Одразу попереджаю: після наступних моїх слів не кажіть, що в мене шизофренія. З головою у мене все в порядку, з уявою також – вона цілком здорова і реалістична. Але програма «Аналіз крові» на Новому каналі викликала в мене асоціації навіть не з медичною установою, а із заводом моєї журналістсько-комсомольської юності. Тоді, пройшовши із посвідкою популярної на той час комсомольської газети «Молодь України» за прохідну підприємства, я мав нагоду спостерігати, як конвеєр методично, незворушно і неминуче виштамповує якісь деталі. Трамц-бумц-гамц – і нова деталька, як дві краплі води схожа на попередню, зіскочила з конвеєра. А потім так само, але вже на складальному конвеєрі, ліпилися і, мабуть, ліпляться й досі цілі механізми, котрі складалися з отих поодиноких деталей. А робітники брали на себе соціалістичні зобов’язання збільшити продуктивність праці на стільки-то процентів. Стенди із такими зобов’язаннями висіли в кожному цеху.
Давненько не бував на Новому каналі, але підозрюю, що сьогодні, як і раніше, я не побачив би там стендів із журналістськими соцзобов’язаннями. Та конвеєрний досвід виробництва канал таки застосував. Принаймні, у програмі «Аналіз крові», яка розповідає про дітей зоряних батьків. «Ведучий Геннадій Вітер, – повідомляється на сайті Нового каналу, – проведе розгорнутий аналіз крові дітям відомих і публічних батьків. Жоден аспект зоряного життя не залишиться нерозкритим». Саме щоби виконати цю обіцянку, автори програми і застосували якусь подобу конвеєрного методу. Цілий механізм програми вони розбили на певні теми – як проводить вільний час, що не подобається тощо. Кожна з тем отримала свій стьобний заголовок – скажімо, шматочок, який розповідає про нелюбов до чогось, має назву «Алергія». Ці теми і є детальками, що складають цілий механізм програми. Ведучому досить розпитати героя програми про кожну з цих тем, вставити, що думають з цього приводу знамениті батьки, це все відповідно зафільмувати – десь там пройтися, десь посидіти, десь за кермом машини проїхатися. Трамц-бумц-гамц – нова деталька злетіла.
З точки зору виробництва дуже вигідно і зручно. Інтелектуального напруження вимагає лише розробка загальної ідеї. А потім такий продукт можна робити, маючи необхідний мінімум професіоналізму. Із застосуванням такої матриці програму можна знімати за мінімум часу. Треба тільки під заздалегідь розроблену конвеєрну схему підставляти іншого героя. І коли цей відзнятий матеріал динамічно монтується і зліплюється докупи за допомогою динамічного ведучого Геннадія Вітра, то виходить жваво і для зору привабливо.
Питання – яким змістом цей конвеєр заповнений? «Існує думка, що діти знаменитих батьків живуть легко та вільно, – пишуть на сайті каналу. – Їхнє мажорне життя переповнене вічними святами, безглуздими покупками та божевільними розвагами. Але чи так це насправді? Невже зоряні діти потрапили в рай уже на Землі завдяки своїй зоряній крові?». Дивиться молодий глядач і бачить своїх ровесників: спочатку Дмитра, сина і внука акторів Остапа і Богдана Ступок, а в наступній програмі – Олександра, сина співака Віктора Павліка. Герої – симпатичні молоді люди. Певна різниця між ними існує: про одного батьки дбають, а на іншого майже не звертають уваги, один сам собі машину купив, а другому – батьки, один грає в ресторані, а інший – у кліпах знімається. Але за великим рахунком пальцем тицьни десь на вулиці – і влучиш у когось подібного. Тож де-факто головні герої програми – саме зоряні батьки, котрі хоч і мелькають наче на другому плані, але без їхньої участі таку програму ніхто не став би дивитися.
І коли молодий глядач завершить перегляд «Аналізу крові», то в його молодій голові може постати запитання: «А чому про нього мені розповіли?». Нічого особливого в житті він не зробив. Нічим видатним не відзначився. І прийде допитливий глядач до висновку: тільки тому, що батьки в нього знамениті. А які висновки для свого подальшого життя він зробить, неважко здогадатися.
І справді, дітям зоряних батьків не так уже й просто живеться, як комусь може здатися. Перед ними стоїть купа табу. Вони часто не можуть собі дозволити те, що дозволяють собі діти звичайних батьків. І так далі і тому подібне. У їхніх життях таки можна було би пошукати ці конфлікти, але боюся, що конвеєрний метод не дозволить це зробити. Навіть якщо взяти на себе підвищені соціалістичні зобов’язання.
