Головне – це наповнення, інтонація і культурні контексти, які актуалізуються в програмі».

Про контексти нової авторської програми – інтелектуального ток-шоу «Документ»– та інші аспекти його діяльності – і як досвідченого телевізійного фахівця, і як літератора-початківця читайте нижче в детальному викладі чату з Юрієм Макаровим.

Повну версію чат-конференції читайте тут.

– Юрій Макаров – головний редактор телерадіокомпанії «Студія «1+1», керівник відділу Promotion компанії, автор та ведучий програми «Документ». Це вже всі ваші регалії? Чи є у вас амбіції, щоб вашим іменем було названо кіностудію?

– Тут є певне непорозуміння. Я вже два роки, відколи до моїх функцій додався «Сніданок», не є шефом відділу promotion. Тепер його очолюють мої колишні студентки, які талановитіші від мене на цьому напрямку разів у десять. А титул «головного редактора» я взагалі отримав, так би мовити, honoris causa, на знак того, що час від часу беру участь у мозкових штурмах у кабінеті шефа. Коли я усвідомив, наскільки відповідально цей титул звучить, я від нього відмовився «явочным порядком» – просто коли прийшов час замовляти нові візитні картки, викреслив його. Взагалі з честолюбством у мене не склалося.

– Здається, ви були одним із телеакадеміків. А що сталося з нашою телеакадемією? Вона ще існує? Вона щось робить?

– Наскільки мені відомо, академія померла природним шляхом. Відверто кажучи, мені здається, що тоді, шість років тому, її поява була передчасною. Ще не було критичної маси телевізійників, які б грали за однаковими правилами. Їх і тепер не так уже й багато.

– Як ви вважаєте, чи матимемо ми колись можливість дивитися програми, подібні вашій, не ближче до півночі? Найбільш шкода людей похилого віку: вони би залюбки дивилися ці передачі, але... То вже не їхній час. Таким чином, телеканали втрачають велику кількість розумної аудиторії.

– Гадаю, що це можливо... якщо в Україні з'явиться щось схоже на російську «Культуру», німецько-французьку «Arte», американську «PBS» і т.ін. На комерційному каналі поява «інтелектуальних» програм є ексцесом. З іншого боку, щодо часу виходу програми в мене завжди залишається одне запитання. Майже в половини глядачів удома є відеомагнітофон. Чому б ним не скористатися, щоби потім дивитися програми у зручний час? Я тільки так і роблю.

– Пане Юрію, чи може програма, яка виходить у телеефір пізно увечері або вночі, бути рейтинговою й комерційно успішною? І якщо так, то що для цього потрібно?

– Відносно рейтинговою й відносно комерційно успішною. Коли рахується рентабельність, береться до уваги не кожна окрема програма, точніше, не лише кожна окрема програма, а динаміка ефіру в цілому. Але завдання має бути однаковим: навіть «умняк» бажано робити так, щоби від нього не можна було відірватися. Але це – недосяжний ідеал. Приблизно так у Росії працюють Парфьонов та Сванідзе на своїх історичних проектах. Хоча деякі «рафіновані» глядачі саме за це їх і лають.

– Хто для вас найбільш цікавий у форматі програм, подібних до вашої, у світовому телебаченні? А хто автор ідеї «Документу»?

– Конкретних прототипів назвати важко. Тим більше, що їх у нас ніхто не знає. Щодо закордонних телевізійних вражень – я переважно живлюся французькими. Ну, будь ласка: Фредерік Пуавр д'Арвор, Бернар Піво. Автор ідеї, як і більшості ідей на «плюсах», – О.Ю.Роднянський.

– Ваша програма позіціонується як інтелектуальне ток-шоу. А чи є зараз в Українi реальний споживач iнтеллектуальних програм?

– Скажімо так, умовно інтелектуальне, бо завжди залишається необхідність якось адаптувати думки тих поважних науковців, яких ми запрошуємо. Що ж до попиту, то рейтинги в нас, звісно, не як у «Бідної Насті», але для цього відрізку часу напрочуд пристойні. «Значит, это кому-то нужно».

– Як ви оцінюєте вплив програми «Документ» і ваш особистий, як її ведучого, на інтелектуальний «тонус» українського глядача?

– Буде дуже шкода, якщо можна буде виміряти вплив однієї програми на інтелектуальний тонус нації. Це має бути або могутня програма, або жалюгідний тонус. Можна говорити про рівнодіючу різних зусиль і поштовхів. Сподіваюся, що «Документ» штовхає в правильному напрямку.

– На вашу думку, чи є ТБ адекватним форматом для інтелектуальних дискусій? Як ви вважаєте, чи здатне телебачення консолідувати таку роз'єднану українську інтелігенцію?

– Знову-таки, занадто амбітна мета: консолідувати націю. Повторюю, я маю дещо скромнішу думку щодо ролі телебачення. Воно впливає, але зовсім в інший спосіб. Я вже про це колись писав, тут немає ані часу, ані місця, але, якщо коротко: коли вісім років тому герої «Династії» заговорили українською, це був просто вибуховий вплив на націю. А от п'ятихвилинки ненависті з точки зору впливу слід визнати неефективними. Ось у такому дусі.

– Пане Юрію, як ви поясните нижчий рейтинг нічної «ТСН» у порівнянні з «24 годинами» на «Тонісі»?

– Для мене це новина. Взагалі аналіз рейтингів потребує певного аналітичного механізму, але коректніше було б порівнювати основний випуск новин о 19.30 із, скажімо, «Подробностями», тоді є про що говорити. А нічний випуск людям, які дивилися новини увечері, можна й пропустити.

– Як на вашу думку, чи існує на каналі «1+1» боротьба творчих колективів за так званий «прайм-тайм»?

– Боротьба творчих колективів могла б існувати за late night, а за пройм-тайм ми боротьбу вже давно програли Росії. Сукупний рекламний бюджет російського телебачення більший за український разів у 10-12. Ми про це попереджали ще років п'ять тому, але замість надати якісь преференції вітчизняному телебаченню, на нього тиснули. Тепер маємо не лише залежне, а й бідне.

– Ви не вважаєте, що передача (не пам’ятаю назву, що йде зразу після «ТСН») (вочевидь, йдеться про програму «Проте». – – «ТК») – є повна дискрідитація плюралізму поглядів? Де тільки влада робить все добре, а опозиція – це погані хлопці. Але то знущання з людей. Прошу припинить це. А потім буде соромно – усім!

– Повторюю, передусім вони мені здаються шалено неефективними, а решту вже хай оцінюють інші.

– Чому на «1+1» немає жодної інтерактивної програми, де б можна було у прямому етері поставити питання? Мова вже, навіть, і про політику не йде, хоча б інші теми... Бо всі вечірні «шоу» вашого каналу якісь «законсервовані в собі»... ну, про одних і тих самих «експертів» «ТК» вже писала. Чому би вам не створити першу інтерактивну програму?

– Відверто кажучи, питання не надто цікаві. У нас були, якщо пам'ятаєте, «Не всі вдома» – було дуже сумно спостерігати за сферою інтересів. «Перекажіть вітання моїй дівчині». Можливо, відтоді щось змінилося?

– Г-н Макаров, как правило, история уходит корнями в канализационный люк. Во что вы одеваетесь, когда лезете в историю?

– Жодного разу не доводилося вдягати спецодяг. Це залежить від сфери інтересів. У мене вона радше на рівні «духовного верху», аніж «тілесного низу». Крім того, давно не пірнав у «вищі шари атмосфери», де потрібна спецпідготовка (див. «Байки кремлевского диггера» – сенсацію східного сусіда).

– Если в шутку, то вот миксер – это устройство, приводящее продукты в замешательство. Почему ваш канал стал телемиксером?

– Я колись знайшов дуже зручне визначення щодо того, чим намагаюся займатися час від часу. Це стосувалося одного французького письменника: le grand simplificateur – великий спрощувач. Телебачення, за визначенням, великий спрощувач. Воно так влаштоване. Якщо початкові умови когось не влаштовують, треба шукати інший канал інформації, іншу трибуну. Мене влаштовує.

– Пане Макаров, чому всі вас вважають рафінованим інтелігентом і як ви самі ставитеся до цього визначення?

– Рафінованою буває олія. А інтелігент (якщо сприймати це визначення не як лайку), як і кожна людина, цікавий переважно тими домішками, які будь-який фільтр затримує.

– Краткий курс нелинейной геометрии: любая кривая короче прямой, проходящей через Начальника... По какой кривой вы ходите к Начальнику, и кстати, кто Он сегодня?

– З начальниками, п. Роднянським і п. Оселедчиком, ми приятелюємо майже 20 років. Тому моя пряма проходить через кабінет (удень), так само, як і через кухню (увечорі). Маршрут завжди прямий.

– Чи зміналася атмосфера на «плюсах» відтоді як Роднянський став московським гостем, а Оселедчик – «самым умным»?

– Якраз я дуже боявся, що атмосфера зміниться, адже Льоша з'являється в Києві раз на тиждень або навіть рідше. Але поки що нічого такого не спостерігається. Я розумію, що не буває вічних речей. І та атмосфера, з якої я тішуся вже 8 років, рано чи пізно зникне. Але поки що поживемо.

– Чи задоволені ви результатами роботи відбіркової комісії останнього «Телетріумфу»?

– Цього року я відчув намагання людей, які опікуються «Телетріумфом», зробити його роботу прозорішою. В усякому разі, склалося таке враження. Але членові відбіркового журі не варто зазирати на кухню. Від мене вимагалося поставити оцінки наданим на конкурс програмам. Я спробував зробити це неупереджено. Висновки робитиму, коли з'являться остаточні результати.

– Але ж результат «Телетріумфу» вже з’явився у вигляді номінантів, яких обирала не експертна колегія зі 100 експертів, а відбіркова комісія з шести. Тобто, велику кількість програм таким чином було просто не допущено до конкурсу. Ви особисто знали, що відбираєте номінантів, а не учасників конкурсу як такого? Це дуже важливо саме з точки зору «прозорості» «Телетріумфу».

– Ви серйозно вірите, що кожен зі 100 експертів здатен переглянути 370 касет претендентів? У мене це був тиждень, вирваний із життя. Якщо ви знаєте альтернативу, будь ласка, підкажіть.

– Шановний пане Юрію! Років п’ять тому, ще на форумі «плюсів», я у вас спитав, чи немає у вас бажання зробити документальний фільм про роль Медведчука у справі Стуса. Ви тоді мені відповіли, що у вас була така ідея, але Льоша Роднянський відмовив вас від неї, бо (у вільному переказі) «цим можуть скористатись інші олігархи». Запитання: чи не шкодуєте ви, у світлі того, що зробив і робить цей високодостойний пан і як він «користується» вашим каналом , що дослухались поради вашого тодішнього шефа?

– Я дослівно не пам'ятаю тієї розмови, але сенс приблизно такий: мені не цікаво робити щось, що може бути використано в сучасному політичному процесі. Буквально два рази за всю свою кар'єру доводилося робити щось подібне до цього, задоволення не отримав. Я взагалі поганий шахіст, а ситуацію контролювати хочеться.

– Чому ви ніколи не виявляли своєї позиції щодо політичного тиску на канал? Щодо примушення жуналістів-новинників каналу працювати за темниками? Ви дотримуєтесь виключно офіційної позиції менеджменту каналу – бо не хочете неприємностей?

– Я просто намагаюся відповідати за себе. Вважаєте це боягузством? Мені темники ніхто не спускав, я взагалі не знаю, як вони виглядають, тільки в Інтернеті читав. Мабуть, мені їх не спускають, бо знають, що я за ними не буду працювати. Вважайте це позицією.

– Чи не вважаєте ви «Епіцентр» Піховшека маніпулятивною програмою щодо пересічного глядача?

– Будь-яка програма є, до певної міри, маніпулятивною. Просто ступінь маніпулятивності ми оцінюємо передусім за тематикою. Політика? Маніпуляції. Я з повагою ставлюся до самого п. Піховшека і не дуже поділяю його думки. Але слухати його мені цікаво – хоча б як привід для сперечання.

– Как вы относитесь к исчезновению «Свободы» с волны «Довіри»? И нужно ли, на ваш взгляд, поддерживать начинания господина Томенко по депортации Кичигина?

– Мені дуже шкода, що «Свобода» зникла, хоча я сам її ніколи не слухав в ефірі, виключно читаю в Інтернеті. Але з точки зору програмної політики «Довіри» це було дійсно щось дивне. Половину часу попса – половину (чи менше?) умняк від «Свободи». Треба з'ясувати всі обставини. Коли ж усі починають звинувачувати одного, мені, всупереч загальній думці, хочеться послухати саме цього одного. Просто люди забувають, що радіо, як і телебачення, – це передусім бізнес. І треба рахувати гроші.

– У вас є досвід роботи у книжковому бізнесі, чим він закінчився? Чи можна в нашій країні взагалі займатися чесним бізнесом?

– Досвід роботи досить сумний. Ідея була чудова: зробити мережу розповсюдження української книжки, бо більшість видавництв не мають потужних відділів збуту, і взагалі це не їхня робота. На жаль, у нас із партнером виявилися дещо різні погляди щодо необхідності вчасно розраховуватися з партнерами. Тому я вийшов із бізнесу і розраховуюся сам, як приватна особа. Але не було враження, що категорично неможливо грати за правилами. Швидше, немає звички. І немає відповідних м'язів.

– Чи радує вас стан вітчизняного літературного процесу?

– Сучасний український літературний процес, на моє особисте переконання, значно цікавіший і динамічніший, ніж, скажімо, російський, із яким вони існують майже в рівних умовах. Ні, брешу – в них суттєва перевага. Проблема в тому, щоби донести ці тексти до читача, і не лише у вигляді надрукованих книжок, а й усієї інфраструктури літературного процесу: середовище, контекст, розкрутка, розмови, рефлексії і т.ін.

– Не могли бы вы сказать, какую книгу прочитали последней? Как сделать так, чтобы люди работали так, как работает «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га»?

– Останнього Гарі Поттера – класний переклад, як і все, що робить Малкович. А секрету немає: він просто талановита людина і збирає навколо себе так само талановитих людей. Так мало...

– Чому і в якому році (і як їм це вдалося) ваші батьки емігрували з Росії до Болгарії?

– Емігрували не мої батьки, а їхні батьки. Мій дід емігрував з Ярославля, батькові тоді було три роки, другий дід тікав з Олександрівська (Запоріжжя), тоді йому самому було 21 рік. Мама народилася в еміграції, у Франції. А вже мої батьки зустрілися в Болгарії. Довга історія... Головне, що я з трьох років в Україні і нікуди не збираюся емігрувати.

– Оскільки ви чомусь пропустили кілька запитань, я уточнюю, дозволивши зацитувати: «Справді, я зробив дванадцятихвилинну відеострічку «Бойня». Досить ризикований матеріал. Можливо, занадто натуралістичний. Віддав його на «1+1» Юрію Макарову. Потім сліди загубилися. На мої запити «1+1» відповідали, що касета загубилася, коли студія перебиралася до нового офісу. Через рік я дізнався від своїх друзів, що нібито вони бачили такий же фільм, теж дванадцятихвилинний і теж з такою ж назвою та сюжетом, але знятий іншим автором, на фестивалі «Молодість». Я зв'язався по телефону з Макаровим. Той сказав, що довідається про все, разом з тим додавши, що це міг бути просто збіг...»? (http://www.library.kr.ua/kray/zhovna.html)

– Судячи з усього, мене підозрюють у плагіаті чи сприянні плагіату. Насправді, на місці автора я б замислився, наскільки оригінальним було висловлювання, щоби його можна було випадково повторити. Або, можливо, ви переконані в тому, що ваша робота дійсно стала об'єктом піратства? Був би радий вас із цим привітати, але...

– А хто з’явився раніше (в сенсі формату та іміджу) – ви чи Олександр Гордон у Москві? Якісь ви однакові...

– Гордон у «Гордоні» з'явився пізніше «Телеманії», але порівняння мене тішить. Мені подобається і сам Гордон, і те, що він робить.

– Боже, як ви довго думаєте! От Мустафін!!! Було ж!!!

– Я тисну на клавіші, як можу, швидко. І, відверто кажучи, не збирався змагатися з Мустафіним у цьому виді спорту. А від питань я не тікаю, а, навпаки, намагаюся відповісти на всі по порядку. Даруйте...

– Смерть телеведущего: утонул, купаясь в лучах собственной славы. Вас спасти или вы еще поплаваете?

