У загальних рисах я виклав свою позицію щодо еротичного контенту на телебаченні (через увагу до цієї теми колеги в редакції вже дражнять мене маніяком і еротоманом :) ) у статті «У пошуках червоного квадратика» (журнал «Детектор медіа» №9, 2007). Але репліка Миколи Гриценка «Свобода порно», - як, утім, і решта філіппік на адресу «аморального» телебачення, які доводиться чути й читати доволі часто, - спровокувала бажання знову виступити на захист телевізійної еротики (не плутати з порнографією).

 

Канал «Кіно», на якому еротика (фільми, які відповідають визначенню порнографії за славнозвісними критеріями Нацкомісії, мені в українському ефірі поки що не траплялися - хоча вірю очевидцям, які стверджують, що вони були) іде завжди після 00.00, на мою думку, постраждав від гострого пера пана Миколи незаслужено. Як на малобюджетний кіноканал, концепцію якого все ніяк не визначать інвестори, «Кіно» поводиться просто зразково, особливо в порівнянні з ефірними загальнонаціональними телеканалами.

 

«Порнухи» в українському телеефірі справді маса, і з «прокатними посвідченнями» для неї не виникає жодних проблем. «Порнографія» з грецької буквально перекладається як «писання про повій», але в народі слово «порнуха» в переносному значенні вживається як синонім всілякого неподобства, чогось відверто неякісного, низькопробного. Розвалені голови і розрізані животи на екрані – це «порнуха». Коли в новинах під виглядом новин подається безсоромна реклама – це теж «порнуха» (на яку не поспішають звертати увагу наглядові органи – хоча, на думку експертів, мусять). І коли протягом години ведуча «ток-шоу» з інтересом розпитує гостя про його супер-курси ділової англійської мови – це теж вона. Зміст дотепів кавеенщиків та інших російських і українських гумористів, якими переповнений прайм-тайм, часто змушує здригнутись від ніяковості. Коли в підлітковому серіалі «Кадети», який іде у дитячий час і є «культовим» для українських школярів, один юнак (взірець для наслідування!) каже іншому «ты, козёл тупорылый!» - не дивуйтесь потім, якщо почуєте це з вуст своїх дітей. «Понятия», тиражовані численними бандитськими серіалами, також безперешкодно інтегруються в систему цінностей молодого покоління. У цьому плані, до речі, еротика значно менш шкідлива: якщо діти, трохи підрісши, наслідуватимуть ентузіазм акторів еротичних фільмів, це може позитивно відбитись на демографічній ситуації.  Звісно, поспішати їм із цим не варто.

 

Але, на жаль, швидше, ніж кохатись нормально,  мають шанс навчитись робити це у неприродний спосіб. Нещодавно довелося перемикати телевізор, аби п’ятирічний хлопчик не дивився на сцену «зажимання» голої (найпотаємніші місця були ситуативно прикриті) Неллі Уварової двома здорованями в тюремному душі. Негідники явно збирались зґвалтувати екс-Пушкарьову і недвозначно їй про це повідомляли. Сцена тривала доволі довго, і, як мені підказують колеги, в чоловіків усе вийшло. Було це о 20.15, телесеріал «Атлантида», «1+1». Беручи до уваги барвисту лексику та фразеологію «бригад» і «ментів», у дітей не виникне проблем і з добором слів під час наслідування поведінки телегероїв.

 

І ще одне. Не сумніваюся, що це самоочевидне порівняння вже спадало на думку багатьом читачам: «писання про повій» викликає мимовільні асоціації з нескінченним обсмоктуванням у найдрібніших аспектах діяльності нашого так званого «політикуму». При цьому цинічні тези, деструктивні для громадянської свідомості, - «політика – мистецтво можливого», «мистецтво домовлятися», «головне – вчасно змінити орієнтацію» і т.п. – буквально вбивають у наші голови: проституцію проголошують нормою. Говорити про чесність, порядність, послідовність – моветон: ці слова стали демагогічними штампами і втратили сенс. Словосполучення «політична позиція» викликає іронічну посмішку. Що дужче розбещує і розкладає незміцнілі душі – ця цілодобова політична «порнографія» (у первинному значенні слова) чи опівнічний, цитуючи пана Гриценка, «суцільний статевий акт»? Запитання риторичне.  

 

Дискутувати на тему «еротика – це добре чи погано?» немає жодного сенсу: це питання, по-перше, системи ціннісних координат, по-друге, смаку. Є й інші категорії телевізійного продукту, які за першим критерієм викликають сумніви: наприклад, бокс (двоє людей жорстоко б’ють одне одного, поки один із них не «вирубиться»!), батальні сцени в кіно, криваві сторінки з життя тварин, які часто можна побачити на Animal Planet, National Geographic тощо. (Як думаєте, пане Миколо, діткам подобається дивитись, як братики-вовчики з диким гарчанням розривають зайчика-пострибайчика і їдять його криваві шматочки? Це може травмувати посерйозніше, ніж секс…). Але так уже склалося, що громадська думка щодо цих речей є ліберальною, тож глядачі мають нагоду, тримаючи в руках пульт дистанційного керування телевізором, діяти відповідно до власного смаку і потреб. А щоб не травмувати психіку дітей, які ще не можуть повною мірою покладатись на свої смаки, закон вимагає демонструвати відверті сцени у пізній час, коли переважна більшість дітей уже спить. А ті діти, що з якоїсь причини не сплять опівночі й дивляться телевізор потайки від батьків, однаково, коли схочуть, усе дізнаються і побачать – не по телевізору, так в Інтернеті або ще десь. В інформаційному суспільстві від дітей уже нічого не приховаєш, особливо ж те, про що говорять і пишуть на кожному кроці. Можна лише подбати про те, щоб вони все правильно зрозуміли.

 

Говорити про те, що еротичні канали навіть уночі мають бути «закодовані», могла б людина, незнайома з масштабами поширення кабельного та супутникового телебачення в Україні. У кабелі та на супутнику, звісно, є окремі еротичні канали, які входять до розширених пакетів типу «нічний». Але більшість українців дивиться ефірне телебачення, де нічого не закодуєш. І заклики геть заборонити «цю гидоту» - це, даруйте, заклики до порушення прав тих телеглядачів, яким подобається еротика. Так, уявіть, такі люди є, і їх – чимало; тому, наприклад, у еротичного кінопоказу каналу «Кіно» порівняно непогані показники у порівнянні з «пристойним» праймом. Еротика, хоч як ви до неї ставитесь, є частиною культури – загальнолюдської, європейської і, нарешті, української.

 

Не зовсім правильно порівнювати Україну з консервативними католицькими країнами Європи. Звідси недалеко й до порівняння з радикально-мусульманськими, де жінки на телеекрані можуть з'явитись лише замотані з ніг до голови та з прикритими обличчями. Можливо, комусь хотілося б жити у патріархальному й консервативному суспільстві, де релігійні та сімейні цінності панують над усіма іншими (мені, наприклад, не дуже :) ) – але наше суспільство інше, і об’єктивних передумов для заборони демонстрації оголеного тіла в Україні немає.

 

Наголошу: я – в жодному разі не «за» трансляцію телепродукту з елементами еротики, насильства, лихослів’я тощо ДО дванадцятої ночі. Це порушення норм законодавства, яке має суворо й послідовно каратись. Чому воно не карається на практиці – це вже запитання до пана Миколи Гриценка, якому неважко буде отримати відповідь у наглядовому органі, наділеному достатніми каральними повноваженнями. Маю припущення: не карають тому, що практики покарання конкретних порушників за конкретні порушення немає, і на кожну санкцію Національної ради відповідають обуренням: «Але ж усі показують! Чому караєте нас, а їх – ні?».

 

Якщо державний наглядовий орган із якихось причин не може впоратись із порушниками, тоді пропоную панові Миколі та його численним (як свідчать коментарі під статтею) однодумцям інший шлях: громадянську ініціативу. Є «Телеглядацька асоціація батьків України», є інші громадські організації, які стежать за мораллю в інформаційному просторі. Проводьте моніторинг, збирайте інформацію, складайте рейтинги порушників, нарешті – звертайтесь до суду! Заженіть усю еротику в нічний ефір, змусьте програмні служби телеканалів під страхом втрати ліцензії відмовитись від заборонених законом сцен, викрийте корупцію в комісії Мінкульту, якщо вона видає посвідчення на порнографічні фільми! З огляду на пікантність теми, широке висвітлення у медіа вашій ініціативі гарантоване, а це вже половина перемоги

 

Боротися треба з беззаконням, а не з тим, що особисто вам не подобається. Ганячи ж еротику як таку, та ще й називаючи її «елементами порнографії», - знов-таки, довести це можливо і досить легко, але пан Микола, замість звернутись до відповідної урядової комісії, пропонує читачам означити «гидку» сцену зі статевим актом самостійно, - уподібнюємось наглядачам, які після відбою командували тим-таки кадетам, але за царської Росії: «Руки поверх одеяла!». Після такої команди навіть той, хто не мислив нічого поганого, зацікавиться – чого ж там такого не можна робити руками під ковдрою?