й отримуйте задоволення». Коли говорити про конкретніші речі, то є класичні поради, вони ж заповіді, числом десять. Герої, точніше антигерої кримінальних сюжетів їх регулярно порушують, хоч напевне знають. Не боячись при цьому прогнівити Бога і згоріти в пекельному вогні. Нарешті, на одну почуту корисну пораду припадає приблизно десять не почутих. Наприклад, скільки не радять нам журналісти, друзі, психологи та психіатри не грати на гральних автоматах чи в азартні ігри з аферистами, все одно купа народу попадається в тенета. І залів із легальними азартними іграми менше не стає.

 

Зрештою, Зіна Підалькіна переглянула прем’єрний випуск, а ваш автор дивився «Надзвичайні новини» з 21 по 25 січня, що дало змогу отримати повніше уявлення. І зайвий раз дійти висновку: «Надзвичайні новини» цілком у своєму форматі, специфіка подібних програм повністю дотримується. На цьому можна було б поставити крапку і вважати сказане лише реплікою на репліки. Якби не одна обставина. Випуски «Надзвичайних новин» від 22 та 23 січня починалися з одного або кількох сюжетів, що розповідають про злочини, скоєні проти дітей або у присутності дітей.

 

Будемо відверті: грандіозні квартирні афери, зухвалі здирництва, вбивства безпомічних пенсіонерів, розчленування трупів та навіть історії про випадки канібалізму вже не так шокують. На жаль, це ознака часу – ми зашкарубнули від подібних новин, загартувалися, і хоча чути обурені фрази на кшталт «для чого це показувати», все одно виявляємо до подібних фактів зовсім не хворобливий, як вважають згадані моралісти, а чисто обивательський інтерес. Інша річ – злочини, в яких постраждали діти.

 

Якось, знімаючи одну з програм циклу «Кримінальні історії» (проект виходив на тому-таки ICTV), я брав коментар у заступника начальника карного розшуку невеличкого містечка на Львівщині. Майор міліції, мій одноліток, розповідаючи, як було знайдено вбивцю дитини, сказав просто в камеру, а я цей синхрон залишив: «Після того, як він признався, виникло бажання далі слідчі дії проти цієї особи не проводити і з чистою совістю віддати його людям на вулиці».

 

Раніше подібну думку мені озвучив інтелігентніший Анатолій Борсюк, який свого часу так само робив серію кримінальних програм для каналу «1+1». Сказано було приблизно таке: для тих, хто скоює тяжкі злочини проти дітей, треба повернути смертну кару.

 

Можна багато що виправдати і багато до чого виявляти християнське чи звичайне людське милосердя. Мовляв, від того, що суддя своїм вироком уб’є вбивцю, жертва не воскресне. Є вищий суд, вища справедливість. Той самий убивця з галицького містечка, якого мій одноліток-сищик все ж таки не видав натовпу і якому присудили довічне ув’язнення, через рік після вироку помер у колонії й обставини його смерті ніхто особливо не з’ясовував. Одначе це – єдиний відомий мені випадок дії вищого суду. Натомість кілька вечорів поспіль мені розповідали, як молодий виродок ґвалтує дітей, як так званий батько свідомо вбиває дворічного сина, як інший так званий батько кілька годин вбивав матір на очах у малолітніх дітей.

 

Замовчувати ці факти – типовий вияв ханжества. Але якщо вже такими історіями починається програма відомого журналіста в прайм-тайм на відомому каналі, все ж таки слід або авторам сюжету, або самому Костянтину Стогнію зайняти більш чітку, ніж просто безпристрасне засудження, громадянську позицію. А те, що він готовий до цього – факт. Адже в програмі від 25 січня була спроба закликати глядачів до дискусії: треба засудити чи виправдати старенького пенсіонера, який, боронячи свій дім від наркоманів, одного з нападників убив.

 

Окрема позиція стосовно покарання тих, хто знущається з дітей, ґвалтує їх та вбиває, потрібна тим більше, бо насильство по відношенню до дітей – жахлива повсякденність. Це підтверджують і щоденні «Надзвичайні новини».

 

Можливо, я зараз скажу якісь дивні, не всім зрозумілі, навіть дещо цинічні речі. Але, на мою думку, кожний, навіть особливо жорстокий злочин, скоєний проти дорослої людини, стане ще більш жорстоким, якщо при цьому присутня або від цього постраждала дитина. Злочину проти дитини нема виправдання. Людина, яка дозволила собі це, автоматично опиняється поза всіма писаними та неписаними законами. Вона мусить бути позбавлена всіх громадянських прав та свобод. Нехай вона потім хоч сто раз кається. Ґвалтівникові десятирічної дівчинки, як коментує кореспондент «Надзвичайних новин», потім, після всього, стало… соромно. І він чесно в цьому признався: от соромно, люди добрі, не карайте строго.

 

Поки що я не знаю, чи готові наші гуманісти до розмови про те, аби повернути для вбивць дітей – і тільки для них! – смертну кару. Дуже хотілося б почути думку з цього приводу і журналістів, котрі працюють над проектом, про який тут ідеться. Бо, погодьтеся, серед решти надзвичайний новин злочини проти дітей – найнадзвичайніші з усіх надзвичайних.

 

Тільки не кажіть укотре, що подібні факти – черговий результат загального зниження рівня моральності в суспільстві. В чому, зокрема, винен бездуховний телевізійний контент і заодно наша лояльність до еротики. Мені просто цікаво, чи так званий батько, який убив дворічного сина, має взагалі якісь людські вподобання? Глядач він або, може, читач, меломан, театрал, футбольний фанат? Про коло зацікавлень того ґвалтівника, якому соромно за свої дії, мені теж хочеться дізнатися. Хоча навряд чи він пізніми вечорами піддавався невинному, повірте мені, гріхопадінню, яким є перегляд бойовиків та еротики по «ящику».

 

Словом, мені здається, що в програмах кримінальної тематики, зокрема – такої потенційно рейтингової, як «Надзвичайні новини», злочини проти дітей потребують окремої спеціальної оцінки у кожному конкретному випадку. Із залученням правників, котрі пояснять, чому вбивця наркомана теоретично прирівнюється до вбивці дитини, хоча і той, і той «не хотіли».

 

І якщо це побажання врахують, мені далі буде дуже цікаво: який саме вирок таким колишнім людям ми готові будемо схвалювати.