detector.media
17.09.2003 16:43
Пам’ятник на роздоріжжі...
Пам’ятник на роздоріжжі...
Для людей, що приїхали і прийшли на роздоріжжя неподалік від Таращі, було важливим переконатися самим і продемонструвати іншим, що більшість українців пам’ятає і шанує людину, яка ціною власного життя розбудила Україну. Ранньої весни ми з товаришем поверталися машиною з Богуслава. Проїжджали і Таращу, і той сумнозвісний поворот до села Чернин, у кількох кілометрах від якого було знайдено тіло Георгія Гонгадзе. Погода була холодна, дощова і вітряна.
Побачивши повалений вітром дерев’яний хрест і фотографію Георгія, яка відірвалася і лежала на схилі насипаного на роздоріжжі пагорба, ми зупинились. Навряд чи нас із товаришем хтось би наважився назвати надміру сентиментальними людьми, але вийшли з машини ми практично одночасно і не змовляючись. Надто вже закинутий і відверто жалюгідний вигляд мала ця – ні, звісно, не могила, але те, по суті, єдине місце, яке за страшною логікою злочину мало виконувати її функції.

Ковзаючись у багнюці, ми заштовхували холодного і мокрого хреста у пісок, що розповзався під ногами. Прикручуючи фотографію невідь де взятим іржавим дротом і залишками колись кольорових стрічок, я, зізнаюсь, пригадав поіменно "незлим тихим словом" всіх політичних та громадських діячів, яким вже давним-давно годилося б потурбуватися про те, щоб встановити на цьому місці справжній пам’ятник, а не імпровізовану "інсталяцію", про яку згадують лише з мітингових міркувань. І от учора, нарешті, сталося те, що мало статися вже давно. І на тому місці з’явився пам’ятник, якому тепер не страшні ні дощ, ні вітер. І політичним лідерам, які вважали своїм обов’язком приїхати на його відкриття, вистачило почуття міри, щоб у виступах не надто заглиблюватися в перипетії власних політичних інтересів, а зосередитись на долі конкретної людини – Георгія Гонгадзе. Людини, якій випала страшна доля не лише за життя, а й після смерті, тіло якої не можуть поховати ось уже три роки. Я не виключаю, що хтось із наших колег-журналістів вже заготував, чи готує іронічні слова про чергові політичні спекуляції навколо трагедії. Цих спекуляцій, справді, ніколи не бракувало навколо вбивства Георгія в минулому, не бракуватиме, мабуть, і в майбутньому.

Але те, що відбулося учора в Таращі, не залишило враження піарівської акції. Принаймні , навіть, якщо хтось і мав таке на меті, то мабуть, загальна атмосфера і настрій людей, що зібралися на Таращанському роздоріжжі, змусили від таких намірів відмовитись. Та й навряд чи можна було розраховувати на якийсь особливий резонанс з боку, наприклад, вітчизняних телеканалів. До речі, побіжний аналіз вчорашніх новинних випусків це підтверджує . Лише два канали –"5-й" і "Тоніс" приділили достатньо багато уваги відзначенню скорботної річниці. Інші обмежилися короткими інформаційними повідомленнями, з яких дуже складно було зрозуміти, що ж саме відбувалося у Таращі та в Києві. А вже про те, щоб почути, що говорили виступаючі на цих акціях – годі було й думати.

Звісно, у виступах не могло не йтися про найвищих українських посадовців, причетних, (згідно висновків парламентської слідчої комісії) до викрадення та вбивства журналіста. Як не могло не йтися про обов’язок суспільства – і політиків, і рядових громадян – домогтися покарання його вбивць. Та хіба ці вимоги не є справедливими?

Але головним було інше. Для людей, що приїхали і прийшли на роздоріжжя неподалік від Таращі було важливим переконатися самим і продемонструвати іншим, що більшість українців пам’ятає і шанує людину, яка ціною власного життя розбудила Україну.

І поминальні столи, накриті на узбіччі дороги на Чернин, про які чомусь соромливо забули згадати в інформаційних випусках, зовсім не здавалися недоречними. Навпаки, було щось справді людяне у цьому єднанні політиків, журналістів, селян з навколишніх сіл, коли без зайвого пафосу, згідно давній українській традиції за поминальною чаркою згадували добрими словами Георгія. Лозунги і політичні вимоги залишились на потім. Думалось і говорилось, передусім про трагічну загибель молодої людини, про осиротілих дітей, про матір, яка втратила єдиного сина.

Так, до встановлення цього пам’ятного хреста долучилися цілком конкретні політичні сили. Але слід пам’ятати, що хтось-таки мав взяти на себе цей обов’язок. Так само, як і вирішення зовсім непростих організаційних проблем – і з встановленням пам’ятника, і з проведенням акцій пам’яті Георгія Гонгадзе.

Добре, що такі люди знайшлися. Добре, що хоч деякі з наших політиків здатні показати себе передусім людьми, а політиками – вже потім. Це залишає надію.
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY