detector.media
Отар Довженко
13.12.2007 10:35
Дозвольте зареєструватись
Дозвольте зареєструватись
Онлайн-медіа хочуть отримати привілеї традиційних ЗМІ. І готові взяти на себе таку ж відповідальність.
«Слово „віртуальний” щодо речей, пов’язаних з Інтернетом, варто вживати менше, бо воно відводить від суті справи», - вважає викладач Могилянської школи журналістики Максон Пуговський. Незважаючи на те, що Україна – одна з найменш «інтернетизованих» країн Європи, онлайн-ЗМІ стають дедалі вагомішою частиною її інформаційного простору. Оперативність та доступність дозволяє інтернет-виданням не лише конкурувати із традиційними ЗМІ – пресою, телебаченням і радіо – але й формувати, разом з інформаційними агенціями, їхній порядок денний. Для мільйонів українців інтернет – не розкіш і не «віртуальний світ», а звичний і зручний канал комунікації та отримання інформації. Між тим, де-юре українських онлайн-медіа… немає.
 
Саме про те, як інтернет-ЗМІ в Україні існують і розвиваються поза законодавчим полем, говорили 12 грудня українські та іноземні медіаексперти. На міжнародному семінарі «Регулювання онлайн-медіа: межі свободи слова та свавілля», організованому Радою Європи, МГО «Інтерньюз-Україна» та Національною комісією з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при Президентові України, полеміки не вийшло. Хоча спочатку видавалося, що ми почуємо pro et contra реєстрації та регулювання онлайн-медіа, всі висловлювались переважно pro реєстрацію і contra регулювання.
 
«Контент і розвиток нових медіа зараз є для України важливим, як ніколи», - сказав, відкриваючи семінар, голова Нацкомісії Тарас Петрів. За його словами, всі дискусії щодо державного регулювання медіа, в яких він брав участь, завершувались одним резюме: що менше втручається держава в роботу ЗМІ, то краще для них.
 
Один із найзнаніших діячів української інтернет-спільноти, викладач Могилянської школи журналістики та екс-головред журналу InternetUA Максон Пуговський наголосив на тому, що мережа – не таке вже й «дике поле», як декому видається. Адже власники сайтів перебувають у правовому полі України. «Інтернет не є уявним простором, де можна все що завгодно!», - каже Максон, проте визнає: є проблеми із застосуванням законів у разі правопорушень у мережі. Зокрема, важко захистити авторські права: інтернет-ЗМІ передруковують одне в одного матеріали, в найкращому випадку, з гіперпосиланням, а часто й без нього. Не працює в Інтернеті й рекламне законодавство: на банерах може бути будь-що, не виконуються норми щодо мови реклами, отримання згоди на зображення людей тощо. «Якщо дійде до суду через публікацію в інтернеті, що буде доказом: скриншот, який легко підмалювати, чи матеріал на сайті, який також можна знищити чи поредагувати?», - запитує Максон.
 
Обов’язкову реєстрацію онлайн-медіа пан Пуговський вважає неприйнятною, адже вона викликала б відразу цілий комплекс проблем. Адже, на його думку, в Інтернеті будь-хто повинен мати можливість створювати сайти, поширювати інформацію і завойовувати аудиторію, тоді як реєстрація може створити дискримінаційні умови у конкуренції онлайн-ЗМІ. У демократичних країнах онлайн-ЗМІ не реєструють, натомість адаптують медійне законодавство до нових кібер-реалій.
 
Медіадиректор інформаційної агенції «РБК-Україна» Роман Скрипін – прихильник реєстрації, але добровільної. «Регулювати Інтернет в Україні так само безглуздо, як і в усьому світі. Адже кожен може створити сайті бути блоґером. Чи є блоґер журналістом? У моєму розумінні – ні. А той, хто хоче створити онлайн-ЗМІ, повинен мати можливість зареєструватись у Міністерстві юстиції. Це дає і переваги, і відповідальність», - каже Роман. Журналісти мають певні привілеї – можливість входження до пулів, доступу до інформації, акредитації тощо, тож стимули набувати офіційного статусу ЗМІ в онлайн-медіа, на думку пана Скрипіна, є. Він має власний сайт 5tv.com.ua, який за його класифікацією є блоґом. А ось в інформагенції «РБК-Україна», основною «формою існування» якої є сайт rbc.ua, вже були проблеми – зокрема, з Секретаріатом Президента. Агенції не хотіли надавати акредитацію, посилаючись на закон початку 90-х, у якому нічого не згадується про такий засіб поширення інформації, як Інтернет. (Щоправда, директор з правових питань МГО «Інтерньюз-Україна» Павло Моісеєв переконав Романа, що в Секретаріаті хибно тлумачать закон.)
 
В усякому разі, каже Роман Скрипін, поки інтернет-ЗМІ не реєструють, вони можуть публікувати все що завгодно, не відповідаючи за достовірність інформації, а також займатись рекламною діяльністю і не платити податків. У цієї начебто зручної ситуації є зворотний бік: наприклад, у засадах редакційної політики 5 каналу, створених на основі аналогічного документа Бі-Бі-Сі, заборонено використовувати інформацію з Інтернету, не перевіривши її. Навіть так звані «офіційні сайти» не вважаються надійним джерелом інформації. «Поки ти поза правовим полем, зареєстровані медіа на тебе не посилатимуться», - каже Роман. Тарас Петрів доповнює його: реєстрації не хочуть не лише тому, що «дике» існування сайтів створює конкурентні переваги, а й для того, щоб убезпечитись від свавілля чиновників і владного тиску та вільніше почуватись на ринку. Додамо тут, що ще однією вагомою причиною є невпевненість у справедливості українського суду.
 
Голова правління Інтернет-Асоціації України Тетяна Попова не поділяє категоричності Романа Скрипіна щодо того, які сайти можна, а які не можна вважати онлайн-ЗМІ, адже визначення цього поняття не існує. Тому онлайн-медіа, в принципі, можна назвати кожен сайт. («Навіть порносайт?», - зіронізував Роман Скрипін.) «Інтернет – це середовище, і не може бути ні об’єктом, ні суб’єктом правового регулювання. Регулювати можна правовідносини між провайдерами, сайтами та користувачами Інтернету. Ці відносини мають транскордонний характер», - каже пані Тетяна. Сфери, які регулює держава в Інтернеті – діяльність провайдерів, авторське право, комерційна діяльність сайтів тощо; найбільші загрози для вільної мережі лежать саме у площині регулювання контенту. За словами Тетяни Попової, державні органи вже давно намагаються «накласти лапу» на Інтернет, і лише завдяки відчайдушному опору громадських правозахисних організацій та бізнес-асоціацій їм це поки що не вдається. Спроби «зарегулювати» Інтернет робили Міністерство транспорту і зв’язку, МВС та СБУ. Пані Попова також за реєстрацію онлайн-ЗМІ, але обов'язковою вона має бути лише для державних сайтів, тоді як комерційним слід залишити право вибору.
 
Голова правління групи спеціалістів із питань прав захисту людини в інформаційному суспільстві при раді Європи Томас Шнайдер  розповів учасникам семінару, як регулюють онлайн-медіа в Європі. За його словами, онлайн-ЗМІ (новинні сервіси) регулюються за тими ж правилами, що й періодичні видання; неефірні відеосервіси – менш суворо, ніж телебачення; в існування індивідуальних сайтів, таких як блоґи, держава не втручається відповідно до конституційних прав та свобод громадян, окрім випадків, коли порушуються інші права. «Найкращий спосіб забезпечення якості та надійності роботи онлайн-ЗМІ – саморегуляція», - каже пан Шнайдер. У Європі діє кілька кодексів, яких дотримуються учасники інтернет-ринку. Що ж до правопорушень в Інтернеті, то європейські держави діють відповідно до Конвенції щодо боротьби з кіберзлочинністю, яку підписала й Україна.
 
Проблем з адмініструванням доменних зон, - а в Україні це вже традиційний чинник тиску на інтернет-спільноту, - у Європі немає. У Швейцарії, звідки походить Томас Шнайдер, домен .ch адмініструється приватною компанією на базі Цюріхського університету. Правила надання доменних імен є прозорими, проте зависокі, на думку споживачів, розцінки компанії-монополіста викликають нарікання.
 
Європейські права та свободи, нагадує Павло Моісеєв, стосуються України так само, як і країн ЄС, адже 10 стаття Конвенції про захист основних свобод майже повністю повторена у статті 34 Конституції України. Але, якщо свобода слова є базовою свободою, то й право на приватність – базове та природне право людини. Тому, попри те, що незареєстровані інтернет-ресурси не мають жодного правового статусу, це не врятує правопорушників від судових позовів. Просто відповідачем у таких випадках є не юридична особа – ЗМІ, а фізична – людина, яка здійснила правопорушення в Інтернеті. Звісно, довести, що автором певного допису, публікації або сайту є конкретна людина, не дуже просто, - практики немає, - але все ж можливо.
 
Богдан Маноля (Bogdan Manolea), виконавчий директор румунської Асоціації технологій та Інтернету, зауважує: судовий позов – крайній і останній захід у разі порушення чиїхось прав онлайн- або традиційними медіа. Спершу той, хто вважає, що його права порушені, може скористатись правом на відповідь або зажадати спростування, а вже у разі відмови – звертатись до суду.
 
У презентації «Межі свободи слова та відповідальність онлайн-ЗМІ в Європі» пан Маноля перелічив основні групи дій та публікацій, які заборонені у європейському Інтернеті. Тут і расистські та нацистські висловлювання, і пропаганда тероризму, і hate speech, і образливі для конкретних людей публікації тощо. Утім, оскільки законодавчі норми різних держав Європи щодо дозволеного і забороненого у медіа різняться, ці заборони не можна уніфікувати. Та, в усякому разі, навіть до найліберальніших і найм’якших правил поведінки онлайн-ЗМІ українській практиці ще дуже далеко.
 
На жаль, на семінарі не було представників органів державної влади, що могли б озвучити позицію держави щодо узаконення Інтернету та надання онлайн-виданням права реєструватись як ЗМІ. Допоки в інтернет-ЗМІ не з’являться досить впливові лобісти у владі, що сприятимуть їх узаконенню, дотримання європейських професійних стандартів залишається питанням саморегуляції інтернет-спільноти.
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY