detector.media
Андрій Кокотюха
для «Детектор медіа»
15.11.2007 12:40
Серіал для радикальних феміністок
Серіал для радикальних феміністок
Творці серіалу «Колишня» (Новий канал) вирішили бути оригінальними і зробили головну героїню… трошки несповна розуму. І порівняння з Катею Пушкарьовою тут навряд чи доречне.
У серіалів – криза ідей. Це можна помітити, переглянувши хоча б кілька серій нового серіалу «Колишня» («Бывшая»), який стартував 5 листопада в ефірі Нового каналу. Відтепер по буднях о 21.50 шанувальників, чи радше шанувальниць ліричних історій розважатиме продукт українського виробника. Серіал знімається Новим спільно із продакшн-компанією «Амедіа-Україна» (дочірня структура російського ЗАТ «Амедіа», яке вважається одним із найпотужніших виробників телепродукції в Росії) за колумбійським форматом La Ex (що в перекладі означає ту саму «колишню»).
 
Новий канал теж не можна назвати новачком: свого часу тут зняли кілька власних телефільмів, найвідоміші серед яких – «Завтра буде завтра» та «Небо в горошок» (кожен – по 8 серій). Тривалість «Колишньої» – поки що 60 серій. Принаймні, про це сказав директор із маркетингу каналу Максим Дибенко. І зазначив: у разі успіху, який на телебаченні вимірюється рейтингами, історію буде продовжено. На початку жовтня майбутню прем’єру почала підтримувати зовнішня реклама – пасажири можуть щодня бачити її в метро. Рекламний білборд прикрашено слоганом «Від творців “Не родися вродливою”».
 
Тут потрібні уточнення. Серіали «Не родися вродливою» і «Тетянин день» зняті не в Україні, не Новим каналом і навіть не компанією «Амедіа-Україна», а в Росії, тамтешнею, так би мовити – великою «Амедіа». Тож заохочувати глядачів подібним слоганом – брати на себе справді серйозну відповідальність за продукт. Бо «Не родися вродливою» попри зморщені носи снобів та інтелектуалів дійсно став подією сезону 2005-2006 років. Ризикну навіть стверджувати: історія про недолугу очкасту Катю Пушкарьову з її вічними брекетами на зубах зробила помітну революцію в серіальному форматі, задала принципово нову тему і таки справді якимось чином вплинула на свідомість чи підсвідомість глядачів. Принаймні, це був перший на моїй пам’яті серіал, який обговорювали в транспорті та офісах. А Катю Пушкарьову почали навіть пародіювати. Останній раз подібне відбувалося під час показу бразильської «Просто Марії» дванадцять років тому. «Тетянин день» попри дещо іншу стилістику – не «культовий», проте достатньо рівний серіал із чітко прописаною історією. В якій кожен персонаж знає своє місце.
 
Мені здається, апелюючи до вдалих серіальних зразків, творці та промотори «Колишньої» йдуть на певний іміджевий ризик. Скажімо, ми вже не раз чули та бачили рекламу нових американських мультиків, де неодмінно вказується: «Від творців “Шрека” та “Мадагаскара”». Одначе це не рятує кожен наступний мультик. Ті ж самі «Лісова братва» чи «Бі Муві» поступаються «Шрекові». Якість технічного виконання програє через брак ідей. А коли ідей не вистачає, творці накручують щось справді божевільне. Як, наприклад, загроза тотальної екологічної катастрофи, що виникла через громадську активність деяких надто розумних бджіл – це ми спостерігаємо в «Бі Муві».
 
Виглядає, що «Колишня» має подібні проблеми. Є бажання і можливості виробляти власний телесеріальний продукт, про що говорила голова правління ЗАТ «Новий канал» Ірина Лисенко. Нарешті можна почати нарощування власного виробництва, і це, погодьтеся, позитивний момент. Проте є негативний: уже перші серії «Колишньої» свідчать не про бажання виробника йти накатаною серіальною колією, а хоч трошки чимось виділитися. І в даному випадку прагнення запропонувати щось зовсім не схоже на звичну глядачкам телерозвагу може вдарити по творцях серіалу бумерангом.
 
На перший погляд, пропонується звична для подібного формату історія: 30-річна Анна Полянська (Вікторія Богатирьова) не дуже щаслива в особистому житті, та й на роботі не все гаразд. Правда, з роботою досить швидко встаканюється – вона отримує підвищення, а разом із цим – несподіваного покровителя в особі начальника. Проте на особистому фронті все без змін. Чоловік Леонід (Олександр Аксьонов) зраджує і ревнує водночас. Недоречно припхалася примхлива свекруха-письменниця. Співробітниця Галина Вишневська (Анна Сирбу) постійно хоче зжити її зі світу, чимось нагадуючи антагоністку Каті Пушкарьової – секретарку Вікторію. Єдина розрада – дві подружки. Можна будувати сміливі припущення щодо подальшого розвитку сюжету. Ймовірність похибки у припущеннях дуже мала.
 
Одначе цього стандартного набору ситуацій виявилося мало. Творці «Колишньої» вирішили зробити головну героїню… трошки несповна розуму. Принаймні, я зрозумів це так – уже в першій серії в Анни з’являється друге обличчя. Просто перед дзеркалом у жіночому туалеті з нею відбувається роздвоєння особистості. Її друга, невидима нікому половинка – така собі Яна (Вікторія Смачелюк), щось на кшталт містера Хайда, тільки поки що без невгамовної тяги до руйнування всього і вся. Аня розмовляє з Яною, Яна – з Анею, а довкола ніхто не розуміє, що відбувається. Оточуючим не без підстав здається, що молода жінка розмовляє сама з собою. Тим часом невидиме нікому, крім Ані, її друге «я» починає давати цій скромниці хуліганські та радикальні поради стосовно того, як поводити себе в особистому житті, і взагалі – з чоловіками.
 
Жіноча частина телевізійної аудиторії тут може цілком справедливо заявити: «Не подобається – не дивися! Це жіноча територія!» Але ж мені хочеться, аби жінки мали змогу дивитися серіал, у якому по можливості відсутній, як люблять висловлюватися інтелектуали, шизофренічний дискурс. Для чого додавати в цю історію подібну приправу? Зради оригінальності? Сильно сумніваюся.
 
До того ж, старанно переглянувши 5 перших серій «Колишньої», я зрозумів ще дещо: він адресований радикальним феміністкам. І, вочевидь, хоче залучити їх до глядацької аудиторії. Бо феміністки зазвичай телевізор не дивляться. Вони вважають: все, що там показують, так чи інакше спрямоване на приниження жіночої гідності і виховує споживацьке ставлення до жінок. А в «Колишній» чоловічий шовінізм та чоловіки як стать піддаються відвертій, регулярній та нищівній критиці.
 
Ось Леонід лежить одягнутий на ліжку і дорікає Анні тим, що мусив сам собі підігрівати вечерю – вона, бачте, насмілилася затриматися. А ось – директор фірми «ГламурКо» Сергій, який не може зварити борщу навіть під наглядом сестри і сипле замість борошна крохмаль. Чи Яна, «внутрішній голос», яка іронічно ставиться того, як Аня готується до інтиму з чоловіком. А потім, коли Леонід, не дочекавшись дружини, заснув, підколює: «Жіноче щастя – почути хропіння чоловіка, котрий спить». Подружки Анни взагалі налаштовані до чоловіків вороже: «Чесний чоловік – живий труп», «У коханні чоловіки брешуть, а секс приносить задоволення» тощо. Чого вартий епізод, коли вони спеціально вганяють у фарбу чоловіка-офіціанта, запитуючи в нього, чи підійдуть Анні щойно куплені трусики. І показують ці самі трусики.
 
У «Не родися вродливою», до якої творці «Колишньої» апелюють, ані роздвоєння особистості, ані прояви жіночого шовінізму, ані демонстрація жіночої спідньої білизни чомусь не практикувалися. Натомість глядачки мали історію, котра не розсипалася по швах за двісті з гаком серій. Не знаю, чи будуть далі надто явні спроби завоювати жіночу аудиторію чоловіконенависницькими випадами в наступних серіях «Колишньої». Але за роздвоєнням особистості спостерігати все ж таки доведеться й далі. Мабуть, подібні речі є неодмінними складовими того якісного продукту, який, за словами Ірини Лисенко, вписується в концепцію Нового каналу: «Життя яскраве».
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY