Володимир Бойко: „Генпрокуратура не вибачилася перед Радіо „Свобода”
На вході до Генпрокуратури журналістів зустрічали дві співробітниці прес-служби. Як тільки вони побачили моє посвідчення, одна з них зразу ж сказала, що ніякого радіо „Свобода” вони не знають і пускати мене на прес-конференцію не будуть.
Як вже повідомляла „Детектор медіа”, 22 вересня журналіста Радіо „Свобода”
Володимира Бойка не пустили на прес-конференцію Генерального прокурора Геннадія Васильєва. Володимир заявив "Телекритиці", що від знайомого в Генпрокуратурі отримав інформацію про існування нібито особистої вказівки Г.Васильєва не пускати на прес-конференцію представників радіо „Свобода” й журналу Міністерства оборони України.
У той же час, керівник прес-служби Генпрокуратури Сергій Руденко повідомив "ТК" іншу причину недопущення журналіста на цей захід.
"Детектор медіа" надала слово обом сторонам.Володимир Бойко, Радіо „Свобода”
- Трапилося звичайнісіньке прокурорське хамство, причому не стільки відносно мене, скільки відносно української редакції радіо „Свобода”, яку я представляв. Взагалі-то вимоги якоїсь там акредитації для відвідування прес-конференцій є брутальним порушенням законів України „Про інформацію” та „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”. Прес-конференції є відкритим заходом, на які мають безперешкодно допускатися представники будь-яких ЗМІ за наявності службових посвідчень. Але ми люди не горді – 21 вересня я в присутності ще кількох працівників „Свободи”, з якими перебуваю в одному приміщенні, зателефонував в Генеральну прокуратуру телефоном 573-80-60 і повідомив, що буду від радіо „Свобода” на прес-конференції Генерального прокурора. Сюжет про цей захід мав вийти 22 вересня о 19-05 год. в передачі „Світ у новинах”, яку укладала Люда Ваннек у Празькій студії. Наступного дня мені зателефонував один знайомий з Генпрокуратури та розповів, що Васильєв наказав не пускати на прес-конференцію представників радіо „Свобода” й журналу Міністерства оборони України, оскільки був переляканий можливістю неприємних запитань стосовно справи Гонгадзе з мого боку та стосовно затримання виконуючого обов’язки головкому сухопутних військ – з боку військового журналіста. По-правді кажучи, у мене особливого бажання зайвий раз бачити генпрокурора не було. Але робота є робота, до того ж Прага чекала матеріал. Я взяв звукозаписуючий пристрій і поїхав у ГПУ.
Прес-конференція мала розпочатися о 15-00 год. На вході до Генпрокуратури журналістів зустрічали дві співробітниці прес-служби. Як тільки вони побачили моє посвідчення, одна з них зразу ж сказала, що ніякого радіо „Свобода” вони не знають і пускати мене на прес-конференцію не будуть. Всі мої намагання довідатися прізвище цієї співробітниці були марними – розмовляти зі мною вона відмовилися, зіславшись на наказ начальства. Тоді я дістав мікрофон і став фіксувати всі подальші події – і те, як мене охорона випроваджувала з приміщення ГПУ, і те, як співробітники Генпрокуратури відмовлялися представлятися, і те, як вимагали, щоби я прибрав диктофон.
Оскільки все те, що відбувалося, передбачено статтею 171 частина 2 Кримінального кодексу України (перешкоджання законній журналістській діяльності, вчинене з використанням посадового становища), я одразу подав заяву про порушення кримінальної справи. Заяву в мене прийняла заступник начальника відділу прийому громадян Генеральної прокуратури України Леся Кульбіда.
Впродовж години, що я перебував у відділі прийому громадян, я неодноразово вимагав запросити когось зі співробітників прес-служби ГПУ та повідомити про скандальну ситуацію керівництво Генпрокуратури. Урешті-решт, начальник відділу Антоніна Дісак пообіцяла доповісти про те, що відбувається, першому заступникові Генпрокурора Віктору Кудрявцеву. Що з стосується працівників прес-служби, то вони просто поховалися, хоча прес-конференція на той момент вже закінчилася.
Я не думаю, що йдеться про випадковість чи технічну помилку працівників прес-служби. Невже хтось з прокурорських клерків наважився б з власної ініціативи, без вказівки Васильєва, не допустити на прес-конференцію генпрокурора представника американського радіо? Та якби такий конфуз трапився випадково, Соколова й Бойченко вилетіли б з роботи протягом 24 годин, або, принаймні, були б суворо покарані дисциплінарно. Не кажучи вже про те, що Генпрокуратура, передусім, принесла б вибачення колективу української редакції „Свободи” за непрофесійні дії своїх співробітників. Але ніякої випадковості не було.
Хочу нагадати, що після першої прес-конференції Васильєва на посаді генерального прокурора, яка відбулася 18 грудня минулого року, прес-служба Генпрокуратури довгий час взагалі на наважувалася анонсувати публічні виступи свого шефа. Причиною тому став ганебний випадок, який трапився 18 грудня. На своїй першій прес-конференції Васильєв, не побачивши мене, став розповідати журналістам, що він має на руках судове рішення, яким було встановлено, що факти, викладені в моїх публікаціях про незаконний бізнес його найближчого оточення, начебто не відповідають дійсності. І що Васильєв може те судове рішення негайно показати. Ясна річ, що я підвівся й поцікавився, про що, власне, йдеться, оскільки вперше чув про таке. Васильєв бекав і мекав, після чого просто збіг від журналістів, які чекали від нього обіцяного судового документу. Наступного дня на підставі цього „рішення” було арештовано в Донецьку квартиру, що належить моїй матері та доньці. А ще за кілька днів стало відомо, що це „рішення” є фальшивкою, виготовленою в Київському районному суді м.Донецька на прохання помічника Васильєва Рафаеля Кузьміна. Суд був змушений відкликати з виконавчої служби „липовий” виконавчий лист, а голова Апеляційного суду Донецької області Олександр Кондратьєв письмово повідомив мені, що „трапилася помилка” – в усьому, буцімто, винувата секретарка суду, яка розписалася за суддю й поставила печатку на „помилковому” документі. Тепер Васильєв боїться публічного продовження цієї історії й вирішив уникнути неприємних запитань у найдурніший спосіб – наказавши мене не пускати на його прес-конференції.
Але, в даному випадку, справа не в мені й не в моїх публікаціях. Те, що трапилося в Генпрокуратурі 22 вересня – це, передусім, плювок в обличчя всього колективу радіо „Свобода”, зроблений генеральним прокурором у переддень 50-ти річного ювілею української редакції. Повернувшися на роботу, я зразу ж доповів, що трапилося, керівництву. Того ж вечора Прага пустила в ефір матеріал про те, як Васильєв, так би мовити, поздоровив „Свободу”, причому репортаж був проілюстрований тим аудіо записом, який я вів у Генпрокуратурі, спілкуючися з її співробітниками та охоронцями. Єдино, кого мені шкода в цій ситуації – так це працівників прес-служби ГПУ, які змушені ганьбитися, брехати та ховатися від журналіста.
На прохання „Детектор медіа” заяву Володимира Бойка прокоментував керівник прес-служби Генеральної прокуратури України Сергій Руденко:
- Журналіст Володимир Бойко запізнився на прес-конференцію як мінімум на 7 хвилин, з’явившись в той час, коли вона вже розпочалася; а всі журналісти, які прийшли вчасно, без жодних проблем були допущені. За встановленим порядком за дві хвилини до початку заходу охорона блокує всі підходи, для того, щоб охоронювана особа могла пройти у приміщення. Тобто тут немає ні будь-яких політичних мотивів, ні будь-якого зв'язку з тим, що він робить як журналіст. Це просто питання пунктуальності. Хоч те, що пише Бойко ні в які рамки не лізе, проте останнім часом у прес-служби Генеральної прокуратури не виникало проблем з жодним каналом чи виданням, незалежно від того, як вони ставляться до Генпрокуратури чи як висвітлюють її діяльність. Така проблема не виникала, не виникає і не буде виникати.
