Круглий стіл із дещо пафосною назвою „Українська книжка: шляхи відродження після погрому” засвідчив, що після того, як 1 липня ВР нарешті проголосувала за пільги українському книговиданню, українські книжники проголосили новий етап роз’яснювальної роботи серед українського уряду. Вона проводиться у двох напрямах:

– довести рідним можновладцям, що друкувати книжки є не тільки інтелектуально необхідним заняттям , а й економічно вигідним (або навпаки, якщо вам більше подобається: не тільки економічно вигідним, а й інтелектуально необхідним);

– галузь, яка 10 років перебувала у нерівних умовах конкуренції із сусіднім потужним ринком (мається на увазі російське книговидання), потребує не тільки податкових пільг, а й захисту національного товаровиробника.

Хто про що говорив на вчорашньому круглому столі:

– за 2003 рік в Україні було видано 0,36 книжки на одного українця (для порівняння – у європейських країнах ця цифра 4 – 5 книжок на особу; у Росії за минулий рік було видано більше, ніж 5 книжок на одного жителя;), а за всі 10 років „незалежного українського книговидання” кількість видань за рік не перевищувала 1 книжки на душу населення (це сказав Олександр Афонін, голова Асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів);

– за словами видавців Петра Мацкевича та Валентини Кирилової, за 2004 рік, у зв’язку з браком обігових коштів (яких, у свою чергу, не було, бо книгарні відмовлялися продавати книжки, а книгарні відмовлялися, бо було неврегульоване питання з ПДВ на реалізацію української книжки) видавництво „Кальварія”, приміром, із запланованих 46 книжок видало тільки 12 (з них 7 грантових видань, тобто – випущених не власним коштом видавництва), а видавництво „Основи” із запланованих 23 назв зуміло видати тільки 8 (усі грантові);

– за словами видавців братів Капранових, імпорт книжок в Україні на сьогодні становить 90%, отже є велика потреба у квотуванні галузі (так само, як держава захищає ринки сільгосппродукції, металобрухту, цукру, обмежує імпорт автомобілів; книжковий ринок України потребує державного захисту за зразком інших вразливих ринків, які держава вже захищає; а найбільш дієвий та цивілізований спосіб захисту ринку – це квотування імпорту);

– депутат Володимир Майстришин сказав, що на заваді квотування російського книжкового імпорту можуть стати угоди по ЄЕП (проте тут же додав, що Росія дуже жорстко квотує імпорт українських труб, і до того ж додатковим аргументом є різниця цін на енергоносії у Росії – 25 – 30 доларів, а для України – 60 доларів).

Механізм квотування запропоновано такий:



Особливістю цього закону є те, що він не тільки поступово зменшує долю імпорту книжок, але й усуває іншу небезпеку окупації ринку – банальне тиражування виданих у Росії книжок під вивіскою української філії або представництва. З цією метою до тексту закону введено вимогу видання та реалізації не менше ніж 10% накладу книжок українською мовою. Це змусить іноземні видавництва нести додаткові витрати на підготовку українського видання і цим самим вирівняє конкурентні умови на видавничому ринку. Ще цікава теза Капранових: „кордон повинні перетинати не самосвали з книжками, а ліцензії на випуск книжок в Україні”, що в свою чергу сприятиме відродженню поліграфічної промисловості в Україні. (Зазначена норма містить виняток відповідно до вимог Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин").

Розмір такої величезної квоти у 600 відсотків (прописом – шістсот), встановлено, аби запобігти найгіршому з можливих наслідків запровадження закону – книжковому дефіциту. Проте другий наслідок, з яким неодмінно зіткнуться українські покупці книжок, – подорожчання книжки, схоже, є неуникним.

На сьогодні вартість російської книжки в Україні є демпінговою (за рахунок не сплаченого ввізного мита, так званий „сірий імпорт”), що приємно для покупця, проте неприємно для українського виробника: російські книжки змушують до демпінгу українських виробників. За словами Світлани Зоріної, директора книготорговельної мережі „Інтеркнига”, сьогодні націнка на книжки є мінімальною, бо кінцеву ціну диктує ринок. Націнка в книжквому бізнесі є 100–150% (для порівняння: у парфумерній і меблевій промисловості ця націнка є близько 1000 (тисячі) процентів; а в світовому книговиданні – середня націнка 500–600%). Інакше кажучи, дешево вже не буде – дешево вже було, і 0,36 книжки на душу населення – це наслідок того самого дешевого сиру в мишоловці.

Формально у нас є два виходи: на кінець 2014 року, якщо Закон про квотування буде запроваджено, то покупець книжок в Україні матиме більше українських книжок, проте книжки коштуватимуть дорожче. Якщо ж Закон про квоти запроваджено не буде, то книжки все одно коштуватимуть дорожче, але частка українських книжок невпинно прямуватиме до нуля, причому чим менше ставатиме на ринку українських книжок, тим дорожчою ставатиме книжка російська.