detector.media
15.09.2004 14:28
А вам смішно?
А вам смішно?
Для мене стало приємною несподіванкою те, що позиції різних кандидатів у Президенти України у мовному питанні виявилися близькими. Під час президентських виборів 1999 року тільки один із кандидатів наполягав у своїй програмі на необхідності розширення функцій державної мови. Серед інших 14 кандидатів 7 взагалі не згадували про мовні проблеми і стільки ж обіцяли надати статус офіційної або другої державної російській мові (див. Державність української мови і мовний досвід світу. – К. , 2000.
– С. 273).

Цьогорічна кампанія запам’яталася тим, що агітатор пропонував мені поставити підпис за кандидата, втім, не має значення, за кого, тому що я відмовилася це робити, мотивуючи так: не збираюся підтримувати кандидата, який не знає державної мови. Після такої заяви агітатор миттєво перейшов з російської на українську, запевнивши мене, що і кандидат, і він сам за єдину державну мову, однак, знаєте, деякі люди її не розуміють. Порадивши саме на це спрямувати зусилля, я зачинила двері перед агітатором.

Чесно кажучи, для мене стало приємною несподіванкою те, що позиції різних кандидатів у Президенти України у мовному питанні виявилися близькими. Пор. (орфографію і стилістику сайту http://ua.proua.com збережено): "Російська мова безумовно має бути другою державною … на теренах Російської Федерації. А в Україні російська мова має фактичні переваги: більшість засобів масової інформації російські, більшість чиновників спілкуються російською. Надання якогось формального статусу ніяк не покращить стану російської мови, тому що він і так дуже добрий в Україні. Але призведе до різноманітних ексцесів, тобто це буде формальним приводом для проявів екстремізму, який нам абсолютно не потрібен" (Дмитро Корчинський); "У країнах, як правило, одна державна мова, за рідкісними винятками, як у Швейцарії чи Фінляндії. Думаю, на етапі формування української нації дуже важливо, щоб українська мова залишалася державною" (Сергій Комісаренко); "Щодо мовного питання скажу: а чи є друга державна мова в Росії або США, де проживають мільйони людей різних національностей?" (Микола Рогожинський). Справді, не можна ж всерйоз сприймати розмірковування на кшталт: "Україна поки не відбулася як нормальна держава і тому українській мові нічого не грозить, якщо російська буде державною. Українські націоналісти часто говорять, що російський мова поглине українську, якщо буде державною. Але якщо є люди, що люблять українську мову і постійно користуються нею, то вона не може постраждати" (Олександр Базилюк).

Звичайно ж, авторка може помилятися, тому бажаючі самі можуть відкрити згаданий сайт, автори якого запропонували претендентам на високу посаду відповісти серед іншого на запитання "Чи має російська мова стати другою державною в Україні?". Звичайно ж, робити висновки, не маючи під рукою відповідей усіх 26-ти, поки що рано. А от дізнатися, як там у сусідів (про те, як це було раніше, див. "Уместна ли гегемония русского языка?"), гадаю, незайве.

Як з’ясувалося, мовне питання, як і раніше, а може, навіть ще більше, ніж раніше, хвилює сусідів, аж настільки, що вони винесли для обговорення таке запитання і варіанти відповідей (див. "Русский журнал" – http://www.russ.ru):



До речі, публікаціям з українського питання на сторінках сайту взагалі щедро відводиться місце. Однією з останніх (13 вересня) є стаття Романа Лейбова. "...Я, наверное, сочиняя эту колонку, участвую в предвыборной борьбе на Украине", – зізнається названий автор. І щиро заперечує тим, хто підозрює щось подібне: "Вообще-то нет". Так само щиро філолог за фахом зізнається читачам у тому, що в нього "вечная путаница с этими падежами и предлогами". До речі, для нього не тільки українська мова смішна. "Итак, украинское – это СМЕШНОЕ, – глибокодумно і безапеляційно виголошує пан Лейбов. – Можно негодовать по этому поводу, но интереснее, кажется, это осознать. Это – не только особенность наших москальских мозгов, но и имманентное украинское позиционирование по отношению к восточному соседу". Аргументи? Та скільки завгодно: "Лакмусовая бумажка здесь – национальная валюта, не та, которая в бумажниках, а та, что в стаканах, – переконаний автор. – Взгляните на русский дизайн водки – сплошная серьезная державность, двуглавые орлы, военные победы, все плащи да шпаги, да лица, полные правительственной влаги. Сравните украинские напитки – сплошной лиризм с изрядной примесью юмора. Шуточки, песенки, игривые рекламные легенды. Пьющие украинскую водку настроены на жовиально-шутливое отношение к этому вредному занятию. Те же, кто пьет какую-нибудь "Синопскую", должны напрягаться, постоянно держа в уме подвиг русского флота и хмуря озабоченно то, что хмурится". Схоже, пан Лейбов випити й сам не дурень, бо хіба ж на тверезу голову додумаєшся до такого: "Несомненные достоинства поэмы... делают "Энеиду" Котляревского действительно фундаментальным текстом украинской литературы, аналогом едва ли не нашего "Онегина".

Я не знаю, творчість яких ще письменників приватизовано вже паном Лейбовим. Може, є в його списку й Володимир Маяковський. Знаю точно, що поезію, рядки з якої хочу нагадати, поетом було озаглавлено "Долг Украине". Пам’ятаєте?

"Знаний груз

у русского

тощ –

тем, кто рядом,

почета мало.

Знают вот

украинский борщ,

знают вот

украинское сало.

И с культуры

поснимали пенку:

кроме

двух

прославленных Тарасов –

Бульбы

и известного Шевченка,-

ничего не выжмешь,

сколько ни старайся.

А если прижмут –

зардеется розой

и выдвинет

аргумент новый:

возьмет и расскажет

пару курьезов –

анекдотов

украинской мовы".


Написано це 1926 року. Утім, читання – це теж вибір.
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY