detector.media
07.10.2004 12:50
Ляпота...
Ляпота...
Помилки друкованих та електронних ЗМІ стають тенденцією?
Газеті "Факты и комментарии" за 24 вересня вмістила на своїй останній сторінці замітку "Першою красунею Росії стала пермська студентка, а Америки – не дуже симпатична, але розумна випускниця медучилища". Розповідаючи про конкурс краси у США, газета, зокрема, зазначає: "У ньому взяли участь представниці 51 американського штату". Чимало читачів, побачивши це, почали гарячково пригадувати: чи не 50 штатів у США? Чи не проґавили вони інформацію про приєднання до федерації ще одного штату? Адже територіальне розширення найпотужнішої держави світу не могло пройти непоміченим у всіх без винятку ЗМІ?!

Але ні: американські інтернетівські джерела підтверджують: усе лишилося без змін, у складі Сполучених Штатів Америки, як і раніше, 50 штатів. Кого долучили до цього переліку "Факты", залишається тільки гадати. Тільки от нехитра процедура перевіряння – дякувати інтернетові – забрала в мене рівно три хвилини. Чи не могли вдатися до тієї самої процедури автори замітки про красунь?

Можна було б, звісно, не звертати уваги на цю помилку – з ким не буває? Але ж помилки ці останніми роками перетворилися на стійку тенденцію.

Досі не можу отямитися після почутого кілька тижнів тому по радіо. (Немає, мабуть, сенсу надалі називати конкретні джерела... як би це назвати... інформації. Наведені приклади будуть, сподіваюся, ілюстративними, але аж ніяк не винятковими, а цілковито рядовими.) Йшлося про те, що славетний Луганськ відзначив День міста. Луганську відтепер пішов дві тисячі десятий рік, – натхненно повідомила журналістка. Виходить, найсхідніший обласний центр є одним із найдавніших міст України з багатющою історією! Шкода тільки, що немилостивий час не залишив нам у Луганську ані акрополів, ані колізеїв.

Зауважмо: про античне походження Луганська повідомила саме журналістка, не дикторка. Це диктор може, читаючи наданий йому чужий текст, припуститися помилки й навіть не помітити її. Хоча кваліфікований диктор цього не зробить. Але дикторів сьогодні, здається, нема. Журналіст, який особисто готував матеріал, гадаю, мусить знати, про що в ньому йдеться. А якщо він механічно помилився під час начитування того матеріалу, він має два шляхи виходу зі становища. Він може – навіть у прямому ефірі – виправитися. А може зробити вигляд, ніби нічого не сталося: піпл однаково схаває. Другий шлях чомусь є набагато популярнішим за перший.

Але годі моралізаторствувати. Краще згадаймо не такий уже давній, травневий телерепортаж зі Стамбула, з півфіналу конкурсу Євробаченння. До речі, тут нема куди подітися від чергового ліричного відступу. Модним стало тепер писати в газетах і вимовляти в ефірі: "зі Стамбулу", "з Вашингтону", "з Парижу". Дякувати Всевишньому, не доводилося поки що чути "з Харкову" чи "з Дніпропетровську". Може, то мені так пощастило? Закінчення -у назви міст у родовому відмінку мають лише у випадках, коли йдеться не про конкретне місто, а про державу (а точніше, навіть про уряд держави та її політику) чи подію, які це місто уособлює. Коли з назви конкретного географічного об'єкта (чи то, може, об'єкту?) вони перетворюються на позначки абстрактних понять. Елементарне правило: "політика Тегерану" (тобто, іранського уряду), "від часів Тегерану" (тобто, історичної конференції), але "приїхав із Тегерана" (міста). Дотримуватися цього правила чомусь вийшло з моди...

Так от, про Євробачення. Під час виступу представника Македонії українські коментатори тішили публіку здогадками про те, чому ця країна має таку довгу й незвичну офіційну назву: Колишня Югославська Республіка Македонія. Гадали вони, гадали й дійшли висновку: це зроблено для того, щоб привабити туристів. По-перше, екстравагантно – а туристи, як відомо, таке полюбляють, а по-друге, Югославію туристи пам'ятають, а що таке Македонія, де вона є, можуть і не знати. Отак драма цілого народу (а назва держави є такою через те, що Греція, а відтак і всі країни ЄС, відмовилася визнати незалежність Македонії під її власною назвою, без уточнення "колишня югославська") перетворилася на дешевенький водевільчик. Чи могли наші коментатори про це десь спитати – хоча б у своїх колег? Чи могли не пускатися у просторікування, якщо спитати було ліньки? То чим же тоді публіку тішити?

Найяскравіший, мабуть, приклад "інформації", який я ніяк не можу забути, трапився під час літньої Олімпіади-2000. Відбувалася вона, як відомо, в Сіднеї. Добродій, що коментував церемонію закриття, в телерепортажі сказав щось про те, що столиця Австралії гідно провела Олімпіаду й сподобалася і спортсменам, і туристам. От уявіть собі: їде людина світ за очі, на самий край світу. До країни, у якій вона, радше за все, ніколи не бувала до того й навряд чи поїде знову найближчим часом. Проводить вона в цій країні два тижні. Додайте до того, що за професією ця людина – журналіст, тобто, особа, що має бодай трішечки цікавитися світом, що її оточує. І от ця людина не знаходить за потрібне бодай поцікавитися: а де ж столиця цієї Австралії?

Про те, що на шпальтах газет та в ефірі повсякчас плутають географічні назви, що можуть повідомити: матч збірних Ірландії та Англії відбувся в ірландському місті Любліні, – краще не будемо. "Я к полякам уезжаю в чешский город Будапешт". Про те, що наші українські міста постійно називають то селищами, то селами – не будемо теж. Як і про те, що, принаймні, по радіо ви весь час чуєте про Турцію, Словакію, Венгрію, Германію. Як і належить, послухаймо на завершення прогноз погоди. На заході України – дощі, в Карпатах – з мокрим снігом, на рештій території – переважно без опадів. Люди, які ледь не щодня, протягом багатьох років вимовляють майже один і той самий текст, так і не збагнули, що "рештої території" не існує в природі, бо слово "решта" – то не прикметник.

А соціологічні дослідження тим часом засвідчують низький рівень довіри українців до засобів масової інформації. І з чого б це?
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY