Майже напевно можу стверджувати: Георгій Валентинович Плеханов (той, що створив свого часу першу російську марксистську групу), якби раптом воскрес, був би задоволений. І не тільки тим, що комуністичні проекти його молодшого колеги, а потім – політичного супротивника Володимира Ілліча Ульянова виявилися, як Плеханов і писав навесні 1917 року, «маячнею божевільного», а на додачу «апофеозом деспотизму». І не лише тим, що підтвердився його прогноз щодо створення колгоспів та комун: «Від спільної обробки полів не набагато ближче до комунізму, ніж від спільної праці на панщині». А ще і тим, що телебачення України наочно демонструє відсутність цієї самої України (існування якої Плеханов заперечував усе життя), натомість яскраво засвідчуючи торжество «благодатного Півдня Росії», якщо не політичне, то, принаймні, культурне.

 

Досить було посидіти кілька годин біля телевізора у суботу 1 грудня й у неділю 2 грудня, спостерігаючи за перебігом «Танців із зірками-3», щоб у цьому пересвідчитися і переконатися. Бо в цих фінальних змаганнях і шоу (ще яскравіше, ніж на попередній стадії) виявила себе суто декоративна (за мізерними, якщо брати ефірний час, винятками) присутність чогось більш-менш українського на телеекрані. Крім самого факту «прямого ефіру»...

 

І справа навіть не в тому, що серед членів журі жодного разу не трапилася україномовна людина (здається,  у перших і других «Танцях» було так само?), і не в тому, що були практично відсутні українські етнографічні мотиви у композиціях конкурсантів (якщо не помиляюся, тільки Наташа Корольова використала дещицю), і не в тому, що робочою мовою на знімальному майданчику (в тому числі й у начебто україномовного Юрія Горбунова) була російська. Ризикну накликати на свою голову грім небесний від наших ультрапатріотів, коли скажу – мова тут не головне, «солов‘їна мова» може панувати на якомусь екранному шоу чи у політичному зібранні, а насправді ж ітиметься про щось типово малоросійське, донаціональне. Ні, справа в іншому – у тій атмосфері, в якій пройшли й закінчилися «Танці-3».

 

Тільки в атмосфері «благодатного Півдня Росії» могла домінувати та пісенна суміш, яка на кожному етапі виступала тлом і лейтмотивом виступів більшості українських учасників шоу – й особливо у фіналі, у «зоряної» пари Могилевська-Яма. Знов-таки, йдеться не про саму по собі мову текстів пісень – а про їхній добір, про загальну тематику, про мелодику й асоціативний ряд. Власне, не просто про «Південь Росії» йшлося, а про південь Росії совєтської. З шахтарями, моряками, солдатушками і неодмінним «легальним» Висоцьким плюс «братньою» французькою естрадою, яку так любив Леонід Ілліч...

 

Ну, і неодмінна провінційна вторинність у порівнянні з оригіналом, із тим, що вперше прозвучало у «самій Москві». А як же інакше? Куди ми без того, що так легко впізнається й увійшло у нашу плоть і кров? Як без шлягерів із репертуару «самої» Пугачової та самопального наслідування їх?

 

І навіть останній виступ Могилевської-Ями у фіналі – з усіма його патетикою і пафосом – це теж з репертуару провінційного театру танцю, але, як на мене, зовсім не європейського і навіть не східноєвропейського...

 

А як оцінити появу на фінальній стадії аж двох (!) суддів із Росії? І це за умов, коли політичні (і не лише політичні – досить згадати дурнуватий міф новітнього фільму «1612») стосунки між двома державами та їхніми елітами вкрай неоднозначні, якщо не сказати більше! Чи так і було задумано – що судді з Росії, навіть якщо будуть намагатися бути об‘єктивними, дадуть більші бали за «південноросійську» естетику танцю, а дещо інша стилістика залишиться ними недооцінена (так, до речі, і сталося)?

 

Коли ж повертатися до мови, то пригадується репліка когось із близьких Марчина Мрочека в одній із попередніх програм – мовляв, хлопець приїхав в Україну, наполегливо вдосконалює свій танцювальний рівень, успішно вчить російську мову... Приїхали, що називається. То хіба не мав рацію Плеханов, заперечуючи не те що українську, а й малоросійську культурно-політичну специфіку та говорячи про «південноросійський сепаратизм»?

 

І це при тому, що будь-яка серйозна соціологія дає щонайменше рівну кількість мовців українською і російською, і це при тому, що 2/3 громадян під час Всеукраїнського перепису назвали саме українську мову рідною, і це при тому, що наших письменників охоче перекладають за кордоном, а наша рок-музика користується-таки деякою повагою до себе...

 

Прошу мене зрозуміти вірно: йдеться зовсім не про чийсь жахливий свідомий задум принизити і розтоптати за допомогою «Танців...» національну гордість українців, ба більше – принизити саму Україну. Йдеться про інше – може, куди більш небезпечне, явище: про властиво провінційні постколоніальні настанови тієї публіки (принаймні, її більшої частини), яка щиро вважає себе «елітою», «бомондом», «вершками суспільства» тощо – і яка формує програми нашого телебачення і створює атмосферу різноманітних шоу-програм. І на те немає ради, бо цим людям комфортна ситуація культурної провінції, вони до неї звикли, вони інакше не вміють – і вони репродукуватимуть її й далі.

 

...А тим часом варто почитати Інтернет-форуми, щоб зрозуміти, чому ж так багато глядачів, усупереч так званій еліті, голосувало за пару Пелипенко-Мрочек.