Могутньо та гучно розпіарений проект «Великі українці», що минулої п’ятниці старував на «Інтері», за задумом його ідейних натхненників і безпосередніх творців, найшвидше мав стати черговим тріумфом пані Безлюдної та кмітливого Савіка Шустера. Але сталося те, що сталося – спроба проштовхнути велетенського розхитаного українського воза, на якому сидять лебідь, рак, щука та інші несумісні істоти, крізь кришталеві ворота британського формату закінчилася частковим провалом! Чому частковим – а тому що проект, попри всю його безглуздість і несвоєчасність, «Інтер» змушений буде завершити типовим бездуховно бронзовим монументом батькові Тарасу, котрого, замість уважно прочитати, ще раз назвуть великим. Із різноманітних інформаційних джерел, що супроводжували цю найбільшу з прем’єр вітчизняного телебачення, я зрозумів: вигадане на туманному Альбіоні шоу максимально адаптували «під нас», себто врахували всі тонкощі та грубощі молодої української демократії, а також невмирущого совкового менталітету в образі Петра Симоненка, що відверто знущався з усіх невеликих живих українців, пропонуючи до «великих» зарахувати свого улюбленого ідола – Володимира Леніна.

 

Загалом у мене, якщо чесно, не виникло жодного бажання – що, до речі, трапляється досить нечасто – серйозно і поетапно дослідити цю претензію «Інтера» на щось визначне та особливе, бо насправді це була та ж сама «Свобода» із тими ж самими «зміями» різних видів, кинутих спритним Шустером в одну прозору склянку для досягнення найвищої мети – влаштувати ШОУ!

 

Слід визнати: шоу вдалося, бо вже сам вибір «гарантів-експертів» добряче потішив, а поява у новій іпостасі криворізького пупсика Володимира Зеленського, якого «Інтер» оком не моргнувши закинув у вир незнайомих і незрозумілих для нього пристрастей, спантеличила: це вже було не смішно, а боляче – і більш за все, мабуть, самому Зеленському.

 

У «Великих українцях» було стільки великих «проколів», що в їх переліку можна потонути, тож назву лише кілька, бо вони у нас вічні – це мова та кров, а також загадкове «народне голосування», яким, щоправда, за бажання можна і знехтувати, на чому і наголосив великий диригент майбутніх великих українців. Досягти в Україні консенсусу на «мові та крові» – нереально, зрештою ставити так питання неетично і негуманно, бо мова є одним із визначальних чинників, а кров – ні.

 

Бруно Шульц – великий поляк, бо писав польською мовою, хоча і був євреєм. Наші експерти теж із цього приводу сперечалися, і могли б іще довше, адже треба було робити шоу – і його робили, приплели навіть Мілу Йовович, якій, мабуть, страшно ікнулося того вечора. Словом, враження гнітюче, бо після перегляду такого проекту хочеться заволати: «А чи є вона взагалі, та Україна, в котрій той, хто мислить себе українцем, почувається певно та гордо?!»

 

На початку цих сумбурних думок я назвав проект несвоєчасним і безглуздим і від цих слів не відмовляюся, хоча розумію, що подібна шокова терапія нації необхідна – але робити її повинні авторитетніші та обізнаніші з нашими хронічними хворобами знахарі.

 

P.S. Шанс стати великим українцем, за логікою авторів проекту, є в кожного, адже запитання для народу вже придумане: «Вы хотите остаться без Савика Шустера?» І добрі українці заволають: «Нет! Мы хотим с Шустером!».