- Що є фундаментом політичної цензури, політичного тиску на ЗМІ, а також їхньої залежності від держвлади в Україні?



- Феодальний розподіл влади у країні, який, відповідно, передбачає наявність у кожного більш-менш крупного суб'єкта феодальної піраміди власних ЗМІ, які служать піар-бюлетнями даного суб'єкту. Втім, навіть за таких умов наявність об'єктивних ЗМІ (нехай навіть із якоюсь „едіторіал позишн” щодо виборів) є можливою, якби не категоричний спротив Головного феодала та нижчого щабелю піраміди.

- Як можна довести факт цензури?



- Ніяк, оскільки він не завіряється підписами і печатками, та й взагалі про це лише натякається, а журналіст зазвичай орієнтується в інформполітиці видання і знає, як "розставити акценти"... Звичайному журналісту важко викликати головреда на відверту розмову, чому і з чийого наказу такий-то абзац викинуто чи акценти змінено. Записати це все на плівку легше технічно, ніж морально, оскільки є в записуванні в принципі класного мужика головреда чи іншого начальника :) щось підступне, і зрештою - куди такий журналюга зможе себе працевлаштувати у вітчизняній журналістиці? - Як протистояти цензурі та тиску на власному робочому місці журналіста?



1. Не писати замовних і „темникових” статей.

2. Перейти у відділ "суспільство" (міжнародка, спорт, кримінал).

3. Вдаватися до відвертої буфонади (наприклад, постійно писати "Президент України Леонід Данилович Кучма"), щоб читач розумів, що все викладене - нікчемний піар.

4. Вдатися до саботажної тактики, зриваючи пропаганду: псувати обладнання, сантехніку, верстку тощо.

- Якими можуть бути корпоративні дії щодо цензури та тиску (журналістів та власників ЗМІ)?



- Відмінити рубрику "Політика". Екстренні випуски з іншим шрифтом (кольором). Білі плями замість цензурованих статей. Писать скарги у фонд Фрідмана-Хаєка .

- Якою має бути профспілка працівників ЗМІ?



- Її не має бути взагалі. Однієї. Потрібно кілька профспілок, в яких не було б чітко окресленої верхівки, яку можна підкупити. Лідером має бути кожний журналіст такої профспілки. Тобто: є загальна стратегія (своєрідний звід правил та інструкцій: влада може заважати нам так-то й так-то, в такому випадку наші дії - такі-то), а основні тактичні дії здатен виконати кожен. В кожному ЗМІ бажана наявність власного Кодексу на кшталт бі-бі-сішного "Гайд"у. Зразок організованого захисту - журналістська "Хвиля свободи" (як акція) або студентська "Пряма дія" (як організація), де два десятки студенти зробили більше, ніж офіційна студпрофспілка.

- Хто з боку влади може бути союзником журналісті у боротьбі проти цензури?

- Ніхто.