«… телевизор никогда не был сердцем. Не был вместилищем нравственности или разума. И все же он царит. Он – владыка созерцания и бездействия. Ему поклоняются как центру мироздания, испускающему страсти, вожделения и влияния всех мастей. Он составляет одно целое с миром аморальности: в нем смысл его существования.
Телевизор в моем помещении превратился в вечный двигатель; ни минуты тишины, ни мгновения передышки. Он бормочет непрестанно, диссонируя, дегенерируя и дисгармонируя без конца и без края…
Однажды у людей перед телевизором откроются глаза, как у Адама и Евы в Эдеме. «И узнали они, что наги… духовно».
Фернандо Аррабаль, «Канатоходец господа Бога»
Коли я прочитав ці рядки, щиро й сердечно зізнався своєму пихатому еґо, що ліпше про сучасне телебачення я не скажу. А коли б і спромігся щось подібне явити перед ясні очі шановного свого читача, то все одно ніхто серйозно б це не сприйняв. Бо про таких, як я, давно сказано – «нема пророка на своїй Батьківщині». Тому краще цитувати класиків, надто ж – наших сучасників. Із французом Аррабалем можна погоджуватись, а можна просто іронічно посміхнутись, але замислитись творцям телебачення варто, аби зрештою самим не стати духовно голими.
Усвідомлюючи, що ця стаття буде останньою в буремному 2007 році, дуже хочеться бути толерантним, добрим і справедливим, ну просто таким собі Сантою, що говорить одні лише компліменти всім телеканалам і телеведучим. Зрозуміло, що настільки я все одно не подобрішаю, та сподіваюсь, що саме прагнення буде вами, шановні глядачі, гідно поціноване.
Певен, що не покривлю душею, коли скажу, що загальне враження від нашого вітчизняного телебачення – цілком позитивне. Найголовніше, що воно постійно перебуває у русі, творчому пошуку. Хтось, - наприклад, «Інтер», - претендує на лаври інтелектуала, якому притаманне почуття гумору; хтось навпаки, намагається забути своє інтелектуальне минуле, як «1+1», який дедалі більше схиляється у бік шаленої «розважалки». Хтось впадає у містику, як СТБ, хтось пробує власні м’язи, як «Україна», і прагне стати в один ряд із більш рейтинговими побратимами.
У справжньому творчому процесі боровся за свого глядача Перший національний, створивши пристойні власні проекти. Він навіть ризикнув, випустивши у власний ефір «Світське життя» з Катею Осадчою; ризик виявився виправданим, і Катина програма залишається найупізнаванішим і найпопулярнішим проектом у жанрі, нею ж започаткованому. Щоправда, часто лунають думки, що програму слід перейменувати на «Бульварне життя». Можливо, в цьому є слушність, хоча іншого світського життя в нас нема – Осадча якраз і висвітлює те, що відбувається у столичних «вершках суспільства».
Приємно, що не розгубили своїх прихильників після переселення з «Інтера» на «1+1» програми Ігоря Кондратюка «Шанс» і «Караоке». Програма настільки міцна і креативна, що легко конкурувала із «найдорожчим проектом українського телебачення» - «Фабрикою зірок», яка
завершилась на Новому каналі. Справедливості заради треба визнати, що «Фабрика» таки відбулась: Новий канал упорався із величезним проектом самотужки і зробив це цілком гідно. Але «Фабрика» могла б полонити українців, якби від самого початку продемонструвала, що вона – наша, рідна; вийшло ж, що російська аналогічна програма – більш «українська», ніж наша.
Власну найвпізнаванішу програму «Свобода слова» гідно відстояв канал ICTV, доручивши її «нашому» ведучому. Шоу та витребеньок у ній, звісно, нема, зате чітко простежується чистота формату.
Геть заплутався у великих українцях заморський лускунчик Савік Шустер. Можливо, йому ліпше було стати лише керівником проекту, але не ведучим? Надто вже багато підводних айсбергів виявилось у цьому дивному океані доль, імен та чеснот. Савік поки що не обійшов жодного, і з кожним ефіром наражається на новий. Правий новоспечений депутат, «соловейко» Помаранчевої революції Святослав Вакарчук, кажучи: «ми надто серйозно поставились до цього проекту». Згоден на всі сто!
Тим часом, Новий Рік уже на порозі, і я певен, що 2008-й буде ще цікавішим, яскравішим і винахідливішим, бо є на що рівнятись. Наприклад, «Танці з зірками-3», які буквально полонили українців красою і професійністю й заслужено можуть претендувати на найкращий вітчизняний телепроект року.
Словом, телебачення є, а значить, і писати у новому році буде про що.
