НТКУ: біда, але травичку фарбують...
Олександр Зирін, постійний автор «ТК», який послідовно критикує чинне керівництво Національної телекомпанії України, відгукнувся на статтю Світлани Остапи «Національний телеколгосп». «Детектор медіа» запрошує керівників Національної телекомпанії відповісти на закиди автора, якщо вони матимуть такі бажання, а також залишає дискусію відкритою. Нагадуємо, що редакція не завжди поділяє позицію позаштатних авторів.
Із ностальгією згадую свої далекосхідні прикитайські армійські радянські часи. Коли мало приїхати начальство – пилюка стовпом, бюст вождя підмальовують, поламану техніку переганяють у бокси подалі. Іноді не тільки бордюри, а й травичку фарбують. Фарбують старанно – хто краплями Зеленіна, хто смертоносною вітчизняною фарбою. Фарбою, яка буде сохнути до чергового «наказу». Це вам нічого не нагадує? А дарма! От я одразу згадав про терміново зняті в коридорі – від входу до гігантського вестибулю НТКУ – таблички на дверях із емблемою конкурентів. І про закриту поспіхом ефектну підсвічену ту ж саму емблему конкурента біля недосяжної для працівників Першого національного (і ой як потрібної для власного виробництва) телестудії. А ще ж були не допущені до «тіла» сотні співробітників НТКУ. І відвідини тільки причепуреного – і, борони Боже, жодного іншого – приміщення. І напруга охорони, коли старанно відсіяні журналісти Першого національного все ж таки наблизилися на «небезпечну відстань» до особи і поставили простенькі такі запитання: а чи чув, а чи знає? І були здивовані такі очі, які, звичайно ж, не потрапили в новини.
То не «ґєнєрал совєтскій посєтіл», то Президент України свого часу в коридорах Національної телекомпанії потрапив в елементарну дрібночиновницьку мишоловку, організовану нинішнім керівництвом Першого національного. От і зараз готується фарба для травички – суперсучасна новинна студія. Уже не дрібненька мишоловка, а цілий підвал! Бо ж відкривати треба помпезно, радісно, з ножицями і шматочком стрічечки (купленої, звичайно ж, у «Армані», після виграного «чесно і прозоро» тендеру)… Аж тут раптом практично перед «ідилією» –
стаття «Національний телеколгосп» на сторінках «Детектор медіа»! Такий прокол за роки «ударної» і, головне, «тихої» праці в коридорах НТКУ.
Перший натяк на «прокол» мильної бульбашки під назвою «реальний стан речей в НТКУ» був зафіксований трохи раніше – президент (із маленької літери) Першого національного Віталій Докаленко примудрився занурити Президента (з великої) Ющенка в таке... шоу на Новий рік, що нищівний успіх святкового привітання був просто гарантований! А ЗМІ оприлюднили чи то здуру, чи то зранку ті цифри… Пригадуєте істеричні «виправлення» – рейтинг був не «0», а куди вище – «0,1»? Тож імідж НТКУ та його президента уже старанно сформований і без нас. Аж тепер усе – ну, практично все (за винятком шалених сум) – розколупала пані Світлана (авторка статті «Національний телеколгосп»).
Очевидно ж, що під час запланованої «звітної ідилії» Президента України чи якогось іншого високопосадовця не поведуть і не продемонструють, у який спосіб нинішнє керівництво Першого національного обслуговує прямих конкурентів начебто «своєї телекомпанії» – себто на ті «два поверхи, які займають “Плюси”» і на отой один, який займає ESGroup. Та й на ті поверхи, які займають інші комерційні конкуренти – «один – продакшн, який виробляє “Шоу Оксани Марченко”, один – ТРК “Ера”», Президента України не поведуть. Як і в надані комерційним конкурентам (а значить – недоступні для виробництва власного телепродукту) студії не поведуть – бо можуть трапитися телевізійники-професіонали, які популярно і досить спокійно роз’яснять Президенту нашої держави, що, власне, коїться в коридорах та в ефірі Національної телекомпанії… Утім, таких може і не знайтися, бо нинішнє керівництво НТКУ таки добре подбало, щоби низку чи не найкращих вітчизняних фахівців (а не якихось алкоголіків чи нехлюїв) було звільнено з телекомпанії. «Випадково» було звільнено професіоналів, котрі миттєво і рішуче могли сказати – де, як і скільки зловживають. Ці люди віддали державному телебаченню найкращу частину свого життя, у них за плечима десятиліття досвіду. Ці люди працювали і творили ще тоді, коли деякі представники і представниці нинішнього керівництва НТКУ думали, що «Бетакам» – то корейська праска. Саме таких професіоналів і боялися. Саме тому було фактично розгромлено і профспілки. Тихесенько розгромлено, по-єзуїтськи – тс-с-с-с-с... А на заміну – заміщення штатних посад в НТКУ молоддю. Начебто прогресивна штука, якби ж молодь та, напрацювавши досвід, швидесенько не відбувала б до конкурентів. Або гордо звільнялася за черговим «керівництвом» у черговий новостворений «продакшн», чесно і скромно набитий імпортним залізяччям за скромну і чесну чиновницьку платню.
Те, що коїться, зрозуміле – найпотужніша телевиробнича структура у країні (НТКУ) штучно паралізується в тому секторі телевиробництва, в якому не має конкурентів за рентабельністю. Йдеться про виробництво складних видовищних постановочних телепроектів (ток-шоу, видовища, музика). А найрентабельніші вони тому, що НТКУ – єдина телекомпанія в Україні, яка не має потреби орендувати в когось основні фонди для такого масштабного виробництва: студії, приміщення, техніку, світло, людей врешті-решт. Та замість виробництва такого продукту – основні фонди просто віддають конкурентам. Тож не дай Боже, щоб «сам» дізнався – поведемо його у підвал, до незнайомих, фантастично дорогих і таких красивих комп’ютерних цяцьок! І воно ж дзижчить так приємно, а доки дзижчить (в одному потрібному і спеціально відремонтованому задля цього візиту місці) – вони вже протягом ледь не трьох років роблять те, на чому знаються. Звичайно ж, ідеться не про організацію ефективної роботи надпотужного державного суспільно-політичного загальнонаціонального каналу. Знаються вони всього лише на тому, як створити дрібненький, мало кому потрібний комерційний телеканальчик.
Такий телеканальчик здатен забезпечити – і забезпечує – тільки групку керівництва. А ще дуже добре такі комерсантики знаються на тотальному виводі фінансових потоків з рахунків телекомпанії через стороннє телевиробництво – і байдуже яке і про що – аби за межами компанії.
Тому маю зауважити: у цитованій мною статті все доволі логічно. Увагу загострено на ключових простих, логічних та зрозумілих не тільки професіоналам-телевізійникам, а й просто думаючим людям, питаннях: про закриття проектів фахівців із НТКУ, про передачу виробництва комерційним конкурентам, про неможливість реалізації творчих амбіцій та планів співробітників компанії, про відсутність публічного звіту керівництва про ударну працю над «разгуляямі», «спатыкачамі» і іншими «блокбастєрамі». А спроба роздумів над «концепцією мовлення НТКУ», тихесенько запропонованою нинішнім керівництвом найголовнішому гуманітарію країни, – то вже навіть не анекдот про УТ…
Лише один висновок авторки ріже – недолугий менеджмент дрібних клерків, зорганізований ними на велетенському державному підприємстві для обслуговування власних інтересів, не має жодного стосунку до «державної форми власності» та ще й специфічно «української». Про це знають не тільки телевізійники, а навіть українська громада, доволі далека від телевиробництва. Адже, нагадаю, про необхідність звернутися до Президента України з вимогою про терміновий звіт і відставку нинішніх очільників – «ударників капіталістичної телевізійної праці на УТ-1» проголосували збори української громадськості ще 30 листопада 2007 року. Але – тихо, тс-с-с…
І наостанок: такі клерки як вогню бояться двох речей. Перше – зустрічі з людьми, з професіоналами, з громадськістю. Друге – оприлюднення їх ударних успіхів! Цим, до речі, і спричинена попередня істерика із навіть ще не опублікованим матеріалом. Адже такого штибу організатори телевізійного виробництва діють за відпрацьованою протягом років на низці комерційних каналів схемою – публічні телеперегляди для держкерівників чи наближених до них осіб та перевіряючих органів проходять декілька разів на рік. Іноді у «спеціально пристосованих» приміщеннях у заздалегідь «пристосованих» телепрограмах. Телемарафон, або показовий проектик на день чогось там, або тиждень телезабезпечення ліцензійних вимог для перевіряльників із Нацради. А потім – мінімум 350 днів на рік – хоч трава не рости! Щоправда, є тут одна суттєва дрібниця: на НТКУ і «блокі», і «бастєри», і «те все» інше – за мої та ваші гроші, громадяни України.
Олександр Зирін, український телевізійний оглядач