У мене є два великі німецькі зошити в клітинку. В них нашвидкуруч, паралельно з відеозаписом (якщо кнопку встигаю натиснути), занотовую ідіотизми, що ллються з екранів вітчизняного телебачення. Потім крізь сльози реготу розповідаю те своїм студентам на лекціях. Іноді вони трагічно мовчать – бо несподівано розуміють глибину маразму вітчизняних телереалій... Напевне, настав час оприлюднити бодай малесеньку частку своєї колекції «творчих здобутків» – а раптом допоможе. Чи то я такий наївний?

 

Сьогодні про любов вітчизняного «журналістика» чи мого улюбленого персонажу – «журналісточки» – до арифметики. Написав назву професії в однині, але всі розуміють, що таких «метрів» – купа. Адже все нижче описане потрапляло в ефір українських телевізійних каналів у... відеозапису. А це, хоча б теоретично, означає, що переглядали те все й автори, і редактори, і випускові, вже не кажучи про закріплений українським законодавством «другий сорт» – телерадіопрацівників (продюсерів, режисерів, звукорежисерів і т.п.). А на додачу – виходило це все в ефір ще й із повторами (двічі – увечері та вночі). Про «мільйони водневих бомб в арсеналі Саддама Хусейна» згадувати вже не буду – застаріло те все. Приклади буду наводити найсвіжіші. Може, вони й дрібненькі, зате веселенькі. Прорейтингуєте і додасте свої, адже розумію, що Америки не відкрию.

 

17 листопада 2007 року, канал НТН, підсумковий випуск новин. Сюжет про проблеми з енергозабезпеченням і додатковим навантаженням на розетки в наших кухнях. Журналісточка рахує: навантаження на розетку в радянські часи – 0,5 кВт, зараз – 15-20 (мікрохвильва піч, холодильник, електрочайник). Трагічний висновок – «в десять разів більше, ніж у хрущовські часи». Беру китайський калькулятор: 0,5 на 10 = 5! Перевіряю стовпчиком – таки 5!

 

28 вересня 2007 року, «Інтер», «Чергова камера». Сюжет про тріщини в будівлі Національної бібліотеки імені Вернадського в зв’язку із шаленим будівництвом метро. «230 млн гривень треба на будівництво метро і втричі менше – 67 тисяч – треба на експертизу...». Калькулятор. Стовпчик. Дрібненька така собі помилочка. В 3432 з лишком рази. Всього лише... До «Хусейна» явно не дотягнули...

 

Звертаю увагу: я не системний колекціонер веселощів. Це тільки те, на що звернув увагу, просто блукаючи каналами. Можна додати ще проблеми з очевидним розумінням того, про що йдеться.

 

14 вересня 2007 року, ТОНІС, спецпроект про київський транспорт. У начитці маємо «міст довжиною 2 метри 900 кілометрів».Очевидно, відеоінженер щось геть дивовижне крізь скло в цей час демонстрував... Привіт списку перерахованих вище штатних персонажів!

 

25 жовтня 2007 року, канал практично чесних новин. Цілий вечір титрами в рухомому рядку подають світову топ-новину: «Найбільший у світі пасажирський літак А-320 здійснив перший комерційний рейс». Дивина та й годі – я і весь світ думали, що то про А-380. Ну, буває – переплутали «кукурузник» Ан-2 із Ан-225 («Мрією»). Але, громадяни, де штат вищеперерахованих?

 

За цим усім ховається головне – втрата відповідальності за слово і поваги до глядача. Тут я вже практично чую тупотіння ніг численних членів журналістських колективів і юристів із насупленими чолами, які збираються довкола стола головного когось там писати гнівну відповідь про випадковість, честь, гідність тощо. Громадяни «телерадіожурналісти», може просто довірити тим «журналісточкам» на декілька місяців або й років папери порозносити чи тексти чужі повичитувати, а вже потім допускати їх у кадр?.

 

І навіть головний аргумент теоретиків жанру – «не подобається - перемкни канал» – тут не спрацює. Бо перемикаю і потрапляю на планету звірів. А так хочеться повернутися на планету людей. Розумних. Відповідальних. Грамотних.