«Ця подія про те, що слово і правда мають значення. Про те, що відповідальна журналістика та медіа мають вагу, особливо під час війни», — такими словами розпочав церемонію ведучий, головний редактор медіа Frontliner і лауреат премії 2023 року Андрій Дубчак. Разом з ним захід вела журналістка «Радіо Свобода», багаторічна ведуча церемонії Ольга Сніцарчук. Вона додала, що церемонія Премії імені Георгія Ґонґадзе відзначається з 2019 року і не скасовувалася ані в роки ковіду, ані під час повномасштабного вторгнення.

Подія відбулася традиційно у день народження Георгія Ґонґадзе, 21 травня, переможцем став фотограф і воєнний кореспондент Іван Любиш-Кірдей. Номінувалися також головна редакторка The Kyiv Independent Ольга Руденко та журналіст-розслідувач «УП» Михайло Ткач.

Церемонію завершував виступ гурту «Піккардійська терція», а Ольга Сніцарчук повідомила про випуск поштової марки, присвяченої воєнним журналістам.

Андрій Дубчак сказав, що церемонія Премії імені Георгія Ґонґадзе присвячена журналістам і журналісткам, відданим стандартам і цінностям своєї професії. Тим, хто творить сучасну українську журналістику, хто викриває, не мовчить, і хто віддав за це найвищу ціну — своє життя.

Ведучі церемонії Ольга Сніцарчук та Андрій Дубчак

Ольга Сніцарчук додала, що у цей день Георгію Ґонґадзе могло би виповнитися 56 років, але натомість цей рік — 25-та річниця його зникнення і вбивства.

«Чесність, опір, інноваційність і відповідальність — це ті вектори, які задав нам Георгій Ґонґадзе. Ґонґадзе, який змінив українську журналістику, змінив українське суспільство», — сказала ведуча.

Детальніше про Георгія розповіли у відеоролику, присвяченому його пам’яті. В ньому взяли участь люди, які знали журналіста особисто або зараз продовжують його справу. Вони згадували, якою людиною був Ґонґадзе, як створювалася «Українська правда» і як змінилося українське суспільство після його зникнення. 

Медіатренер і військовослужбовець Сергій Тахмазов припустив, що якби Ґонґадзе був живий, він вже був би десь на «передку» і, скоріше за все, в його руках була б не камера або мікрофон, а зброя. 

Директор Інституту фронтиру Євген Глібовицький сказав, що Ґонґадзе мав сміливість, розуміння суб'єктності, етику, яка була міксом свободи 80-х і 90-х, і припущень, на яких ми зараз будуємо свою демократію: «Георгій, відповідно, поєднував в собі тодішню сучасність і теперішнє наше майбутнє. І в тому сенсі він, напевно, був першим з Небесної сотні, чи одним із перших. Він був тим, хто приносив подих майбутнього в тодішню журналістику. А свобода слова і свобода української культури, вони рухалися паралельно».

Георгій Ґонґадзе — один із перших журналістів, який боровся проти російської експансії ще у 90-х. Висвітлював визвольну війну в Грузії і документував участь у ній українських добровольців.

«Вже під кінець 90-х ситуація у медійному просторі України ставала критичною, — розповідала у відео Мирослава Ґонґадзе. — І саме тоді Георгій вирішив написати звернення про цензуру в Україні, яке підписали багато журналістів. З цим зверненням він поїхав до Сполучених Штатів. Георгій прагнув, щоб Україна стала сильною, інтегрованою у світ державою з народом, який має свободу і відповідальність діяти. Сьогодні як ніколи важливо продовжувати правдиво розповідати світу про Україну.

Український голос у світі досі звучить слабко, тому наше спільне завдання — продовжувати справу Георгія, творити нові ініціативи і плекати якісних експертів та журналістів, які можуть професійно і чесно говорити для різних аудиторій у світі і допомагати Україні інтегруватись у світовий інформаційний простір».

Після на церемонії показали ще один ролик — вже про медійників, які загинули під час російсько-української війни. Ведучі сказали, що одна з місій проєкту Премії імені Георгія Ґонґадзе — онлайн-меморіалу «RECвієм» — формування культури пам'яті.

У відео згадали Вікторію Рощину, Раяна Еванса, Ірину Цибух, Арсена Федосенка, Руслана Ганущака, Тетяну Кулик та інших загиблих на війні медійників. Загалом з травня 2024 року через російську агресію в Україні загинули 25 медійників і медійниць, а від початку російсько-української війни у 2014 році  — 114.  

Хвилина мовчання на честь загиблих медійників і всіх жертв війни

Після ведучі запросили до слова керівницю «Центру громадянських свобод», який у 2022 році отримав Нобелівську премію миру — Олександру Матвійчук.

«Із перших днів війни у 2014 році Росія атакує правду. І ця війна має не тільки військовий, але й інформаційний вимір. Бо те, як люди бачать світ, визначає їхні рішення і їхні дії», — сказала Олександра Матвійчук.

Олександра Матвійчук

Вона сказала, що Вікторія Рощина свідомо ризикувала своїм життям, щоб розказати світу, що Росія робить з людьми на окупованих територіях. Вікторія була певна, що її журналістський обов'язок показати, що діється, щоб ми мали правдиву картину світу.

«Мав би бути якийсь висновок, але його не буде. Натомість, я нагадаю, що Віра Гирич загинула тут, в Києві, коли російська ракета поцілила житловий будинок, в якому вона мешкала. Символічно, що саме в цей день у Києві з офіційним візитом був Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй. Символічно, що поки вся міжнародна система миру та безпеки ООН колапсує на наших очах, українські медійники та медійниці продовжують боротися за правду», — підсумувала Олександра Матвійчук.

Номінантів премії традиційно оголошували члени капітули. Першим для представлення Івана Любиша-Кірдея на сцену вийшов громадський діяч, журналіст та директор Інституту фронтира Євген Глібовицький.

Євген Глібовицький

«Чи помічаємо ми тих людей, чию працю дуже легко приймати як даність? Бо ми просто сидимо і бачимо картинку. Я дуже добре пам'ятаю понад двадцять років тому: обшарпаний ньюзрум на Подолі і молодий оператор Іван Любиш-Кірдей, чиї відео в результаті ставали головними подіями дня.

Ми не завжди вміємо цінувати тих, хто знімає, редагує, хто за кадром. І мені здається страшенно символічно, що цьогорічним номінантом стає така людина. Він у фіналі не тому, що він постраждав, не тому, що ця клята ракета прилетіла в Краматорськ. Ми любимо Вікторію Амеліну не за те, що вона стала жертвою. Ми любимо цих людей за те, що вони робили, ким вони є і який слід вони в нас залишають. І мені страшенно важливо, що Іван цього року став номінантом цієї премії», — сказав Євген Глібовицький.

У самих номінантів була можливість висловитися двічі: у заздалегідь знятому відеоролику та безпосередньо зі сцени під час церемонії.

Номінанти премії імені Георгія Ґонґадзе Михайло Ткач, Ольга Руденко та Іван Любиш-Кірдей

У відео Іван Любиш-Кірдей розповів, що коли війна закінчиться, то хотів би залишатися у журналістиці, аби розповідати про людей, які отримали на війні поранення та ампутації.

«Якби був хлопець, який дав би мені пораду, я хотів би почути наступні слова: Іване, будь чесним з собою. Будь об'єктивним сам до себе і роби людям добро. В будь-якій професії, будь ти журналіст, вчитель, столяр, хірург, будь-хто, завжди твори людям добро», — сказав він.

Іван Любиш-Кірдей

Під час виступу він додав, що номінація на цю премію є дуже почесною, спонукає його працювати ще більше і не дає йому права бути недолугим. 

Оголошувати наступну номінантку — головну редакторку та співзасновницю The Kyiv Independent Ольгу Руденко — ведучі запросили головну редакторку «Української правди» Севгіль Мусаєву.

Севгіль Мусаєва

«Ольга — про ціннісне лідерство, про жіноче лідерство. І для мене це дуже важливо, як для жінки. Історія лідерства Ольги в медіа почалася не з перемоги і не з поразки, а з моменту, коли вона сказала «ні» цензурі, зручному мовчанню і компромісу з совістю.

Це було восени 2021 року. Тоді новий власник Kyiv Post звільнив усю команду журналістів і Ольга взяла на себе відповідальність. Вони з нуля створили нове англомовне видання. Я пам'ятаю той момент, коли не було ані інвесторів, ані взагалі розуміння, що буде далі. І ось за три місяці починається повномасштабна війна. І видання Kyiv Independent є одним з найголовніших голосів України у світі», — розповіла Севгіль Мусаєва.

У відео Ольга Руденко сказала, що для неї відповідальне медіа — це те, яке передусім завжди думає про інтереси аудиторії та спільноти, для якої він працює: «Я думаю, що медіа має бути куратором інформації для аудиторії, а не просто створювати навколо аудиторії комфортну бульбашку і підсовувати те, що аудиторія хоче читати. У нас є спільнота, яка нас підтримує. Це зараз вже майже 18 тисяч людей».

Ольга Руденко

Вийшовши на сцену, вона нагадала, що її номінують на цю премію другий рік поспіль, що є великою честю. Також Ольга Руденко пожартувала, що вона навряд опиниться тут втретє, тому висловить усе, що думає: «Для мене цього вечора в будь-якому разі буде хороший фінал. Це не жест ввічливості до інших номінантів, це абсолютно щиро. Сьогодні номіновані воєнний фотограф, оператор і журналіст-розслідувач. Я думаю, ці професії уособлюють найкраще, що є в українській журналістиці сьогодні».

Також у своїй промові Ольга Руденко розповіла, як важливо українцям не піддаватись відчаю: «Наша спільна втома не визначає нас. Нас визначає лише наш вибір, наша сила і наша віра. Я хочу побажати всім нам знаходити відповідь проти відчаю кожного дня. Мені здається, це б відгукнулось людині, на честь якої названа ця премія».

Третього номінанта — журналіста-розслідувача, очільника відділу розслідувань «УП» Михайла Ткача — представляла лауреатка премії імені Георгія Ґонґадзе 2024 року, медіаменеджерка та журналістка Тетяна Трощинська.

Тетяна Трощинська

Вона сказала, що Михайло Ткач зробив дуже багато резонансних і дієвих розслідувань, тож саме завдяки йому часто правоохоронні органи України дізнаються про існування корупції: «Аудиторія за нашою журналістською роботою доволі часто бачить публічність та славу, але така робота, як в Михайла — це тиск, це стеження, це напади, це перешкоджання журналістській діяльності. Це нелегко.

Особливо в час обмеженого інформування, під час війни, завдяки роботі журналістів-розслідувачів суспільство має можливість контролювати владу, навіть без політичного процесу. Демократія і правосуддя — це перш за все практика. Якщо ми думаємо, що правосуддя інколи приходить несподівано і саме по собі, це неправда. Правосуддя — це результат величезної роботи багатьох-багатьох людей в Україні, великою мірою журналістів-розслідувачів, таких як Михайло».

У сюжеті Михайло Ткач сказав, що це, напевно, найважливіша премія для нього. «Георгій Ґонґадзе був є і завжди буде символом свободи, — казав журналіст. — Перемога над Росією — це не лише її знищення в тому чи іншому форматі. Ми розуміємо, що ключ від перемоги лежить тут, у нас, в Україні. Все залежить від того, наскільки сильною наша буде країна, наскільки менше буде витоків бюджетних коштів, наскільки буде менше зловживань влади, наскільки ми будемо суб'єктами.

Вся моя діяльність призводила і до погроз, і до нападів. Я в статусі потерпілого, здається, в 13 кримінальних провадженнях. Але якщо я почну концентруватись на небезпеках, це дасть сигнал певним людям, що мене можна зупиняти і на мене можна впливати. Моя мета — це максимальна ефективність в цей час в цих обставинах».

Михайло Ткач

Під час виступу Михайло Ткач додав, що після 24 лютого 2022 року у нього немає особистих амбіцій та прагнення до особистих перемог, бо якщо наша країна не переможе Росію, то будь-які особисті перемоги не матимуть жодного значення.

«Для мене має значення лише одна перемога і я як громадянин, як журналіст "Української правди", як людина, яка може закрити якийсь збір, привезти автівки, роблю все можливе для того, щоб бути ефективним саме в цей час, бо це величезна відповідальність для мене, для моєї команди і для "Української правди"», — додав журналіст.

Після виступів номінантів ведучі нагадали, що Премія імені Георгія Ґонґадзе вручається завдяки підтримці меценатів і меценаток, які забезпечують її сталість і розвиток. Меценатами є винятково випускники Києво-Могилянської бізнес-школи. Культурі меценатства в Україні було присвячене наступне відео, після якого власне і був оголошений переможець — Іван Любиш-Кірдей. Ця місія належала амбасадору премії Миколі Вікнянському.

Микола Вікнянський нагороджує Івана Любиша-Кірдея

«Це велика честь для мене — отримати таку нагороду. Насправді, я неймовірно радий, але попереду у нас з вами ще багато роботи. Ця нагорода дає мені мотивацію працювати далі. І я мушу сказати: дуля без маку цим москалям, а не знищена правда! Все буде добре», — сказав лавреат під час вручення нагороди.

Зала вітає Івана Любиша Кірдея з нагородою

Завершувалася церемонія виступом гурту «Піккардійська терція». Запросили саме цих виконавців невипадково — свого часу гурт був частим гостем в оселі Мирослави та Георгія Ґонґадзе.

Співак Андрій Капраль з ведучими церемонії Ольгою Сніцарчук та Андрієм Дубчаком

Один з солістів гурту Андрій Капраль розповів, що Георгій був шляхетним, веселим, дотепним і стильним.

«Де би ми не перетинались на нашому життєвому шляху, це завжди було приємно. Він завжди знаходив ті слова, які ти хотів чути. Ти навіть сам не розумів, що це ті слова, які тобі потрібні саме в цей момент», — розповів співак.

Виступ гурту «Піккардійська терція»

Наостанок Ольга Сніцарчук анонсувала вихід поштової марки «Місія: правда», яку розробила Премія Георгія Ґонґадзе разом з «Укрпоштою». Вона входить у серію «Героїчні професії» та присвячується усім медійникам та медійницям, які висвітлюють російсько-українську війну.

Фото: премія імені Георгія Ґонґадзе