Хтось, але точно не Евклід, якось зазначив, що паралельні прямі можуть перетнутися, якщо провести їх криво.

Призначення керівника київського бюро „Радіо Свобода” пані Ганни Герман-Стеців прес-секретарем В. Януковича було розцінено в цілому як досить вдалий та сильний хід чинного прем’єр-міністра, а скоріш – ймовірного кандидата на президентське крісло.

Призначення ж Руслани Лижичко радником прем’єр-міністра України (хай і на громадських засадах), яке вчора оголосила сама новопризначений прес-секретар, таким же сильним та вдалим не видається. Принаймні з трьох банальних причин.

По-перше, тому, що виглядає цей крок як відверте й не зовсім порядне „примазування” до успіху, якого співачка досягла принаймні не завдяки урядові, Президентові та сонму вітчизняних чиновників. Хоча б тому, що зовсім недавно, до конкурсу, вона не була навіть „заслуженою”. І пропагандистський візит В. Януковича на цьогорічні „Таврійські ігри” аж ніяк не можна розцінювати як його далекоглядність стосовно Стамбулу та пані Руслани особисто.

По-друге. У цьому призначенні занадто багато сумнівного символізму, від нього буквально тхне липкою спекотністю українських передвиборних політтехнологій, коли нерозбірливо пускається „в роботу” все, що є під руками, або ж те, на що звернув увагу заклопотаний народ. Хоча очевидно, що в цьому випадку треба б користуватися не політичними, а чисто естетичними міркуваннями. Дуже важко діяти так, щоб одночасно виходило гарно, розумно та чесно.

По-третє. Будемо відверті – навряд чи Руслана у змозі щось порадити бувалому прем’єру: а) тому, що її фізично не буде в країні найближчим часом (якщо зважити на її ж заяви); б) вона не має намірів займатися політикою (із того ж джерела), бо, мабуть, добре розуміє, що цих „диких танців” їй не здолати; в) радниками, видається, все ж доречніше призначати когось на кшталт символічного Йосипа Кобзона.

Усе це дуже нагадує ситуацію із суперечливою творчістю іншої відомої на теренах СНД співачки – Каті Лєль. Мільйони прихильників її таланту шаленіли й продовжують це робити від її хіта, який називається, здається, „Мармеладний мой”. А от наступний шедевр „Мусі-пусі” (хто не знає, про що йдеться: Мусі-пусі – це те чи той, кого співачка привселюдно обіцяла з’їсти вночі) вже здався спеціалістам невдалим повторенням заїждженої теми.

Отаке „мусі-пусі”.

Щовесни обов’язково настає такий сумний момент, коли листя на деревах враз перестає дивувати...