Є в мене мрія. Мріється мені, що жовта журналістика залізе якось на кухню, а там сидять у бігудях Ганна Герман з Іриною Білик і одна одній Платона цитують. Ну, не хочете Герман і Білик, то нехай Нестор Шуфрич із Павлом Зібровим у трусах розучують симфонію Баха. Аби не лише жовту цікавість задовольнити, а ще й на душу щось лягло. І поки я собі так мріяв, на Новому каналі програмка почала виходити - «TV Таблоїд» називається.
А за пару днів після прем’єри цієї програмки мені один знайомий фотку прислав – ніби з газети. Там Юлія Тимошенко залазить на стілець, можливо, для виступу перед мітингувальниками. І так вдало для фотографа ніжку піднімає, що іще трохи, і камера би просто під сукню «жінці з косою» зазирнула. Але за якийсь міліметр до жаданого камера зупинилась, і всім спраглим потаємних подробиць читачам тієї газети лишилося тільки слинки ковтати.
Тож я ще раз переконався, що нічого випадкового в цьому світі не буває. Бо та Юлина фотка – неначе метафора програми, яку Новий канал робить разом із жовтим додатком до респектабельної «Української Правди» - Інтернет-виданням «ТаблоID». Сайт каналу цілком справедливо пише в анонсі до цієї програми що ведучі Вадим Ярошенко, Оксана Гутцайт та Михайло Шаманов «розкажуть і покажуть вам те, що не встигли, не змогли чи не схотіли показати у традиційних випусках новин: політики, VIP-персони, бізнесмени, представники шоу-бізнесу та герої світських хронік – зблизька, та те, що вони роблять – під мікроскопом».
Читач, звісно, здогадався, що не про те мова, хто, де і скільки вкрав чи приватизував, а саме про кухню й бігуді їхні. Але телевізійна камера зупиняється за кілька міліметрів до того, як телевізійників могли б справедливо звинуватити у занадто глибокому засуванні свого носа у приватне життя об’єктів їхньої уваги. Як сказали б серйозні люди, в них наявне почуття міри. При цьому автори застосували цілком нетрадиційний підхід: купа розмаїтої інформації, яка дуже швидко змінюється, так само, як ведучі та манера її подання. Це створює особливий драйв – якийсь своєрідний інформаційний коктейль.
Не знаю, як естрадні зірки, але ніколи не думав, що політики такі наївні. Боюся, об’єкти уваги програми навіть не підозрюють, що краще б до них у ліжко зазирали, чи в туалет, і розповідали про це пафосно, з надутими від серйозності щоками. Бо ж ота іронія, з якою автори «TV-Таблоїду» про них, політиків, розповідають, робить їх такими кумедними, що ти зовсім перестаєш їх боятись. А коли їх не боятимуться, то хто ж їм красти дозволить? Хто ж із громадян слухатиметься їхніх указівок, спрямованих на захист їхніх, політиків, інтересів? У мене навіть виникла асоціація з кінокомедіями Леоніда Гайдая. Бо анти совкова і зовсім не політична іронія «Діамантової руки» або «Операции ЬІ», врешті-решт, почала розвалювати радянський лад, узявшись до знищення його в наших мізках.
Щоправда, за пару днів задоволення від драйвовості «TV-Таблоїду» в мене дещо потьмяніло. Напружився я, намагаючись пригадати, про що ж та програма була – і не зміг. Щось таке в голові крутиться: про підтяжки шкіри, про те, хто кого як у кулуарах обзиває, і тому подібне. Оце й усе! А мені здається, що навіть у жовтизну можна вставити не лише те, хто з ким спить, хто які туфлі взуває і хто які зубочистки за скільки сот баксів за штучку використовує. Бо ж герої «TV-Таблоїду» не лише з туалетним папером мають справу, але й паперові книжки читають. Дехто з них має вельми специфічні інтереси, наприклад, Сергій Тарута старожитності збирає, а хтось із депутатів - прізвища не пам'ятаю - старовинні автомобілі реставрує. А чи варто обмежуватись тільки політиками та естрадними зірками? Є у нас ще й письменники цікаві, науковці, артисти, в яких також чимало всякого в житті відбувається. І якщо пошукати цю інформацію, подати її легко, то й програма вийде хоч і не важкою, але хоч із якимось змістовим навантаженням. Яке я вже точно не забуду за два дні після перегляду.
