detector.media
Отар Довженко
27.11.2007 12:35
«Інтер» зробив крок
 «Інтер» зробив крок
«Свобода Савіка Шустера» 24 листопада допомогла донести правду про Голодомор навіть до тих, хто намагається від неї відмежуватися. Наступний крок – за іншими телеканалами, які у дні пам’яті мільйонів загиблих вважають за потрібне щоразу організовувати дискусію на тему «а был ли мальчик».

Хочеться подякувати телеканалу «Інтер» за програму «Свобода Савіка Шустера» 24 листопада (повний текст, відео), присвячену Дню пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій. Популярність каналу, професіоналізм Савіка Шустера та його команди та авторитет Президента Віктора Ющенка створили передумови для того, щоб значна частина нашого народу не лише послухала, але й почула правду про величезну рукотворну трагедію України, і змогла зробити певні висновки. Це був, - даруйте за блюзнірське формулювання, - справжній дебют Голодомору у комерційному ефірі, і протягом ток-шоу я не раз ловив себе на незвичній думці, що хотів би, аби в цю мить якомога більше людей дивились «Інтер».

 
Насамперед приємно вразило те, які люди були запрошені у студію. Чільне місце, природно, посів Віктор Андрійович, який уперше завітав до студії Савіка Шустера (нагадаю, в Андрія Куликова на ICTV Президент гостював у переддень виборів, але, з огляду на невтішні показники, цей перший раз, скоріш за все, був і останнім). Будувати ефір навколо Ющенка – логічне рішення, адже саме він є головною персоною у медійно-суспільно-політичній кампанії з повернення Україні пам’яті про Голодомор. Важко сказати, яким є співвідношення щирого поклику душі та піару в цій ролі глави держави, однак це своєрідне духовне лідерство не сміють оскаржувати інші політики, і навіть на Михайлівській площі в Києві, куди тисячі людей прийшли засвітити свічки пам’яті, Ющенко відчувався незримою головною дійовою особою. Окрім Президента, центральними персонажами у студії «Свободи» були очевидці Голодомору. Не лідери партій і блоків, не демагоги-спікери і навіть не ходяча «совість нації», яка, щоправда, теж була присутня – Кравчук, Литвин і компанія.
 
Літні люди, запрошені до студії, виявились цікавими героями, яким було що сказати глядачам. Можливо, їх не слухали б так уважно, зі сльозами на очах, за інших обставин, але сам прецедент запрошення на ефір «Свободи» простих людей (не-VIP) є знаковим. На жаль, у першій спробі було чимало прикрих помилок або недоробок, які стосувались саме спілкування з героями – очевидцями Голодомору, які вижили й пережили цей жах. Савіку Шустеру варто було поставитись до них із більшим розумінням та повагою, і, принаймні, не перебивати їх і не обривати на півслові. Літнім людям із слабким зором і слухом, для яких перебування у студії було серйозним стресом, варто було заздалегідь розтлумачити, які запитання їм ставитимуть. Можливо, повторити запитання зайвий раз, коли вони не зрозуміли. Людей із села Лютівки на Полтавщині, які погодились поділитися власними спогадами про Голодомор у прямому включенні Мустафи Найєма, варто було краще підготувати. А ще краще, пожертвувавши ефектністю прямого ефіру, заздалегідь записати і змонтувати їхні свідчення. На жаль, для того, щоб вислухати трьох лютівців, як і декількох поважних гостей, яким було що сказати (Мустафу Джемільова, вдову Джеймса Мейса, інших), не вистачило часу. Не пам’ятаю, щоб колись у «Свободі» не вистачало ефірного часу для Луценка, Богатирьової, Тимошенко або Затуліна…
 
Знаковим було й запрошення у студію не звичних для Савіка російських шоуменів, від Жириновського до Нємцова, а шановного історика та відомого суспільного діяча Юрія Афанасьєва, який не тільки висловив солідарність у несприйнятті українцями сумнозвісної позиції Кремля щодо Голодомору, а й провів прямі паралелі між режимами Сталіна та Путіна. І навіть після цього програма не скотилась у просторікування про «геополітику», які так часто трапляються у «Свободі», а В’ячеслав Кириленко згодом наголосив: жертв Голодомору ми згадуємо не на зло росіянам або ще комусь, а для себе самих.
 
Вистачило розуму й толерантності (хоча не виключено, що це була умова участі Президента у програмі) запросити у студію лише одного представника «виродків, які заперечують Голодомор» (це цитата з Рефата Чубарова, але ваш автор охоче підписується під таким формулюванням). Проте і цей представник, як видалося, прийшов з миром, аби артикулювати готовність своєї політичної сили, принаймні, дрейфувати у бік порозуміння з рештою суспільства. У промові комуніста Сергія Гмирі, який разом із вгодованим однопартійцем Олександром Голубом є завсідником ефіру тих каналів, де треба позаперечувати Голодомор або затаврувати фашистів з ОУН-УПА, лунали зовсім нові акценти. Він, звісно, співав їхнє вічне про «голод, від якого постраждали всі народи», але визнав, що однією з головних причин цього голоду була жорстока хлібозаготівля, під час якої «людей навмисно не вбивали, але й не переймалися тим, чи вони виживуть». Якщо виокремити ці слова з усім нам знайомої риторики симоненківців, можна констатувати, що навіть вони починають замислюватись про моральність своєї позиції, що відзначив і Віктор Ющенко. Всі інші політики говорили конструктивні речі й у цілому підтримували Президента.
 
Вийшло, що всі політичні табори й суспільні верстви об’єдналися проти беззубого старого Гмирі, якого стало навіть трохи шкода. А що було б, якби запросили одіозного секретаря Донецької міськради Миколу Левченка, який у цей вечір паплюжив пам’ять заморених голодом українців у програмі «Майдан» на 5 каналі? Або дали пряме включення якого-небудь євразійського імбецила з Москви, як це зробив Андрій Куликов у «Свободі слова» місяць тому? Або якби протиставили вісімдесятирічним стареньким, які пережили Голодомор, Гліба Павловського, який у цей самий час у своїй програмі на російському каналі НТВ казав приблизно таке: «На Украине много странных верований. Например, они верят, что Сталин убивал только украинцев, называют это Голодомором и надеются, что Путин за все заплатит»? Відомо, що було б: драйву більше, рейтинги ще вищі. Тому ще раз – дякую, що обійшлися без цього.
 
Одним із двох запитань, які ставились на голосування у студії, було «чи підтримуєте ви запровадження кримінальної відповідальності за заперечення Голодомору або применшення його наслідків?». На початку програми проти був 51%, наприкінці – 15%. Будь я в аудиторії, теж проголосував би за запровадження кримінальної відповідальності, просто для того, щоб не бути в числі тих, кого – а це виглядало саме так – не вразили перекази очевидців Голодомору. Хоча насправді я не вважаю, що саджати в тюрму дурників-горланів, які люблять топтатися по чужих святинях, є правильним виходом. А ось затикати їм рота, впевнений, необхідно. Слушно сказав хтось із гостей програми, коментуючи тезу Гмирі про «обмеження права висловлювати власну думку»: мовляв, коли ваша власна думка ображає пам’ять замордованих мільйонів, тримайте її при собі. Якщо суспільство дозріло хоча б до визнання того, що Голодомор був наслідком цілеспрямованої державної політики знищення цілої верстви населення, - термінологічні суперечки про «гено-» чи «етно-»цид можна залишити філологам. Суспільство має права не чути думки тих, кому вистачає нахабства й цинізму це заперечувати.
 
Канал «Інтер» зробив крок у цьому напрямку, відмовившись від імітації плюралізму та посівши справедливо заангажовану позицію: демократія і свобода слова не означають права оскверняти могили. І це правильно. Наступний крок – за іншими телеканалами, які у дні пам’яті мільйонів загиблих вважають за потрібне щоразу організовувати дискусію на тему «а был ли мальчик».
 
Друге запитання, на яке відповіла аудиторія, було «чи потрібна вам правда про Голодомор?». 91% вона потрібна, і це не може не тішити. Зважаючи на те, що кількість голосів за комуністів та їм подібних найбільша саме в тих краях, де радянська влада виморила голодом найбільше людей, видавалося, що правди знати - не хочуть. Переведення Голодомору з моральної і політичної площини в історичну неможливе, доки цю правду не почують усі, зокрема й ті 9%, які прагнуть від неї відгородитись. 
 
Всі попередні спроби розповісти «народонаселенню», що трапилось в Україні у 1932-1933 роках, за допомогою телебачення, а саме телемарафони, документальні і художні фільми, телезамальовки, прямі трансляції тощо, були не надто ефективними. Савіку і його команді вдалося донести інформацію та, що не менш важливо, емоції до багатьох. Допоміг і вдалий збіг обставин. Наприклад, те, що троє з чотирьох героїв програми – очевидців Голодомору – говорили російською, та ще й так зворушливо «перепрошуючи» за це глядачів і ведучого. Таким чином, руйнуючи уявлення частини глядачів, які належать до російської мовно-культурної спільноти, про те, що страхіття Голодомору відбувалося з якимись іншими людьми. І те, що якимось дивом учасники дискусії не заглибились у звичну суперечку про те, чи вбивали українців як національність, чи як націю, чи як етнос, чи як ще когось.
 
Приємно здивував Тарас Чорновіл, чий виступ видався щирим і правдивим. Окрім зворушливого визнання помилки Партії регіонів, яка не визнала Голодомор геноцидом, Чорновіл зробив дуже важливий акцент: те, що люди, чиїми руками радянська влада творила це зло, були переважно українцями – сусідами й односельцями померлих, - нічого не міняє. Можна вбачати в поведінці «регіонала» реверанси у бік Президента напередодні розв’язки коаліціади, проте, на щастя, про жодні коаліції, як і про інші остогидлі проблеми політичного сьогодення, у студії «Свободи» не йшлося. А шукати політичні підтексти у промовах учасників програми спеціально – не хотілося.
 
Це був той рідкісний випадок, коли канал був корисним для суспільства, держави й історії без жодних рейтингових втрат для себе. На кілька годин «Інтер» добровільно став рупором справжніх цінностей, які, - можливо, на жаль, адже вони ґрунтуються на смерті і стражданнях, - найбільш схожі на такі, що здатні консолідувати українське суспільство. Шкода, що добрих намірів не вистачило на те, щоб пожертвувати прибутком від реклами, і бодай на час шоу відмовитись від довжелезних рекламних блоків, у яких витанцьовував Борис Моїсєєв. Не знаю, скільки саме коштували 30 секунд тієї реклами, яка перебила розчулену розповідь Віктора Ющенка про голод у його рідному селі, але, хоч якою великою була ця сума, користь для іміджу каналу могла бути більшою, якби програму не переривали. До речі, Савік Шустер жодного разу не промовив слова «реклама» - він називав довжелезні перерви у програмі «невеличкими паузами»... Гадаю, багатьом людям, як і вашому автору, було не по собі від цих пауз. 
 
Загалом я вважаю справедливою європейську практику, за якої телеканали без жодних указів і постанов визначають ту межу пристойності, за яку не варто виходити у дні жалоби, релігійні свята тощо. Наш Президент, як відомо, думає інакше. Наприкінці програми Ющенко із властивою йому безпосередністю жбурнув каменюку у город «Інтера» та інших комерційних мовників: мовляв, я сподіваюсь, що ми доживемо до того, коли у День пам’яті на телеканалах не буде реклами, комедій та розважальних програм.
 
Що ж, навряд чи це було заздалегідь сплановано, але внаслідок виконання телеканалами суворих рекомендацій Нацради (одного не розумію: навіщо було знімати з ефіру мультики? щоб малята перейнялись жалобою?) «Свобода Савіка Шустера» виявилась найцікавішою програмою суботнього вечора. Добре, що Голодомору не довелося конкурувати з «Танцями з зірками».
 
Команда «Свободи» запропонувала глядачам надсилати їй матеріали та свідчення про Голодомор. Хочеться сподіватись, що за рік, - а може, й раніше, адже люди вмирали не лише 24 листопада, і про трагедію 1932-33 років та інші трагедії української історії можна і треба говорити в будь-який інший день, - ми побачимо ще якіснішу і змістовнішу програму.
 
Фото з сайту «Свободи»
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY