журналістська родзинка,

яку я почув на українському (?)

телеканалі OTV.

 

Я знаю, про що ви подумали: а куди ж прилаштувати представників тусовки – «східних сусідів»? Адже за логікою тих, хто їх обслуговує в Україні, вони артисти не «закордонні». Очевидно, «із бліжнєво зарубєжья».

 

Пересуваючись у просторі й часі на лекцію для доволі неоднорідної сучасної студентської братії, зустрів у київському метро цікаву картинку. Зайшли двоє в маскувальних одностроях. Один з гітарою, інший, як і годиться, на милицях. «Гражданє пасажири, пазвольтє к вам абратіцца…». Бринь-бринь, бряц-бряц по струнах. Щось про «дєвчонку» і про «родіну». Здавалося б, черговий транспортний «развод», про які телевізійні сюжети робили вже практично всі, навіть найлінивіші українські канали, навіть ті, що спеціалізуються на оголених сідницях або цінах на курячі гомілки. Але цього разу мене щось зупинило. Коли парочка підійшла ближче, стало цікавіше: причандали на грудях у молодиків були… закордонні. І мені (два роки в Радянській Армії на Далекому Сході СРСР) зовсім незнайомі: орли, золото… А насунута на чуба беретка – від морських піхотинців російської армії, з гордим триколором. Що означало, що молодик років 25 демонструє образ «защітніка отєчєства», який пройшов війну. Яку веде не Україна – інша держава.

 

Таке могло з’явитись тільки зараз. Адже ґрунт уже підготовлений і ретельно оброблений. Його активно й цілеспрямовано поливають, гербіцидують, розрихлюють. Українські (?) загальнонаціональні (??) телевізійні канали. Гербіцидують «Кадєтамі» («1+1»), «Пагранічніками» (К1) розрихлюють,«Салдатамі» (Новий канал) поливають, а також старанно замальованими українськими номерами на машинах, замаскованими у будь-який спосіб нашими містами. Все це поки що – лише в телевізорі. Якби ситуація телевізійна відповідала настроям у суспільстві, «страдальци» в російській формі, напевно, в метро руки б не простягали.

 

Аудіовізуальний простір України здатний не лише на дріб’язок, але й на серйозні здобутки! Я нечасто пишу про роботу так званих комерційних українських телеканалів: не звик писати, як колеги користають чужі гроші. Але інколи виблискують знакові самоцвіти. У цьому випадку змушений визнати: потуги чи то креативних французів, чи то просунутих японців, спрямовані на надання зображенню на екрані потрібного запаху у порівнянні із здобутками українських (?) комерційних (!) телевізійників (!) – дрібничка. Констатую: у вітчизняному аудіовізуальному океані плаває цілий телевізійний канал, який має стійкий і абсолютно зрозумілий запах. Ліпив ту кулю канал досить довго. Б’ю аргументом!

 

Спочатку Новий канал вніс у вітчизняний телепростір деяке пожвавлення нескінченним телевізійним циклом «За стєклом в арміі». Це був супер-проект! Навіть не тим, що ніхто й досі не знає, як це все закінчилось: канал фінальних серій просто не показал. На території європейської незалежної держави на ймення Україна, в українському ж військовому навчальному центрі силами української телевізійної команди створювалась розважальна телепрограма про армію… закордонну. Це я так думаю. Бо всі мої опитування глядачів, які бачили той витвір телемистецства, та людей, які це знімали, показують: не знають вони, чия то була армія «за склом». Кажуть – армія була «наша». Дуже хотілося б із цього приводу почути офіційну позицію каналу.

 

Далі були веселі забавки навколо вимови українських дівчат у Росії, яку було рекомендовано перетворювати на рафіновану російську за допомогою орального сексу. Навіть Нацрада на це зреагувала. Офіційну позицію каналу з цього приводу вже чув.

 

Потім виплеснули на екран «Сааааалдати №12345678910111213…». Чиї солдати? Наївне питаннячко, їй-богу! Звісно ж, не чеські, сербські, польські чи там словенські. Там пришелепкуватих «хаахлов» не тримають.

 

Потім Новий став єдиним телеканалом, який показав добрий такий, майстерно зроблений 4-серійний фільм «72 мєтра». Не знаю, як чорним по білому передати те, як може смердіти українофобством кіно. Чесно – важко! Побачив те все вперше у російському супутниковому ефірі, й відразу почав телефонувати на «Інтер» та «1+1» - знаних розповсюджувачів російської серіальної напасті та не менш художніх стрічок на території України. І тут уперше стало приємно: на моє запитання, чи планують вони придбати «72 мєтра» для демонстрації у своєму ефірі представники каналів одностайно запитали: «Чи маєте ви на увазі антиукраїнську спрямованість цієї стрічки?». Чесне слово: обидва – практично слово у слово! А ось чарівний молоденький голос на Новому каналі лише сказав про «Парафраз історії з підводним човном «Курськ». Наївно запитую, чи переглядали вони цей фільм перед тим, як вихлюпнути на голови українських телеглядачів його вміст; відповідь проста й очевидна: «А навіщо його переглядати – це ж російський фільм!». Справді, навіщо? Логіка потужна й нищівна.

 

На початку вересня 2007 року чергова забавка: на емблему українського загальнонаціонального каналу «заліхвацкі» натягнули російський офіцерський кашкет. Знову телефоную на канал, прошу дати слухавку директору з «креативу», чи то пак «дизайну». Запитую: ви – «український… загально… канал?» - «Так!». Це звучить гордо. «А кашкет якої армії ви натягнули на свою емблему?». – «Ну, напевне, російської…». Це вже не так упевнено. Очевидно, раптом уявив собі емблему якого-небудь німецького каналу з «набекрєнь» натягнутим офіцерським кашкетом армії Буркуна-Фасо. Або емблему французького загальнонаціонального телеканалу, вже не кажучи про Пєрвий російський, із тризубим кашкетом українського ракетника-зенітника на цифрі «1».

 

І от нарешті – найпотужніший, найбільший, найширший, найдорожчий проект. «ФАБРІКА ЗВЬОЗД»! Щоправда, з наполегливим проханням навіть у російському тексті називати його «Фабрыка зирок», аби з проектом із «бліжнєво зарубєжья» не плутали. Адже мають вони хоч чимось різнитись. Проект мусив вписатися у стійку атмосферу. Вписався. Ні – занурився! Відкривала його ведуча в «фофудєйкє да кокошнічкє». Уявляєте собі потужний музично-розважальний проект будь-якого російського загальнонаціонального телеканалу, прем’єра якого відкривався і проводився б ведучою в українському віночку та стрічечках? Протягом понад двох годин – жодної пісні українською. І лише одна пісня автора з України.

 

Щоб бути чесними, мусили сказати правду глядачам і тим, хто сподівається на перемогу в проекті: хлопці й дівчата, ви можете бути супергеніяльними, виглядати як боги й богині, співати як соловейко в темнім гаю, але, якщо ви робитимете це українською, у вас не буде шансів. Жодних! Навіть якщо ви навчаєтесь у провідних українських вищих навчальних закладах – КНУКіМ, естрадно-цирковому коледжі, Національній академії кадрів культури тощо, - вам потрібно «асвоіть зорбінґ, водниє лижі, прижкі с парашутом», але українську мову «асваівать» не треба. Я не знаю, попереджали чи ні. Але чим можна пояснити, що на загальноукраїнський проект із тисяч претендентів потрапили учасники з Дніпропетровська, Одеси, Запоріжжя та Миколаївської області, Києва та Чернігова, Донецька та шахтарського Червоноармійська, а також чомусь із Москви. Саме російської, а не північноамериканської. Вам не здається, що в цій мапі України чогось бракує? Неначе шматок відірвали. Чи ще щось стало на заваді…

 

Хоча є на «Фабрыци» и «екзотика» - ось, наприклад, Віктюк кумедно намагається згадати мову предків, а ще дівчинка «із Ровєнскай області» і маасквіч намагаються вивчити слова української пісні. Дресують їх, дресують, маасквіч і резюмує: «Брєєєєд!». І саме це з двадцятичотирьохгодинного телевізійного спостереження ретельно добирається Новим каналом для концентрованого щоденника.

 

Я вже бачу обличчя деяких діячів та публіцистів, які вже наливаються кров’ю і синіють через моє «узкомисліє». Та я їх зупиню: вони, вочевидь, не знають моєї жорсткої та системної позиції, яку я неодноразово висловлював. Нагадаю. Гаспида! Я з тих українців, які довго і послідовно вимагають, аби на «Русском Радио – Украина» і на численних «ихних» радіо було 50% українських РОСІЙСЬКОМОВНИХ пісень. І в цьому – основна системна різниця між тими, хто бризкає слиною, і мною. Я – за своїх. А вони («українські» телевізійні продюсери та менеджери, які української мови не знають, не люблять і не хочуть) – за закордонних. Відчуваєте різницю?

 

Треба було чесно заявити: Новий канал робить музично-розважальний проект, спрямований на пропаганду та підтримку російськомовних українців. І левова частка музичного матеріалу, який буде представлений у проекті – творчість російськомовних українських авторів та виконавців із інших країн. Ясно. Коректно. Зрозуміло. Без «екзотики».

 

Але цього чомусь не сталося. І декільком відсоткам українських телеглядачів, які те все дивляться, знову в той чи інший спосіб доводять: сусідське – найкраще.