– Ви дійсно вірите, що хтось із українських телеведучих має шанси потонути у власній славі? Назвіть мені одного, кого можна було б порівняти за рівнем слави... ну хоча б із... Кіркоровим. Це все популярність дуже локального масштабу, тому й немає причин для побоювання.

– Чат наближається до завершення, бо він питання вибирати почав...

– Чат дійсно наближається до завершення, бо я розраховував, відверто кажучи, на півтори години. Це по-перше. По-друге, питання теж почали повторюватися. По-третє, мене страшенно дратує певна інтонація, яка домінує передусім в інтернет-спілкуванні: в чатах, на форумах: «Він лапшу вішає», «Скільки вам заплатили?» і т.ін.

– Так професія у вас така – журналісту треба бути готовим до «незручних» запитань. А то диви – сидите там на «плюсах», щось ніби робите, а один раз «у світ» до людей з'явилися – «дратує». Вчіться у Кисельова...

– Це політику треба бути готовим до незручних запитань. А журналістові треба бути готовим до цікавих запитань. Відчуваєте різницю?

– Знаєте, якщо всі «незручні» заносити автоматично до списку «нецікавих», то яким чином може бути цікаво з вами як із людиною? Бо питають про те, що болить, а не про те, що вам хочеться...

– Панове, я наполягаю на тому, що робота журналіста – не відповідати на запитанна, а ставити їх. Їй-Богу!

– Яке «найгостріше» запитання ви поставили коли-небудь і кому?

– Відверто кажучи, я особливо гострих запитань не запам'ятав. Хіба що про співпрацю з Корчинським та Джангіровим. Але ми з ними зустрічаємося в коридорі раз на місяць. Щодо Корчинського особисто, то я з ним спілкуюся поза роботою. І запевняю всіх, що він значно складніший і цікавіший, ніж у своїх «п'ятихвилинках». Почитайте «Війну в натовпі» або вірші. Гадаю, він нам приготує ще чимало сюрпризів.

– На ваш взгляд, почему в последнее время так много скндалов вокруг «плюсов»? Я имею в виду прекращение сотрудничества с Рогозой, во многом благодаря которому телеканал запустил хит «День рождения Буржуя». Тот же Вересень, Рабинович, «Столичные новости». Может, руководство телекомпании не хочет идти на компромисс? Или все-таки причина в деньгах?

– Усе це зовсім різні речі. Я закінчую писати на прохання шефа документальну книжку про початок «плюсів», сподіваюся, що там ви знайдете якісь відповіді щодо конфліктів. З іншого боку, настільки конфліктне середовище, бізнес, сфера інтересів, що можна дивуватися, що конфліктів саме стільки, а не значно більше.

– Пане Юрію, а ви самі особисто завжди маєте віру до того, що вам кажуть відомі телевізійні персонажі? Можливо, в тому, що телевізійникам не вірять, –і ваша провина?

– Мені ніколи не спадало на думку ВІРИТИ телевізійникам. Вірити можна в Господа Бога, а телевізійники розповсюджують інформацію, яка може, за визначенням, не відповідати дійсності. Тоді я її перевіряю.

– Чим відрізняються для вас особисто «плюси» часів «Телеманії» і «плюси» часів «Проте»?

– Тоді все було вперше. Тепер усе за технологією. Тоді правила гри були невизначеними. Тепер вони визначені від початку до кінця. З одного боку, простіше, коли знаєш умови. З іншого – шкода часу, коли... Коли був молодшим?

– «1+1» сегодня в состоянии выжить без «вливаний» от олигархов?

– Утім-то й річ, що без олігархів ми проживемо дуже комфортно. Можете повірити мені на слово, ніяких «вливань» ми не отримуємо, отримуємо самі лише проблеми. А з точки зору бізнесу, канал себе окуповує вже приблизно п'ять років. Інакше б ми давно закрилися.

– Если бы «плюсы» были бизнесом, там не было бы 50% нынешних программ, заказанных явно не матерью Терезой...

– Хто їх рахував? Назвіть? «ТСН»? «Проте»? Далі що замовного ви можете згадати? Зрозуміло, чому я дратуюся?

– Вам ще не набридло про політику? Можливо, про культуру, чи вам нічого сказати...

– Про культуру, на жаль, питали значно менше. Шкода, але мені вже час іти з чату. Пропоную продовжити розмову на форумі www.1plus1.tv І всім дякую за участь!