detector.media
07.06.2004 10:44
Газета останньої надії?
Газета останньої надії?
6 червня, в День журналіста, на Хрещатику відбулася журналістська акція „Жива газета”. „Коли всі без винятку засоби масової інформації стануть підконтрольними – тоді всі ми будемо працювати тут, на вулиці, але доноситимемо правду до людей”, - так змалювали ідею цієї акції її учасники. Звісно, жоден з них не хотів би, щоб ці слова перетворилися коли-небудь на реальність.
„Львівська газета”, „Українська правда”, „Україна молода” – ці видання були серед організаторів „Живої газети”.

На огородженому (втім, огородженому суто символічно) майданчику біля Спілки журналістів на столиках стояли комп’ютери, журналісти з різних видань писали на них матеріали, які тут же йшли в роботу й через невеликий час з’являлися у випусках „Живої газети”. Учасники акції були зодягнені у футболки з написами „Волю слову”. „Закриття Континенту Свободи веде до створення Архіпелагу ГУЛАГ”, - такий слоган прикрашав вхід до імпровізованої редакції „Живої газети”. Поруч, біля символічної труни з написами „Вільна преса” та „Демократія”, стояли кілька молодиків із прапорами Всеукраїнського товариства „Молодь – надія України”. Серед учасників акції можна було побачити народних депутатів України Миколу Томенка, Юрія Луценка та Володимира Філенка.

Акція була виключно мирною – як іще можуть працювати журналісти? Утім, поруч із майданчиком чергував міліціонер – у формі, з рацією та серйозним виглядом. Він найменшою мірою не цікавився тим, що відбувається, й усім своїм виглядом демонстрував, що „прі ісполненіі”. Контрзаходи були іншого штибу. Радіо „Голос Києва” повідомляло, ніби акція відбудеться на майдані Незалежності. За свідченнями тих, хто все ж таки знайшов акцію, таких, хто бажав узяти в ній участь, було досить багато. Люди спеціально їхали для того на Майдан. Але бажання блукати заюрбленим Хрещатиком було далеко не в усіх – та й хто знав, що шукати „Живу газету” слід саме на Хрещатику? Хто знав, що акція взагалі відбудеться, що її не заборонили? Безумовно, можна й ініціаторам акції закинути, що для реклами заходу було докладено недостатньо зусиль.

Менш, ніж у 100 метрах від „Живої газети”, навпроти вулиці Богдана Хмельницького, встановили величезну сцену – таку, які зазвичай бувають на майдані Незалежності. Від самого початку журналістської акції звідти постійно лунала якась какофонія – то хтось фальшивим голосом безкінечно повторював фразу з пісні „А я стою, чего-то жду”, збивався, починав від початку – й так ледь не годину, на цілий Хрещатик. Потім почалася „репетиція оркестру”. І аж близько другої на сцені таки заспівали – щось майже блатне; навіть на святах пива такого не почуєш. Яке ж було моє здивування, коли, проходячи повз сцену, я побачив на ній велетенські золотаві літери: „Золоте перо”! От, виявляється, де був центр святкування Дня журналіста!

Зокрема й через це, мабуть, акція не була багатолюдною. Заходили відомі журналісти – здебільшого з опозиційних видань. Підходили перехожі, вели розмови про майбутні вибори та про те, що взагалі коїться в Україні. Юрій Луценко влаштував дискусію про політреформу. Але більшість журналістів, зокрема й відомих, тих, кого ми бачимо і впізнаємо на екранах, акцію проігнорували. Мабуть-таки, вони не вважають проблеми свободи преси цікавими. А може, в Україні вже зросла генерація журналістів, для яких свобода слова – то взагалі поняття не з їхнього професійного арсеналу? „Хто вам платить, на того ви й працюєте”, - такі звинувачення учасники акції неодноразово чули від перехожих. Це ж до якої міри мусила вкоренитися в людях недовіра до ЗМІ – для чого саме влада доклала найбільше зусиль - щоб навіть учасників акції протесту вони вважали „козачками на службі”? І це – люди, які з болем говорили про те, що відбувається в Україні! „О, диви, стало тепло, й журналісти вийшли на вулицю! Точно найдавніша професія!” – довелося почути й таке.

Не подарували акції свою увагу й телевізійні гранди. Були кореспонденти з „5 каналу”, ТРК „Київ”, Нового каналу та ICTV. Принаймні, до пів на третю решти телеканалів не було. А в телевізійному ефірі у недільний прайм-тайм про акцію згадали навіть не всі з тих каналів, які знімали.

Протягом дня вийшло кілька випусків „Живої газети”. Вони мали вигляд одного аркуша формату А4. Не дай Боже, щоб коли-небудь саме такі „самодіяльні” газети справді стали для українців єдиним вікном у світ.

Фото "Львівської газети"

Читайте також:"Жива газета" – проти цензури та тиску на пресу
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY