detector.media
Інна Гончарова
для «Детектор медіа»
03.12.2007 12:05
«Великі українці» очима глядача
«Великі українці» очима глядача
30 листопада «Детектор медіа» провела у прес-центрі «Главред-Медіа» круглий стіл на тему «Перспективи проекту “Великі українці”». Інна Гончарова, як читач «ТК» і глядач «Великих українців», була присутня на круглому столі і висловила думку, що проект мав бути більш просвітницьким. На пропозицію «ТК» пані Інна виклала свою позицію у цій статті.
 
Наприкінці минулого телесезону у ЗМІ з’явилася майже сенсаційна інформація про те, що популярний ведучий Савік Шустер переходить із каналу ICTV на «Інтер». Однією з причин переходу на інший канал сам ведучий назвав обіцянку керівництва каналу «Інтер» придбати ліцензію на виробництво проекту «Великі українці», право вести який буде надано саме Шустеру. Тому громадськість уже з нетерпінням чекала на появу першої програми в ефірі.
 
Врешті-решт два тижні тому проект стартував. Мабуть, жодна телепрограма не викликала такої хвилі дискусії в суспільстві, як новостворений проект. Жваві обговорення вже першого ефіру свідчать, що «Великі українці» дійсно «зачепили» і пересічного глядача, і ЗМІ, і політиків, і культурних діячів. До речі, як відомо, так було майже в усіх країнах світу, де реалізовувався проект. Україна не стала винятком. Ми можемо багато говорити про унікальність нашої держави, про різноманіття історичного розвитку її регіонів, ми можемо говорити про українців як про зрілу етнічну націю, що існує вже більш ніж тисячу років, і водночас стверджувати, що як політична нація українці тільки проходять етап формування. Все це правда. Але насправді всі нації унікальні. І виходячи з цієї унікальності, в усіх країнах, де проект було реалізовано, розробляли свої власні версії «Великих». Природно, що формат проекту в Україні також має бути адаптованим до реалій українського сьогодення.
 
Ці реалії всім відомі. Тому дуже коротко:
 
По-перше, українці не є однорідною нацією. Це обумовлено історичним розвитком українських земель.
 
По-друге, більшість українців отримали радянську освіту і вивчали історію за радянськими підручниками. Свідомість нації протягом десятиліть формувалася на фундаменті радянських ідеологічних штампів. Ті, хто щойно закінчили школу, не вірять, що за часів СРСР студентів університету, які раптово опинилися напроти червоного корпусу біля пам’ятника Шевченку в день народження поета, до речі, вірші якого вивчали у школі, а його самого називали великим, могли виключити з навчального закладу. Страху не так легко позбавитися. Крім того, в СРСР історія висвітлювалася дуже однобоко, українському народу в ній було закріплено роль молодшого і не дуже розумного брата. Як результат – український народ не знає своєї справжньої історії. А деякі навіть соромляться її.
 
По-третє, вже виросло нове покоління українців, що не пам’ятають радянські часи, тому в їх свідомості відсутні ідеологічні штампи, характерні для більшості дорослого населення України.
 
По-четверте, надмірну політизованість української нації після подій 2004 року важко не помітити. Більшість українських політиків скористаються будь-якою нагодою вкотре публічно висловити свою політичну позицію.
 
Отже, повертаючись до формату. Проект «Великі українці», придбаний у британців, вважається соціально-просвітницьким. Проте автори українського проекту на перший ефір запросили в студію в якості експертів тих самих, до болю знайомих, що, як колода карт, тасуються між програмам «Свобода слова» на ICTV, «Свобода Савіка Шустера» на «Інтері» та іншими політичними шоу. В студії з’явилося тільки декілька нових облич, здебільшого це були представники культури, але, здається, ці люди почували себе не дуже зручно на тлі звичних до демагогії політиків. Безперечно, політики насправді відображають настрої і погляди різних верств і груп населення, але завдяки присутності політичних гравців у студії в такій великій кількості, програма ледь не перетворилася на політичні теледебати, в даному випадку післявиборні, що значно знизило просвітницький характер програми. Може, саме тому навіть пошук критеріїв величності великих українців, що тривав у першій програмі, так і не увінчався чітким визначенням цих самих критеріїв.
 
Попри всі вищезазначені недоліки вже перша програма викликала великий резонанс. Мабуть, тому запроваджений редакцією «Детектор медіа» 30 листопада круглий стіл із обговорення перспектив проекту «Великі українці» привернув увагу як ЗМІ, так і пересічного глядача. На жаль, здається, автори проекту в особі його шеф-редактора Вахтанга Кіпіані сприймали висловлювання присутніх на круглому столі насамперед як критику і завзято захищали свою позицію. Та зважаючи, що проект тільки-но стартував, авторам все-таки варто було би прислухатися до найрізноманітніших думок, багато з яких можуть виявитися досить слушними. Завдяки виправленню недоліків (як відомо, ідеального в цьому світі немає нічого), в наступних програмах можна значно поліпшити змістовний рівень проекту, водночас суттєво посиливши його позитивний вплив на громадську думку.
 
Безумовно, треба закінчити розпочату в першій програмі справу щодо визначення вибору особистостей для голосування: проживання на українських землях, походження з України, тобто народження в ній, мовна належність, національність, самоідентифікація особистості, перевірка часом тощо. До речі, на нашу думку, саме самоідентифікація – тобто, як сама особистість відповіла би на питання, чи є вона українцем, – і є головним критерієм. І йдеться тут не про національну належність. Звичайно, можуть бути інші думки з цього приводу, але остаточно визначитися потрібно.
 
І найголовніше – треба чітко визначитися з критеріями величності запропонованих особистостей. Це може бути банальна популярність, і тоді ми можемо отримати в якості великих українців Ірину Білик, Наташу Корольову, Юлію Тимошенко або Віталія Козловського. Як критерій можна використати вплив особистості на історичний і/або культурний розвиток України, вплив на всесвітній історичний і/або культурний розвиток або ж активне і свідоме пропагування України (українства) у світі.
 
Проект, безумовно, потрібний. І дискусія, яку викликали «Великі українці», це тільки підтверджує. Дехто стверджує, що проект не на часі. Але відкладання на потім і замовчування не знімає самої проблеми. Якщо є Україна, а вона є, то є й великі українці. І ми маємо ними пишатися. Як мінімум ми маємо їх знати.
 
Саме тому авторам треба для себе значно чіткіше визначитися з головною метою проекту – чи просвітництво, чи збільшення рейтингу телеканалу. Якщо це просто чергове телешоу, то багато з поставлених на круглому столі і в пресі питань самі собою відпадають. Якщо автори проекту все-таки мали за мету зокрема чи насамперед просвітництво, а ми сподіваємося саме на це, то для її реалізації потрібно не просто оголосити голосування і запропонувати для нього певний перелік кандидатур. Проект має виховувати телеглядача, збільшувати його знання з історії України, прививати йому культурний смак. Може, треба було починати саме з історії, з біографій великих українців, тобто з лікнепу, а потім уже заглиблюватися до обговорення критеріїв вибору. В дискусії не повинно бути жодного політичного забарвлення. Має відбутися відверта розмова про те, хто ми є і як ми такими стали. Адже ми такі, які є, і цього не треба соромитися. Будемо сподіватися, що проект «Великі українці» може і має змінити нас на краще.
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY