Колись телебачення було чорно-білим, одноканальним і наївним. Стиль – офіціозно-піджачним, голоси – добре поставленими, настрій – піднесеним. У минулому сторіччі мало хто з телевізійників думав про гроші. Принаймні, так, як сьогодні. Основною рушійною силою був голий, тобто нічим і ніким не стимульований, ентузіазм. Тоді телебачення просто любили.
Глядачі – за простоту і доступність чуда спілкування, телевізійники – за щоденний екстрім і можливість експериментувати. За наближеністю до сенсу існування це, мабуть-таки, і був «золотий вік телебачення».
Тамара Володимирівна Щербатюк, тележурналіст, доцент Київського інституту журналістики, кандидат філологічних наук, заслужений працівник культури України, володар срібної Георгіївської медалі «Честь, слава, труд», лауреат міжнародного рейтингу «Золота фортуна» – родом звідти. Своє телевізійне життя вона розпочинала саме тоді, коли, за її власним висловом, «відбувалось незвичайне осягання незвичайної творчості».
Сьогодні важко уявити, як народжувались усі тогочасні, без будь-якої іронії геніальні, ідеї. Система – командна, телекамери – майже нерухомі, досвід – нульовий. І все ж, така класика, як КВК, «Голубий вогник», програма «Час», від якої походять усі сьогоднішні теленовини, з’явилися саме тоді...
Продовження читайте у другому числі друкованої версії "Детектор медіа". Замовити друковану „Детектор медіа” можна, надіславши свою повну поштову адресу на наш e-mail: info@detector.media
