detector.media
18.08.2004 14:24
Ідіоти і свобода
Ідіоти і свобода
(сердиті нотатки часу виборчої кампанії)
Непопулярний нині Олександр Герцен півтора століття тому писав: “Не можна звільнювати людину ззовні більше, ніж вона звільнилася зсередини”. Спостереження точне, тільки незрозуміло, яким ще шляхом може така людина йти до свободи. Досвід підказує: дуже вже покрученим, а часом – ніяким. Бо свобода неможлива без розуміння політичних процесів, а це не дається від народження.

Днями від одного фахового викладача філософії я почув: “Покажіть мені того ідіота, котрий працює на Україну!” (кінець цитати). І хоча таких людей, котрі свідомо працюють на Україну, насправді, очевидно, мільйони, одразу ж подумалося про інше: про совєтську систему освіти, коли вихований нею нібито професійний філософ не знає філософського підґрунтя поняття “ідіот”. Справа в тому, що мислителі давньої Греції ідіотами звали людей, нездатних до занять політичною діяльністю, тобто служінню рідному полісу. Власне, і сучасне медичне значення слова “ідіот” не далеко відійшло від давньогрецького: йдеться про людей, котрі внаслідок хвороби не можуть бути повноправними і дієздатними громадянами.

Отож, як не крути, виходить, що ідіотами є не ті, хто працює на Україну, а зовсім інші – ті, хто не хоче чи не може підтримувати і будувати державу, громадянами якої вони вважаються. І яким би не був плюралістичним сучасний цивілізований світ, у ньому нормою є турбота про власну країну, а не демонстративна відстороненість від неї, ба більше – патріотизм власної кишені, і не більше того. Можна по-різному ставитися до американців, але бодай один факт добре засвідчує, що вони не ідіоти. У 1930-х роках, враховуючи наявність у США мільйонів вихідців із Німеччини, нацистські відомства вгатили силу-силенну грошей у те, щоб під вивіскою національно-культурних товариств створити в цій країні “п‘яту колону”, здатну у вирішальний момент належно вплинути на політичну ситуацію. І що ж: американці німецького походження охоче записувалися туди, співали хором пісні, пили разом пиво, пускали сльозу при згадці про Фатерланд, але у часи Другої світової війни, на відміну від усіх інших держав, де жила чимала кількість етнічних німців, у США “п‘ята колона” не сформувалася. На відміну від СРСР, де всіх осіб з німецькими прізвищами під час війни відправили самі знаєте, куди, у США вони нерідко очолювали і військові, і цивільні структури.

І зараз: після 11 вересня 2001 року американці не впали в розпач і не капітулювали перед світовим тероризмом. Вони готові воювати за цивілізацію стільки, скільки буде треба. Дискусія точиться тільки навколо найбільш доцільних засобів цієї боротьби. Можна по-різному ставитися до американців, але їм не відмовиш у любові до власної країни і у малій кількості ідіотів на душу населення.

Україна у сенсі ставлення населення до власної країни, на жаль, істотно відрізняється не тільки від Європи, а й від Азії та Латинської Америки і більше схожа на деякі держави Тропічної Африки, котрі за всіма параметрами дуже далекі від взірців демократичної цивілізованості. Скажімо, за даними різних соціологічних досліджень, близько третини українських громадян хотіли б полишити свою Батьківщину, і тільки 40-45% опитаних прагнуть працювати задля її прогресу і впевнені, що Україна перетвориться на нормальну європейську державу. З іншого боку, аж половина загалу прагне відкритих кордонів з Росією і закритих – з боку Європи.

Іншими словами, ми й не хочемо бути європейцями (і при цьому тільки п‘ята частина тих, хто хоче назавжди виїхати з України, націлилася на Росію чи на інші країни-члени СНД!). Нічого не скажеш, вміють мільйони наших співвітчизників мислити по-державному...

Чи інше: хтось подумав, до чого може призвести “залізна завіса” на кордоні з ЄС з нашого боку у той час, коли українська економіка реально виживає не завдяки донбасівським відрахуванням у держбюджет, як стверджує дехто, а передусім унаслідок “вливання” тих багатомільярдних доларових сум, що їх привозять із Європи легальні і нелегальні заробітчани?

Згідно із даними народного депутата Анатолія Матвієнка, кошти, щороку інвестовані в економіку України гастарбайтерами, порівнянні наразі з видатками Державного бюджету. Нормальний хід думок нормальних громадян: якщо нині національна економіка не здатна забезпечити гідною працею мільйони співвітчизників, слід докласти всіх зусиль, щоб ці люди змогли легально заробляти за кордоном якомога більші кошти, інвестуючи їх потім у вітчизняний бізнес. Хід думок половини українських громадян: треба вибудувати “залізну завісу” на кордоні з Європою, натомість повністю відкрити кордон на сході, через який і далі рухатимуться наркотики, нелегальні мігранти з азійських держав і місіонери “єдності трьох слов‘янських народів у боротьбі проти розтлінного Заходу”. Я вже не кажу про елементарний патріотизм – а їсти що будемо? Танки з салом?

Власне, традиція дуже своєрідного “думання” (це поважне слово доводиться ставити у лапки) про національні та індивідуальні інтереси у їхній сув‘язі в Україні тягнеться щонайменше з початку ХХ століття. При цьому не варто нарікати на некомпетентність політичної еліти – подивимося на масового громадянина. 1917 року мільйони українців-вояків армії Російської імперії радо вітали національне відродження і побудову Української Народної Республіки. А потім розійшлися по хатах. Наслідок – і політичну свободу, і національні права, і землю у цих мільйонів забрали більшовики, війська котрих на українських теренах у 1917-18 роках не перевищували кількох десятків тисяч багнетів. Та навіщо лізти у таку вже далеку історію? 1991 року Україна сприйняла рухівську програму унезалежнення та розбудови держави... і доручила її виконувати завзятому опоненту Руху, недавньому секретареві ЦК КПУ з питань ідеології Леоніду Кравчуку. А потім, 1994 року, більшість виборців підтримала Леоніда Кучму – того, котрий установив світовий рекорд із гіперінфляції та видав декрет про трасти, за допомогою двох цих акцій сприявши спорожненню кишень мільйонів громадян.

А що відбувається на наших очах? Мешканці Донбасу радо вітають вступ України у Єдиний економічний простір, хоча реалізація ЄЕП матиме наслідком закриття щонайменше 85-90% українських шахт (адже кузбаське вугілля, яке видобувається відкритим способом, є дешевшим за українське в 3-4 рази, навіть якщо врахувати ціну транспортування з Сибіру...). Невже ж шахтарям так до нестями хочеться бути безробітними? Чи вони вважають, що Путін годуватиме їх манною небесною?

Приклади можна продовжити. На жаль, до нестями. Можливо, не випадково на Заході, у країнах розвиненої нині демократії, до ХХ століття панувало обмежене виборче право? Але навіть закликати впроваджувати виборчі цензи на початку ХХІ століття якось незручно...

Джон Кеннеді любив повторювати: не думай, що твоя країна зробила для тебе, думай, що ти ще можеш зробити для своєї країни. Але, схоже, раніше, ніж сприйняти і втілити у своє життя цю розумну формулу, багатьом українським громадянам треба спершу просто навчитися думати. Бо ж інакше вони казна-що ще накоять і зі своєю “зовнішньою свободою”, і з власною країною.
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY