Новітні більшовики мають підстави для лементу. Не встиг з’явитися і пройти по «1+1» присвячений історії ОУН та УПА десятисерійний «Собор на крові», як в ефірі засвітився новий фільм на цю ж тему. Цього разу відзначився Перший національний, який показав дві серії документального циклу «Українська повстанська армія. Тактика боротьби». Автори сценарію і режисери – Віталій Загоруйко і Сергій Братішко. Вони відомі як автори документального циклу «Ціна перемоги», присвяченого Другій світовій війні.
Пригадується, оцінюючи «Собор на крові», автор цих рядків писав, що до нього потрібно те, що називають «голімою пропагандою». Звісно, це словосполучення вживалося з певною часткою іронії. Йшлося про те, що за нинішнього стану умів суспільства кіно, в якому боротьбу ОУН і УПА показано в усій її суперечливості, з усіма плюсами і мінусами, значною частиною глядачів буде сприйняте через призму існуючих стереотипів. Себто факти, наприклад, стосунків ОУН із німцями оцінюватимуться як злочин, а факти боротьби проти німців або відкидатимуться як брехливі, або просто пропускатимуться повз вуха (точніше – повз очі). Тож поруч із такою роботою існує необхідність створювати і більш пропагандистські фільми, котрі б докладніше роз’яснювали мотиви дій українських націоналістів і Української повстанської армії. Свідомо чи несвідомо, але саме таку роль і відіграє стрічка «Українська повстанська армія. Тактика боротьби».
Якщо це кіно дивилися переконані більшовики, то вони тільки те й робили, що клацали зубами від люті. Він побудований за принципом теза – антитеза. Це свого роду полеміка з міфами про УПА, понавигадуваними радянською пропагандою і до сьогодні актуальними для «УПАненависників». Автори фільму нагадують, що ОУН і УПА нібито було засуджено на Нюрнберзькому трибуналі, але тут же надають аргументоване спростування цього. УПА вбивала євреїв? Наводяться приклади євреїв, котрі служили в лавах українських повстанців і загинули у боях. Повстанці вбивали мирне населення? Іде розповідь про те, як місцеві селяни підтримували УПА як силу, що захищає їхні інтереси. Свою позиція автори нелукаво підкріплюють інтерв’ю з істориками й очевидцями зображуваних подій.
Тож автори зібрали масу цікавого матеріалу. Деякі розповіді очевидців просто вражають. Утім, побудова фільму на запереченні звинувачень на адресу УПА з боку більшовиків виглядає надто нарочито. Можна провести аналогію з письменниками, котрі пишуть про письменників і для письменників. То виглядає, ніби цей фільм знято істориками для істориків, щоправда, розповідає він, дякувати Богу, не про істориків.
Масова аудиторія набагато легше і зацікавленіше сприйматиме історичне документальне кіно, коли воно базуватиметься на людських історіях. Ну а поєднати розповідь про історичний процес із сюжетами про драматичні долі конкретних учасників цього процесу – це вже залежить від майстерності і фантазії сценаристів.
