detector.media
26.08.2004 13:55
Ринок "Троєщина" як суспільний зріз
Ринок "Троєщина" як суспільний зріз
Ці люди – не натовп. Ними не можна маніпулювати. Український – принаймні, київський – загал таки свідоміший, ніж про нього гадають. От у цьому й може полягати одна з похибок авторів різноманітних сценаріїв проведення виборів "належним чином". Свідомість цю я мав змогу спостерігати під час екстремальної події – страйку працівників ринку "Троєщина" 25 серпня, коли найбільший київський "спальний" район жив ледь не в стані блокади.
Варто зазначити, що столичні ринкові торгівці сьогодні, байдуже, наймані працівники чи приватні підприємці, – то ледь не повний зріз українського суспільства: люди різного віку, статі, майнового стану, освітнього рівня, етнічного та соціального походження, що приїхали до столиці з усіх куточків України.

До речі, зі ЗМІ сторонній людині навряд чи довелося б дізнатися, що саме сталося. Ранковий огляд преси від радіо "Ера" на Першому каналі 26 серпня з посиланням на газету "День" повідомив, що вулиці перекривали "більше сотні осіб". "Факти" від того ж 26 серпня вели мову про близько двох тисяч осіб. "Сегодня" (26 серпня) оперує цифрою сім тисяч. Змальовуючи, ЯК відбувалося пікетування, ЗМІ не надто деталізують, ЧОМУ воно відбувалося. Згаданий уже огляд преси від радіо "Ера" з посиланням на "День" згадав про те, що в неділю ринок "Троєщина" був закритий через слідчі дії після вибухів (а торгівцям на слідчі дії, входить, начхати). Чому ж працівники перекрили рух на вулицях лише в середу, так і лишилося невідомим. Волею обставин мені довелося опинитися на Троєщині саме в розпал акції. Із розмов з пікетниками випливало: в неділю ринок було відкрито лише кілька годин, понеділок та вівторок оголосили санітарними днями, а в середу люди (різні співрозмовники називали від 5 до 8 тисяч працюючих) побачили перед собою зачинені ворота, які охороняла міліція. Ніхто нічого не збирався пояснювати, нікого на ринок не пропускали, забрати товар виявилося неможливим. "Під цей товар дехто квартири позакладав! Що ж тепер, іти на вулицю?" – кричав у розпачі один із торгівців. "Якби нам усе пояснили, якби сказали, коли ми зможемо працювати, то, може, ми б зачекали, не страйкували! До нас ставляться, як до бидла", – пояснювала інша. "Тисячі людей залишаться без роботи, без зарплати", – зневірено казали треті. Ім'я київського міського голови в присутності цих людей краще було не згадувати.

Поспішили до пікетників вітренківці. З мегафонами, з газетами. "Наталія Вітренко поверне вам ваші заощадження", – починали вони віщати. "Он де наші заощадження, на ринку", – відповідали їм пікетники й починали скандувати: "Роботу! Роботу!" "Не дамо перетворити акцію на політичну провокацію! – кричав дехто. – Не треба нам вашої агітації!" Так бідолашним помічникам конотопської Пасіонарії й не дали розтулити рота – навіть коли ті облишили ну дуже вже актуальну в даному разі тему заощаджень і намагалися завести мову про робочі місця. Вдячного для вітренківців протестного електорату, який клює на будь-що, не вийшло.

Були серед пікетників представники Віктора Ющенка. (На жаль, ніхто зі співрозмовників не зміг згадати, хто саме.) Вони не агітували. Розпитували, висловлювали бажання допомогти, обіцяли до третьої години привезти пікетникам харчі й воду. І хоч, додзвонившися за залишеними телефонами, пікетники з'ясували, що раніше за сьому вечора обіцяних харчів не буде, вони зустріли це з розумінням. Не образилися. Відчувалося, що більшість із присутніх уже давно вирішили для себе, за кого голосуватимуть. І що більше агітаторів намагатимуться використати їхню акцію, то твердішим їхнє переконання ставатиме. З іншого боку, помічникам чи представникам того, кому ці люди віддають кредит довіри, не варто було б зловживати цим кредитом. І чотиригодинний люфт у виконанні обіцяного може видатися звичайною неповагою.

Що вразило ще – то це толерантність, виваженість, спокій пікетувальників. Люди, яким довелося пішки долати Московський міст та зелену зону, не стримувалися у висловах на їхню адресу. "Спекулянти", – от що найчастіше довелося чути. Жодних образ у відповідь, жодного обурення. Молоді хлопці з пікету пробували були показувати непристойні жести водіям, що надто настирливо намагалися проїхати, щось не надто ввічливе тим водіям кричати. Їх одразу ж зупинили самі ж пікетувальники: "Вони – такі ж люди, як і ми. Вони не винні". Розповідали, що пропускають машини швидкої допомоги, на моїх очах пропустили декілька машин з некиївськими номерами, водії яких не орієнтувалися в Києві. Один зі страйкарів розповів, що вдень пропустили навіть весільний кортеж. "Що ж ми, не люди?!" – були його слова.

Усі ці, на перший погляд, дрібні й партикулярні деталі підтверджують картину: ці люди – не натовп. Ними не можна маніпулювати. Їх не можна спокусити порожніми балачками, і їх не можна перетворити на деструктивну силу. Це, гадаю, може свідчити: суспільство таки змінилося.
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY