24 серпня на Новому каналі відбудеться прем`єра документального фільму „Незалежність. Український варіант”. Історія створення стрічки нараховує чотири роки. У ролі ведучого виступив автор проекту - Олександр Ткаченко. Режисером фільму стала Анна Гресь – новий головний режисер Нового каналу. Сценарій був написаний відомим політичним журналістом ”Дзеркала тижня” Сергієм Рахманіним.

За словами Олександра Ткаченка телевізійна група Нового каналу намагалася відтворити події 1990-91 років, особливо серпень 91-го, коли Україна здобула незалежність. Телевізійна історія сучасної України побудована переважно на спогадах. Про тодішні події у двосерійному фільмі розповідають люди, які творили історію і вплинули на становлення незалежності.

Деякі інтерв`ю були створені на замовлення Гарвардського університету американськими і українськими журналістами (Віталієм Портніковим, Миколою Вереснем, журналістами та операторами “Післямови”) у 1996-97-му роках. Тоді записали більш ніж три сотні годин розмов з українськими, російськими та американськими політичними діячами. Інші потрібні інтерв`ю протягом року створювала команда “Нового”. Як твердить пан Ткаченко, більшої бібліотеки інтерв`ю знайти неможливо.

- Цікавим є перелік персоналій, які залучені до участі у стрічці, - коментує для „Детектор медіа” редактор фільму Ірина Чемерис, - це і Джеймс Бейкер, тодішній держсекретар США, Михайло Горбачев, Володимир Крючков, голова КДБ СРСР, Валентин Варенніков, генерал, представник ГКЧП в Україні, Станіслав Гуренко, перший секретар Компартії України 91-го року, Галина Старовойтова, В’ячеслав Чорновіл, Геннадій Бурбуліс, Леонід Кравчук багато інших відомих постатей. Багато буде родзинок, коли порівнюються розповіді різних персонажів. Приміром, Леонід Кравчук згадує, як він говорив з головою КДБ СРСР Володимиром Крючковим, і сам Крючков згадує що він говорив йому 19 серпня 91 року. Фільм має бути дуже оригінальний.

Між іншим, саме напередодні Дня Незалежності здається доречним нагадати про долю іншого документального проекту, продюсером якого також є Ірина Чемерис. Документальний фільм „Обличчя протесту” є авторським проектом відомого українського журналіста Андрія Шевченка. Картину було презентовано у березні цього року у Київському Будинку кінематографістів. Стрічка знята Інститутом „Республіка” за підтримки Міжнародного Фонду „Відродження” і подає об`єктивну картину подій 9-го березня 2001року. Незважаючи на те, що „Обличчя протесту” так досі і не з`явився в загальнонаціональному ефірі, суспільний розголос навколо нього зростає. Зокрема завдяки своєрідному презентаційному туру по регіонам України, який організувала творча група фільму.

- „Обличчя протесту” ми вже показували в чотирьох західних містах, - говорить Ірина Чемерис, - Луцьку, Рівному, Івано-Франківську і Львові. Як правило, фільм транслюється у місцевому кінотеатрі, а потім відбувається обговорення. Реакція на сам фільм у глядачів вкрай хвилююча. Переважна більшість з них - політично активна аудиторія, але я б не сказала, що приходять виключно активісти тих чи інших партій. Приходять люди, які читають об`яви про показ, вони звичайно скромніше поводяться, не дискутують, а просто спостерігають. Але жодного разу я не бачила, щоб хтось пішов з фільму. Складається враження, що українці дуже стомилися від того, що події замовчуються або про них говориться напівправда. Люди аплодують не стільки нам, як авторам фільму, стільки тому, що вони побачили правдиву історію про Україну.

У Рівному у нас було достатньо гостре обговорення, в якийсь момент ми подумали, що розпочнеться мітинг. Ми закликали людей спробувати сприймати цей фільм як намагання розібратися в собі, дати оцінку тому, що відбулося і зрозуміти, що свобода - всередині нас. Обговорення в Рівному ще й тому було гострим, що виступав представник місцевої адміністрації. Як представник влади він був неоднозначно сприйнятий бурхливою аудиторією. У Франківську на виступ представника влади значно м`якше реагували. Дуже показово, що представники влади приходять на показ такого фільму. Вони зустрічають з відкритим забралом всі емоції, які виникають у людей після перегляду фільму.

- А як реагують місцеві медіа на показ фільму? Чи зацікавлені місцеві канали у транслюванні “Обличчя протесту”?

- Місцева преса і телебачення реагує переважно інформаційно. Тобто місцеві газети пишуть про це як про новину. А пропозицій дуже багато, ми навіть не очікували. Пропозиції надходять не тільки від місцевих ЗМІ, громадські організації просять, щоб приїжджали, обіцяють посприяти в організаційних моментах. Цей фільм ми показуємо влітку, в той час, коли частка молоді зменшена. Восени плануються презентації в східних областях, Одесі, Запоріжжі, Харкові, Житомирі, Ужгороді та деяких інших містах.

Соціальний попит на фільм зростає, якщо політично активна людина бачить цей фільм, вона просто загорається тим, щоб показати його в тому чи іншому регіоні. Це свідчить про соціальне замовлення на правду, яке відчуває український глядач.

До речі, фільм був показаний у Луцьку, на місцевому телеканалі „Полісся”, також мав відбутися ефір в Івано-Франківську. Надходить багато листів з схвальною реакцією аудиторії. В Луцьку до нас вже зверталися з запитом на дозвіл повторного показу.

Восени ми відновимо переговори з загальнонаціональними каналами щодо показу цього фільму. Маю надію, що керівники телеканалів все ж таки зрозуміють, що цей документальний фільм може бути рейтинговим, бо він запитуваний у суспільства. Про це свідчать наші презентації.