detector.media
Андрій Кокотюха
для «Детектор медіа»
18.12.2007 15:55
Наша мета – експорт!
Наша мета – експорт!
І це добре, проте у прагненні освоїти вдячний російській ринок наші виробники дещо забули про логіку ринку українського.
З тим, що інтелектуальний, а в нашому випадку – телевізійний продукт українського виробництва дедалі впевненіше бере приціл на закордонну, зокрема російську аудиторію, не змирилися, здається, лише самодостатні ортодоксальні націоналісти. Яким, до речі, сучасний український телевізійний продукт не особливо й потрібен. Ба більше – деякі постаті, яких ми знаємо як переконаних борців за національну ідею, готові прийняти нові правила гри. За дивним збігом обставин, таке несподіване відкриття допоміг зробити вашому автору канал СТБ у неділю, 16 грудня.
 
Зазвичай під вечір я налаштовувався переглянути чергову порцію «нашого нового кіно». Цього разу на невибагливий телеглядацький смак була запропонована занадто вже невибаглива, дуже простенька за змістом, зображувальними засобами, акторською грою та бюджетом лірична комедія «Ти завжди будеш зі мною» виробництва «Стар Медіа». Прізвище режисера не залишилося в пам’яті, бо прізвища продюсерів переважили: життя в цей телекінопроект вдихнули Валентин Опалев та сам Влад Ряшин (режисер стрічки – Юрій Стицьковський, - «ТК»). Очевидно, стрічку зроблено швидше для поповнення асортименту, аніж для іміджу, що теж не кожен може собі дозволити. Бо для іміджу існують такі неоднозначні, як і непересічні проекти, як, скажімо, «Смерть шпигунам!» (про зйомки сиквелу цієї військово-пригодницької історії вже було оголошено).
 
Отже, ваш автор без жодного зацікавлення, із виразом страшенної нудьги, але все ж таки подивився історію про чоловіка і дружину, в яких є, відповідно, коханка і коханець. Сімейна пара, Михайло і Тамара, збирається розійтися, але жоден із них про це не знає. З примхи долі вони потрапляють в автокатастрофу, і ця прикра обставина зводить разом Мишкову коханку Світлану і Томиного бойфренда Макса. Про те, що чужі коханець і коханка під фінал почнуть симпатизувати одне одному, а законне подружжя реанімує втрачені почуття, можна не говорити – це зрозуміло вже після знайомства коханців. Так само не варто зайвий раз наголошувати на тому, що для гарантованого продажу цього продукту на російській телевізійний ринок на головні ролі запрошено відомих нашим глядачам російських акторів. Нехай Олексій Кравченко («Спецназ», «Бригада») та Ольга Понизова («Все буде добре») не «зірки» першої величини, проте обидва – досить міцні професіонали, готові та здатні зіграти будь-яку роль.
 
Але в цьому випадку я забіг наперед. Адже задовго до того, вдень, о 14.20 на тому-таки СТБ показали фірмову для цього каналу документальну стрічку з циклу «Історичний детектив». Який зв’язок між комедією й документальним фільмом? Трошки терпіння, я все поясню.
 
Про намір запустити такий проект ще у березні 2006 року говорив Володимир Бородянський, голова правління цього каналу. Ще раніше, влітку 2005 року, за цей проект планував узятися відомий продюсер Дмитро Харитонов, але саме тоді він змінив місце роботи.
 
Чому мене зацікавила така, на перший погляд, вторинна як для звичайного глядача інформація? Бо «Історичний детектив» – вочевидь комерційний проект. Причому, явно налаштований потрапити на російський, більш вдячний у фінансовому плані і більш купівельноспроможний, телевізійний ринок. У цьому, повторюся, немає нічого поганого. Більше того: я певен, що й невідомі версії вбивства українського радянського публіциста Ярослава Галана у Львові в 1949 році (про це розповідалося в програмі від 16 грудня), і новий погляд на знамениту «Молоду гвардію» (про це розкажуть у програмі від 23 грудня), і все інше, що запропонують автори проекту, зацікавить не лише українського глядача. Адже невідомі факти української історії періоду 1917-1991 років – хочуть націонал-патріоти того чи ні, є невід’ємною частиною історії СРСР. А значить, у нас із росіянами як мінімум у означений період була спільна історія. То чому б не продати їм такий пізнавальний і справді якісний продукт?
 
Одначе у своєму прагненні освоїти вдячний російській ринок виробники «Історичного детективу» дещо забули про логіку ринку українського. І логіку сприйняття готового матеріалу.
 
Так, закадровий авторський текст начитується українською мовою. Проте всі синхрони від персонажів, котрі коментують події, сказані мовою російською. Знову ж таки, не було б чого дивуватися. Проте особисто я ніколи не чув, аби російською мовою говорив колишній український дисидент Михайло Горинь, якого за часів Української РСР переслідувало КДБ за націоналізм. Так само нелогічно чути російську мову від іншого персонажа, титрованого як директор Центру Українського національного руху. Колишні працівники українських радянських спецслужб цілком можуть спілкуватися російською в повсякденні. А ось працівники львівського будинку-музею Ярослава Галана – навряд. Причому, з них усіх найгірша російська в пана Гориня – він явно виконує прохання авторів програми.
 
Отже, якщо робоча мова героїв – українська і ми це знаємо, то з якого дива їм, коментуючи події для українського фільму, який будуть показувати в Україні, раптом переходити на російську? При тому, що, повторюся, сам авторський текст – український? Дуже просто: текст сценарію можна перекласти потрібною мовою і переозвучити. А ось просити героїв програми два рази говорити одне й те саме двома різними мовами справді не дуже серйозно.
 
Немає нічого дивного в тому, що українські виробники художнього кіно роблять ставку на відомі в Росії акторські обличчя. Але тепер, як бачимо, тенденції дещо змінилися: відомі в Україні люди (в нашому випадку – діячі національно-визвольного руху) так само готові перейти на зручнішу для експорту мову. До речі, ваш автор так само пише російською і робить це досить часто. Але ж я – не діяч національно-визвольного руху і своїми принципами залежно від ситуації та пропозиції поступлюся швидше, ніж професійний націоналіст.
 
Таким чином, виробник вітчизняного телевізійного продукту роздвоюється, як письменник Микола Гоголь. З одного боку, хочеться відчувати себе частиною власного незалежного національного культурного простору. Але в такому разі твоє місце здебільшого не в прайм-таймі, а на маргінесах як телепростору, так і книжкової торгівлі, що образливо. Особливо – на фоні «Русских сенсаций», «Лучших анекдотов из России» та навіть неперевершеного за якістю і затребуваного, хоча й дещо затертого «Намедни». Та в Україні є вдячний глядач, зате немає вдячного ринку. В бажанні окупити затрати і навіть заробити копійку нічого поганого та кримінального нема. Тому Гоголь переклав свої розповіді про Україну російською мовою, в результаті опинившись поміж двох культурних світів. Через те ми частіше думаємо, чи буде наша інтелектуальна продукція зручна для російського вуха. Про українське вухо турбуватися нема чого: в силу історичних обставин громадяни України стовідсотково розуміють російську мову і довго вважатимуть її не лише другою рідною, а й робочою.
 
Проблема вирішиться лише тоді, коли робочою в Україні стане українська мова і без її знання неможливо буде зробити серйозну кар’єру, вирости як професіоналу, заробити грошей. Частково цю проблему може вирішити дублювання українською американських блокбастерів і мультфільмів: до мови звикатимуть швидше. Але це має бути якісний дубляж, а не кострубатий підрядник, яким минулого року запам’яталися стрічки «Чорна орхідея» і «Відступники».
 
Дещо ми, до речі, вже робимо. Йдеться про явно вставні фрагменти, які виринають у програмах «Кіно в деталях» із Федором Бондарчуком («1+1») та «Зіркове життя» (СТБ). Формат цих куплених проектів дозволяє не просто додати до нього 5-7 хвилин суто українського матеріалу, а й без проблем переозвучити програми українською (так роблять у «Зірковому житті»). Результат – маємо ілюзію спільних проектів, рейтинг яких в Україні, я певний, підвищують саме ці «рідні» 5-7 хвилин.
 
Проте ані платіжну спроможність, ані стереотипи у ставленні до українського ринку інтелектуальної продукції поки що не зламаєш. Яскравий приклад – документальний фільм власного виробництва каналу «Інтер» про дітей-зірок, показаний у листопаді. Мама 13-річної «зірки» Аліни Гросу заклопотано каже: у них немає виходу, попереду в них – Москва, на яку вони тепер орієнтуються і яку хочуть, гм, підкорити… Коментарі потрібні?
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY