-         Лише те, що на нараді з працівниками озвучили прізвище Олександра Ткаченка, з яким начебто було проведено переговори. Також прозвучали прізвища колишньої голови правління ТОНІСа Євгенії Батаєвої та екс-керівника служби маркетингу каналу. Це було оголошено публічно. До того ж я знаю це як приватна особа, а не як співвласник. Єдине, що я зробив - через «ТК» висловив побажання, щоб нового головного редактора газети «24» запропонував сам колектив. Наскільки мені відомо, у колективі обговорюють кандидатуру Олега Іванцова .

 

-         Я би не називав це амбіціями «Газети виборчої», бо такі серйозні інформаційні видання є у будь-якій європейській країні. Припустімо, в тій же Великій Британії є «Таймс», «Індепендент», «Дейлі Телеграф». В тій же Польщі, крім «Виборчої», є ще й «Джєннік», «Жеч Посполита», зараз стартує газета «Польська» – ще одна загальнопольська газета нетаблоїдного типу… У нас же, на жаль чи на щастя для тих, хто хоче цим займатися, ця ніша є недозаповнена. І якщо нам вдасться переконати інвестора – ми це зробимо.

 

-         Це комерційна таємниця. Але скажу, що внесок в основний капітал має становити менше від 10 мільйонів доларів. При чому через 4 роки вартість проекту буде від 30 до 70 млн. доларів. Я бачу, що зацікавленість у таких проектах є досить високою, але цей інтерес має бути обґрунтованим із фінансового боку. До речі, я, як співвласник, пропонував на зборах засновників викупити всі частки видання. Але для цього має бути адекватна ціна. Бо в інакшому випадку вигідніше робити старт-ап і починати з нуля новий проект. Між іншим, на початку роботи над проектом «24» були досить ефективні зустрічі і з польською «Агорою», і з іншими стратегічними та фінансовими інвесторами – вони готові були розглядати можливість входження навіть міноритарними учасниками, - і з багатьма іншими інвестиційними фондами і банками…

 

-         Щоб виміряти вартість газети, треба помножити EBIDTA (дохід до виплати податків на прибуток, процентів та амортизації) на певні мультиплікатори (множники). Ці мультиплікатори можуть бути різними: приміром, щодо телебачення вони сягають 25. Тобто прибуток, який телеканал мав за рік, множиться на 25, і ви отримуєте вартість телеканалу. У преси він, звичайно, дещо менший. Але ми рахували варіант із мультиплікаторами 7, 8 і 9. Тобто ви можете оцінити,  варта чи не варта газета «День» цих грошей, якщо візьмете її прибуток. Якщо вони за рік заробили 700 чи 800 тисяч доларів, їх можна було сміливо купувати за ці гроші.

 

-         Зараз - ні. Вона виходила лише півроку. Перші півроку газета тільки формує свій рейтинг, інакше неможливо домовлятися з рекламодавцем. За півроку після появи на ринку газета може бути включена до рейтингів  TNS Ukraine. Отже, перші цифри ми отримали лише нещодавно.

 

-         Близько трьох відсотків. Це повне виконання нашого бізнес-плану, адже основною валютою є рейтинги TNS, а не наклад. У Європі, наприклад, про видання судять за соціологічними дослідженнями та проданим або розданим тиражем. Але в Україні ви не можете дізнатись із незалежних джерел відсотки повернень із точок продажу, тому наклад не може бути визначальним. Попри те, що ми фактично не провели початкової рекламної кампанії, а наступна, яка мала пройти перед вереснем, була зірвана, ми повністю вийшли на запланований показник.

 

-         Я запропонував це на вашому сайті і вніс до офіційного порядку денного зборів учасників, які призначено на 14 листопада.

 

-         Ще ніякої.

 

-         Прогнозувати важко. Але, якщо дивитись із погляду здорового глузду… Зараз із газети звільнився практично весь менеджмент: головний редактор, головний бухгалтер, технічний директор, керівник юридичного відділу, перші особи інших відділів… Це й були ті люди, які розробляли проект як бізнес. Не треба забувати – ми готували його півтора року, ще до того, як я почав працювати з Костеріним.

 

-         Спершу в нас був інший інвестор, із яким події розвивались досить непогано. Це вузько профільна компанія, яка займається не медіа, а іншим бізнесом, і входить до першої десятки у своїй індустрії. Вона заробила гроші на своїй індустрії та хотіла інвестувати в інший бізнес. Це не великі олігархи, а люди, які мають 100 мільйонів – не більше. До речі, зараз ми так само контактуємо з людьми, які не займалися медіа взагалі.

-         На моє переконання, медіа – найцікавіший бізнес, який існує в цій частині світу. В Україні є люди, які хочуть читати, розважатися. Рекламний ринок буде рости. До людей треба якимось чином доносити рекламу. В Україні, наприклад, зростає попит на машини. А де їх можна рекламувати? На телебаченні – дорого. Якщо ж ви видаєте газету для середнього класу або робите сайт для цієї категорії, ви маєте аудиторію, яка цікавить рекламодавців. Я чекаю на значне зростання non-TV медіаносіїв. Але на місці Костеріна я думав би про продаж цього бізнесу. Не обов’язково нам. Зараз «Газета 24» ще має якусь вартість за показниками TNS. Але, оскільки керівники, які робили проект, покинула його, збитки зростатимуть, і тоді газету взагалі ніхто не купить.

 

-         Послухайте, ми ж не знаємо всіх умов і особистих стосунків, які призвели до цієї угоди. Я не хотів би про це говорити.

 

- Ми зустрічалися й підписали угоду про нерозголошення про те, в чому ця співпраця полягає :) Але на вашому сайті було інтерв’ю з представником «Агори», який сказав, що вони дуже уважно спостерігають за проектом «24».

 

- Важко – але не неможливо. До того ж, зараз у Європі новий тренд – безкоштовні газети. В Іспанії є серйозна безкоштовна газета з тією ж назвою, «24». Не таблоїд, а газета з серйозними великими статтями, аналітикою. Для нас це незвично, але там такі видання мають свого читача.

 

- Звісно. І в «Газети 24» ситуація така сама. Вона, можна сказати, «платно-безкоштовна». Наше завдання було – дійти до читача, а що в Україні точок продажу не так багато, застосовувалась мішана схема розповсюдження. Ми продавалися на розкладках, але водночас мали дуже перспективні контракти. Зараз вони зупиняться, тому я не хочу про них говорити, але були домовленості про безкоштовне розповсюдження газети в дуже великій мережі, де вона потрапляла б до нашої цільової аудиторії. Йдеться про схему, схожу на розповсюдження KyivPost – ця газета лежить в усіх ресторанах. Але це ж не дешева безкоштовна газетка, а серйозний ЗМІ, який існує за рахунок рекламодавців.

 

- Якщо в мене буде змога залучити Віталія, якого я вважаю одним із найкращих журналістів України, у свої проекти, і йому це буде цікаво, – для мене це буде великою честю.

 

- Над газетним проектом ми працюємо разом уже зараз. Що ж до телевізійних, я пропонуватиму Віталію співпрацю. Та він так само співпрацює з іншими медіа – «Радіо Свобода», низкою друкованих та Інтернет-видань. І цьому я також дуже радий.

 

- Ні, просто мені подобається те, що Віталій Портников робить у журналістиці, і я хочу бачити це у якомога більшій кількості медіа.

 

- Ми – ТОВ ТРК «ТелеРадіоСвіт» - зараз про це думаємо.

- Ми коротко запускалися, але потім зупинились через технічні незалежні від нас причини. Тож формальну вимогу ліцензії – запуститись протягом року від дня отримання ліцензії – ми виконали, але по суті говорити про цей проект я не хочу. Адже в мене зараз період конфлікту, і люди, з якими я конфліктую, як ви розумієте, мені не допомагають…

- Інвесторами проекту були я, Віталій Портников і компанія «ВОК СТРіМ». Це компанія, яка називає себе «холдингом Костеріна».

 

- Ми домовлялися з Костеріним як із бізнесменом, а не партійним діячем.

 

- І те, і друге, бо претензії, які до нас висловлювались, були пов’язані з політикою. А те, як вони діяли, коли вилучали печатки підприємства – це примітивний рейдерський підхід, поширений в українському бізнесі.

 

- В тому-то й проблема, що наші партнери поставились до медіа як до цегляного заводу. Розмовляючи із нашими редакторами, вони казали: «Ми найняли бригаду малярів, сказали їм, як фарбувати, і вони мають фарбувати саме так».

 

- Власники медіа дуже рідко не мають стосунку до політики. Чи має стосунок до політики Руперт Мердок? Має, бо підтримує політичні сили й бере до себе на роботу колишніх прем’єр-міністрів. Він відкрито заявляє, що хоче впливати на політику. Але інша справа, що є певні правила поводження з медіа, яких він не порушує. Ще одне питання в тому, який саме стосунок ти маєш до політики, і що є первинним – медіабізнес чи політика? Мердоку зв’язок із політикою потрібен для просування його медіа. Наприклад, заходячи в Китай, він не видає книжок китайських дисидентів, адже там дуже великий ринок, на якому він хоче заробляти. Якщо інвестор хоче використовувати медіа для досягнення політичних сил, нам це нецікаво. Якщо для розвитку медіабізнесу треба використати політику – таке, на жаль, є в усьому світі, це реальність, але це не має позначатись на незалежності видання та його працівників.

 

- Ви мене неправильно зрозуміли. Я мав на увазі, що людина, яка займається медіабізнесом – це бізнесмен. Він може гратися в політику – настільки, наскільки це не шкодить його медіапроектам і не суперечить базовим принципам журналістики. Але мета цієї гри – розвиток власного медіабізнесу. Якщо ви маєте власний телеканал, ви не можете, наприклад, жорстко критикувати відразу всіх членів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, чи не так? :) Ви повинні бути коректним, працювати за законом, але розуміти, що медіа все одно пов’язані з політикою.

 

- Коли ми домовлялись, він припинив своє членство в «Нашій Україні» і ще не очолював Партію зелених України. Ми не говорили про те, що ЗМІ холдингу «МедіаДім» мають підтримувати якусь політичну силу.

 

- Мені завжди було важко працювати на каналі. Ми мали дуже сильну команду; коли ми прийшли, посприяли підписанню дуже вигідного для ТОНІСа договору, завдяки якому він став нарешті самоокупним. За перші дев’ять місяців 2007 року ми заробили на 45% більше, ніж за аналогічний період 2006-го. Але ТОНІС – це акціонерне товариство, і будь-яка транзакція сумою понад 50 тися гривень затверджується радою акціонерів. Пакет фільмів коштує дорожче; нам нічого не затверджували, тому ми нічого не могли купити…

 

- Від самого початку. Ми зробили три концепції, з яких не було затверджено жодної. Доводилось діяти у рамках бюджету, затвердженого ще позаторік. Незважаючи на те, що канал мав свої гроші й не потребував дотацій! Тож ми не могли нічого змінити. Тим часом інші суб’єкти ринку динамічно розвивались… Така ситуація з фінансуванням була не лише на ТОНІСі, але й в усьому холдингу, і саме вона стала причиною зриву рекламних кампаній. Маючи сильний колектив, багато яскравих телевізійників із великим творчим потенціалом, ми не змогли все це задіяти.

 

- Що ви збирались робити?

- У вересні планували перезапустити ТОНІС. Хотіли розширити аудиторію і до природно-пізнавального контенту додати розважально-інформаційних програм, зберігши при цьому основне пізнавальне ядро. Таким чином, ми збільшили б частку до 3%, що й було заплановано. Але, на жаль, нам просто не дозволили це зробити навіть без інвестицій. Я був там, як у кайданах. Коли тобі не дають робити твою роботу, виникає питання: навіщо ти тут? Навіть незважаючи на те, що я цілком поділяю «зелену» ідеологію. Але ми – медіа, і маємо показувати всі точки зору. Навіть якщо власник каналу вважає, що Ющенко, Тимошенко або Янукович – популісти. Але вони – державні діячі, і їх треба показувати.

 

Розкажу ще одну історію. Я не хочу говорити про свої політичні симпатії і наступне з ними ніяк не пов’язано. Перед виходом першого номеру газети у мене відбулася випадкова зустріч із Катериною Ющенко. Я розказав їй про газету. «Все це матиме великий сенс, якщо ви не продастеся якійсь партії», – сказала Катерина Михайлівна. Я погодився. Тому робити заангажовані політично газети і телебачення для мене немає сенсу. У професії завжди треба бути чесним. Коли я займався політикою – я був суперзаангажованим. Коли наша компанія займалася PR-проектами і юридичними консультаціями – за гроші клієнтів ми готові були купити всіх і вся :)  Але коли ми займаємося журналістикою – для таких політиків і PR-ників ми маємо ставитися суперобрежено.

 

- Думаю, для пропаганди партії зелених. Бо те, як була організована робота в холдингу від самого початку, свідчить про те, що до медіа підходили не як до бізнесу. Парадокс був у тому, що навіть у газеті я був керівником проекту, але не мав контролю над фінансами. Фінансовий директор, призначений власником, виконував команди управляючої компанії, сплачуючи те, що компанія вважала за потрібне. Від лютого 2007 року на платіжних документах «МедіаДому» немає жодного мого підпису. Тому, коли я чую, що треба проводити аудит, я лише радий, бо власник зможе нарешті розібратись, куди його управляюча компанія разом із призначеним нею ж фінансовим директором, через його ж банк витрачала гроші проекту, за який я нібито відповідав.

 

-         Це абсурдна ситуація, бо не можна розділяти фінансове та менеджерське управління – виходить такий собі інвалід. Приміром, вони могли поцікавитись, чому цей журналіст отримує на сто гривень більше, а цей – на сто гривень менше, і я мусив боротися за кожну зарплату й за кожен гонорар. У холдингу є ще чимало моєї власності, за яку мені теж не заплатили. Я фактично подарував партнерам свою компанію «МедіаДім», в активі якої були знімальні компанії та фільми, які ми зняли, коли я ще навіть не був знайомий із Володимиром Костеріним. Ми домовились, що я переоформлюю частку «МедіаДому», ми починаємо газету, а ці компанії я потім виводжу. Але для цього «МедіаДім» мав підписати папери, а він… відмовився їх підписувати. Потім усупереч усім законам було призначено в.о. голови правління без ради засновників. Фактично вони вкрали мої компанії, тож я розцінюю це як рейдерську атаку, звичайний бандитизм.

 

-         Ви розумієте, це були мої особисті компанії, які заробили кошти на інших видах діяльності. Це активи на мільйони доларів.

 

-         Коли я кажу про активи на мільйони доларів, я не маю на увазі, що був мільйонером. Це вартість зроблених нами проектів. Я медіа-менеджер, а не олігарх. І в українських корумпованих судах тягатися з олігархом вважаю для себе безперспективним. Тому єдина моя зброя – це публічність.