detector.media
14.02.2003 17:10
ПРОСЦЕНІУМ – ЦЕ ТЕ, ЩО ПОПЕРЕДУ
ПРОСЦЕНІУМ – ЦЕ ТЕ, ЩО ПОПЕРЕДУ
Театрознавчому журналові “Просценіум” виповнився рік.
Оце вже серйозно.

Не секрет, що розумні рекламодавці навіть і не глянуть у бік видання, якщо воно наразі витримало усього два-три числа. Бо надто багато ми бачили останніми роками красивих метеликів-одноденок, що яскраво виблискували – та швидко сходили нанівець.

“Просценіум” же днями вийшов уже вчетверте.

Поки кияни зітхали з приводу “Українського театру” – найстарішого театрального журналу, котрий уже давно животіє у режимі ледь не “віртуальному”, з мізерним тиражем, жахливою поліграфією та без жодного механізму розповсюдження; поки вони ностальгійно згадували завчасно померлий “ArtLine”; поки знов і знов констатували, що ієрархія пріоритетів у назві часопису “Кіно-Театр” (він виходить під егідою Києво-Могилянської Академії) цілком відбиває зміст, словом, поки тривав оцей багаторічний “плач Ярославни”, львів’яни просто тишком-нишком зробили цілком пристойне – понад 11 умовних друкованих аркушів на крейдяному папері! - фахове некомерційне видання, з яким не соромно показатися на люди і в якому так само не соромно друкуватися навіть практично без гонорару.

Львів взагалі багато в чому сьогодні може дати фору столиці. Найстарший в країні (до того ж єдиний суцільно “профільний”!) Київський театральний інститут імені І.К.Карпенка-Карого напередодні свого 100-річчя буквально й фізично розвалюється, ризикуючи невдовзі опинитися на вулиці/ У Львові ж зусиллями, насамперед, народного артиста України Богдана Козака (щоб прекрасний, визнаний, популярний актор водночас перекладав теоретичні праці й писав театрознавчі дослідження?! – він у нас такий один, але ж є!) успішно почали впроваджувати добре випробувану в світі й напрочуд ефективну модель театральної освіти в університетських стінах. Зараз у Національному університеті імені Івана Франка випускають театрознавців та акторів (причому кожний курс “прикріплений” до одного з львівських театрів), на підході – режисери. Тобто, з одного боку – раннє залучення до власне практики, з іншого – фундаментальна гуманітарна освіта + конференції, запрошення викладачів з інших міст для читання авторських програм, стажування у Польщі і, власне, свій журнал.

Журнал, котрий не обмежується регіональною проблематикою (хоча численні “білі плями” в історії вітчизняного театру, звісно, треба ретельно заповнювати саме на місцях). Навпаки, “Просценіум” намагається бути максимально відкритим, збираючи автуру й статті з усієї України та з-закордону. Приміром, у найсвіжішому четвертому числі - поряд з дослідженням становлення українського професійного театру в Галичині в середині ХІХ ст. та добіркою про історію та сьогодення Львівського театру імені М.Заньковецької до його 85-річчя – також матеріали про черговий Конгрес Міжнародного Інституту Театру в Афінах, про Академію Театрального Мистецтва у Гельсінкі, про театральний фестиваль “Діалог” у Торуні, Польща та “Тернопільські театральні вечори – 2002”; виклад розмови Романа Віктюка зі студентами Університету, переклад з Пітера Брука, статті про останні прем’єри театрів Києва та Харкова, уривки з книги британця С.Гуча “Написання п’єси”, присвяченої теорії драматургії, et cetera, et cetera.

Одним словом - солідне академічне видання, яке, проте, не забуває, що воно є все ж таки театральним журналом, і, до того ж, палко жадає матеріалів з усієї України – оглядів, рецензій, інтерв’ю, проблемних статей, теоретичних розробок – за своєю адресою: kafteatr@franko.lviv.ua.

Тож нам, киянам, лишається писати у “Просценіум”, з нетерпінням чекати його чергових номерів – і спробувати, нарешті, скерувати власні зітхання у конструктивне річище.

“Чтобы не было мучительно больно…” – і далі за текстом.
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY