Останні події свідчать про те, що влада в особі керівництва Держкомітету телебачення та радіомовлення проводить активну агітацію, спрямовану проти роздержавлення вітчизняних ЗМІ.

Відкритий лист голови НСЖУ Ігоря Лубченка, а також інші питання процесу роздержавлення для „Детектор медіа” коментує Микола Княжицький, директор агентства Медіа Дім

- Я вважаю, що законодавчо необхідно забезпечити неможливість використання коштів державного бюджету на ведення агітації та пропаганди через засоби масової інформації всередині країни. Натомість пропагувати досягнення Уряду і держави можна засобами іномовлення для громадян інших країн. Це загальноприйнята демократична норма, яка діє у США та країнах Європи.

Отже, всі засоби масової інформації, які належать державі (а це державні радіо та телебачення, газети) не повинні контролюватися владою. Разом з тим, необхідно обстоювати громадські інтереси, захищаючи їх від безмежної

комерціалізації. Для цього можуть існувати громадські радіо та

телебачення.

Ніхто не забороняє профільним міністерствам оголошувати тендери та

виділяти кошти на розвиток науки і мистецтва приватним ЗМІ. Міністерства та відомства можуть також видавати бюлетені, що інформують про їхню роботу. Щодо діяльності ЗМІ на рівні районів, то самі громадяни повинні вирішувати чи видавати за їхні податки газету районній раді, чи ні. У цьому і полягає суть місцевого самоврядування. Голови адміністрацій, як посадовці, що належать до призначуваної виконавчої вертикалі, як і самі адміністрації, не можуть бути засновниками видань, але можуть видавати місцеві бюлетені. Якщо дивитися на реальну сьогоднішню ситуацію, то можна дозволити тим журналістським колективам, які мають таке бажання, викупити за залишковою вартістю приміщення редакцій і комерціалізуватися. Але, не всі цього хочуть.

Примусити роздержавитись бідного редактора, який займає кабінетик в

райадміністрації неможливо і не потрібно. Отже, законодавчо ми можемо лише заборонити органам державної виконавчої влади бути засновниками ЗМІ, але ми не можемо забороняти це місцевим радам. Натомість повноцінна

адміністративна та податкова реформа повинні зробити так, щоб ради відповідали перед виборцями за витрати коштів бюджету. І самі виборці повинні визначити, чи правильно робили ради, коли давали кошти на газети, а не, наприклад, на лікарні чи зарплати вчителям.

Преса, безумовно, повинна бути приватною і бути частиною цивілізованих ринкових стосунків. Разом з тим, у маленьких містечках, де недостатньо коштів для утримання не лише двох, а часом і однієї газети, таку газету може підтримувати місцева громада, за власним бажанням.