Невтішній ситуації в українському театрі та кіно була присвячена розмова, яка відбулася 20 листопада, в УНІАН. Це вже третя прес-конференція в рамках підготовки до надзвичайних зборів «Україна – зона культурного лиха», які відбудуться вже 30 листопада.
На думку театрального критика Сергія Васильєва, головна проблема сучасного театру полягає в тому, що він не ставить перед людиною проблему, не вивчає її внутрішній світ, а лише «лоскоче» публіку. «Театр перетворився на бізнес. Тільки смішить людей, щоб заробляти гроші. За 15 років відбулася неймовірна регресія театру», - вважає він.
Театри, де можна побачити цікаві постановки існують, але умови роботи переважної більшості з них – не найкращі. За словами керівника лабораторії перформенсу Лариси Венедиктової, на їх виставах завжди аншлаги. Проте є велике «але» - зала розрахована тільки на двадцять сім глядачів. «Наші актори отримують по 600 гривень на місяць, тому вночі змушені зніматися в телесеріалах», - зізнається пані Лариса.
Ситуація виглядає ще гірше - варто тільки від’їхати на 40 кілометрів від Києва. Місцеві чиновники намагаються відвести приміщення театрів під інші цілі. «На всю Донецьку область – тільки п’ять театрів, тобто один – на один мільйон мешканців», - розповідають брати Капранови. Але навіть рівень провінційних театрів, що ще лишаються дуже низький. За словами директора театру «ДАХ» Владислава Троїцького, в Україні повністю відсутня школа режисури: «Молодих спеціалістів у нас немає взагалі».
Не краща ситуація і в кінематографі. Режисер Михайло Іллєнко приніс з собою більше семидесяти роботі учасників фестивалю українського кіно «Відкрита ніч», організатором якого він є. «Значна кількість цих робіт повернулася з-за кордону з призами та нагородами, але чомусь наші кінотеатри не для них», - розповідає режисер. Зараз він готує ці роботи до тиражування. Щоб вони хоча б таким чином дійшли до українського глядача.
Як вважає кінорежисер Олесь Санін, найбільша проблема українського кіно – це земля: «Кіно абсолютно відповідає тій системі, де воно існує. Адже культура - дзеркало історії. На цій окупованій території роками насаджувалося невігластво, право аморально відбирати все у слабкого. В даному випадку, на думку політиків, слабкі - це діячі культури».
За словами пана Саніна, ситуацію в українській культурі можна охарактеризувати дуже простим словом – «біда». Засоби порятунку від цієї біди представники української культури, творча інтелігенція та просто небайдужі люди будуть шукати підчас зборів «Україна – зона культурного лиха». Учасники прес-конференції підкреслили, що готові до більш радикальних методів. Для прикладу Олесь Санін розповів про свого партнера – американського сценариста: «Зараз ми закінчуємо писати спільний сценарій. Але нещодавно він сказав мені, що зараз не може працювати. На знак солідарності зі своїми колегами, які страйкують, щоб добитися від продюсерів підвищення оплати своєї праці. Для нього це принципове питання. І з тих пір він не написав жодного рядка. Я не кажу, що всі українські актори відмовляться виходити на сцену. Але ми теж знайдемо якийсь засіб».
Один з найпопулярніших розділів сайту – «Чорний список ворогів культури». Одну з найвищих позицій в ньому займає віце-прем’єр-міністер з гуманітарних питань Дмитро Табачник – як автор бюджету-2004, який ввів ПДВ на українські книжки та бюджету-2006, 118 стаття якого призводить до загибелі багатьох значущих культурних закладів.
Під час прес-конференції були презентовані ще два рейтинги. Перший - «Золотий намордник» - для іноземних організацій та консульств, які проявляли неповагу до українців. Другий – «Золотий нашийник» стосується вже українських держустанов та чиновників, які дозволяють собі хамство по відношенню до наших громадян.
Наприкінці організатори звернулися до ЗМІ з проханням підтримати їх ініціативу та розтлумачили, як саме варто писати про акцію: «Я розумію, що ваші видання мають різну специфіку. Проте спробуйте написати не тільки про наручники та нашийник, але й про те, що тут відбулася серйозна розмова. Хоча б кількома рядками, в кінці газети перед кросвордом».
