Ну тепер справжнім, найщирішим, найчеснішим, найстійкішим, найвибагливішим патріотам нашої багатостраждальної неньки-України знову треба ставати на праведний бій! Вигулькнув звідкись борзописець журналіст Юрій Рудницький і видав книжку на захист лютого ворога українського народу. І книжка ж яка товстелезна! Аж на триста дві сторінки!!! Це львівська літературна агенція «Піраміда» не полінувалася випустити отаке чортзна-що. І всі ті сторінки про клятого Ярему (або ж Ієремію) Вишневецького, у котрого руки по лікті в українській крові. І автор же ж, нахабний, навіть не приховував своїх намірів, так і назвав своє паскудне творіння: «Ієремія Вишневецький. Спроба реабілітації».

 

Він взагалі виринув хтозна-звідки. Спершу тулився у Полтаві – трудився там власним кореспондентом загальнонаціональних видань. А тоді перебрався до Києва, мабуть, завоювати хотів столицю. Найнявся тут в інформаційну агенцію «Ліга», а тепер ось – у журнал із дуже характерною назвою «Власть денег». Либонь, так і крутить носом, принюхуючись, де пахне бабками. Так ото ж, мабуть, і знайшов десь ворогів, котрі йому за тамту книжку добряче заплатили.

 

Ну, вороги б іще – Господь із ними. На те вони й вороги, щоб усіляко наш національний дух підривати. А Спілка письменників що? Та вона ж просто ножа в спину нашій Батьківщині загнала: дозволила отому підступному фальсифікатору історії Рудницькому проводити презентацію свого підлого опусу у спілчанському будинку на Банковій, 2. І якщо там були замасковані вороги, то вони мали аж сльозу пустити від щастя і розчулення. Перед початком своїх зміїних балачок Рудницький поставив свічку – перед чим би ви думали? Це ж нормальному українцю ніколи і на думку не спаде – перед портретами Яреми Вишневецького і Богдана Хмельницького. Та якби це в реальному житті вони поруч стали, то наш славний гетьман Богдан не забарився би голову відтяти отому собаці клятому Яремі. Бо ж ненавидів його лютою ненавистю за його зрадливість.

 

А Рудницький насмілився світлий лик Богдана поруч із підлою личиною того Юди поставити, який, коли би зміг, продав би наші лани широкополі, наші біленькі хатки із садками вишневими та соловейками в них – словом, продав би їх клятим ляхам-полякам. Про це хто тільки не писав. І письменник Нечуй-Левицький писав, й історики Аркас, Костомаров, Липинський, Крип’якевич писали. Сьогодні історики про того Вишневецького взагалі мовчать, бо що там про нього казати? Й так усе ясно! Аж тут вигулькує Рудницький і прагне його реабілітувати.

 

Питання – для чого? Бо Ієремія Вишневецький насправді, виявляється, не така однозначна постать, як його роками змальовували – так каже отой Рудницький. Він набрався нахабства і почав співставляти відомі факти, почав джерела всілякі історичні переглядати й шукати нові дані. І дійшов висновку, що міф про підступного Ярему треба розвіяти.

 

Але кожен щирий українець повинен подати свій патріотичний голос і сказати тверде: «Ні!». Бо в українського народу повинні бути стійкі й незаперечні історичні істини. Так само, як і в радянського народу були і залишаються непохитними віра у 28 панфіловців, котрі ледь не весь Вермахт розгромили. Або про організацію «Молода Гвардія», яку письменник Олександр Фадеєв вигадав. Ну то й що, що то все брехня? Головне – твердо вірити і не поступатися своїми переконаннями під впливом типів, подібних до Рудницького. Коли твердо повіримо – тоді все буде в нас гаразд. А що гаразд? Зараз не можу сказати. Поживемо – подивимося.