Оригінал дослідження — за посиланням на сайті Truth to Justice.
Російська агресія проти України розпочалася з окупації Криму та частин Донецької й Луганської областей у 2014 році. У лютому 2022 року вона переросла у повномасштабну війну. За ці 10 років інформаційний компонент відігравав ключову роль у гібридній агресії Москви не лише проти України, але й проти країн НАТО. Російська пропаганда продовжує традиції радянської, зображуючи Захід як ворожий до Москви, а українців — як неонацистів.
У цьому контексті особливо важливо розуміти сучасну ситуацію з російською пропагандою на окупованих територіях України (Крим, частини Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей) — зокрема через призму ставлення до однієї конкретної країни — Німеччини. Вона відіграє особливу роль у політиці пам’яті Росії, громадській думці та стратегічній культурі.
Основна мета цього аналітичного документа — оглянути та окреслити ключові наративи, акторів і інформаційні маніпуляції Москви на окупованих територіях України в контексті Німеччини, німецьких політиків, медіа та суспільства. Це дослідження може стати основою для формування або перегляду стратегічних комунікацій Німеччини щодо України — у частині когнітивної реінтеграції територій, окупованих Росією з 2014/2022 років.
Звільнення українських територій, що нині перебувають під російською окупацією, є одним з ключових елементів перемоги України у цій війні. Незважаючи на складну ситуацію на фронті, головною метою залишається повернення суверенних територій України.
У цьому контексті інформаційні (у вузькому сенсі) та когнітивні (у широкому сенсі) аспекти матимуть вирішальне значення, адже російсько-українська війна значною мірою стосується саме того, як за кордоном сприймають Росію (позитивно) та Україну (негативно). Саме тому надзвичайно важливо проаналізувати німецький вимір російської пропаганди на окупованих територіях у ширшому геополітичному й медійному контексті, а також у межах гібридної війни, яку Москва веде проти України та НАТО.
Гібридна війна включає історичні маніпуляції, економічний і енергетичний тиск, пропаганду та активні заходи розвідки під прикриттям дипломатичних місій.
Російська пропаганда на окупованих територіях України стала предметом численних досліджень українських і закордонних журналістів, аналітиків та правозахисників. Інтерес до теми суттєво зріс після початку повномасштабного вторгнення Росії, зокрема через масовий виїзд українців зі Сходу та Півдня в інші регіони України й за кордон.
Детектор медіа та Центр інформаційної стійкості (Center for Information Resilience) провели комплексний аналіз інформаційного простору тимчасово окупованих територій України. Я також долучився до цієї колективної роботи. У дослідженні висвітлено ключові медіаресурси, взаємозв’язки між акторами пропаганди та розвиток українських локальних медіа в Донецькій, Луганській, Запорізькій, Херсонській областях і в Криму з 2014 року. Це чудова база, якщо ви тільки починаєте дослідження чи медіааналіз щодо окупованих територій.
У листопаді 2024 року Центр передового досвіду НАТО зі стратегічних комунікацій у Ризі опублікував дослідження про ключових акторів інформаційної політики російської пропаганди на окупованих територіях України.
Авторами цього дослідження є Андрій Діхтяренко — український журналіст, телеведучий Суспільного, головний редактор «Реальної газети», який переїхав з Луганська у 2014 році, та Марина Воротинцева — українська журналістка, аналітикиня зі стратегічних комунікацій, співавторка книги «Як Україна втрачала Донбас».
На окупованих територіях України основними соціальними мережами та месенджерами є Telegram, ВКонтакте та Однокласники. Інші месенджери та соціальні мережі, такі як Viber, X (колишній Twitter) та WhatsApp, були заблоковані адміністраціями окупаційної влади у 2022 році.
Існує кілька ключових наративів російської пропаганди щодо Німеччини на окупованих територіях України:
«Санкції проти Росії не працюють і лише шкодять німецькій економіці»
«Німецькі нацисти підтримують українських неонацистів»
«Німецька військова допомога Україні лише затягує війну»
«Німці хочуть колонізувати українську територію»
Проросійські Telegram-канали з окупованої частини Донецької області постійно моніторять безпекову допомогу Україні з боку країн НАТО, зокрема Німеччини. 9 листопада 2024 року «Донецьке агентство новин» опублікувало матеріал про історію постачання озброєнь Україні країнами НАТО та вплив цієї допомоги на зміну характеру війни. Німеччина згадувалася як одна з країн, що надає Україні безпекову допомогу, після США, Канади, Франції та Польщі.
На початку вересня 2024 року проросійські Telegram-канали в окупованій частині Донецької області поширювали наративи про канцлера Шольца та німецький народ. Нібито, німецьке суспільство більше не хоче підтримувати Україну, а санкції проти Росії лише шкодять німецькій економіці.
Російська пропаганда також активно просуває наративи про біологічні лабораторії та хімічну зброю в Україні й на Заході. Наприклад, йдеться про те, що поранені українські військові, які проходили лікування у шпиталях Німеччини, Норвегії та Нідерландів, нібито заразилися супербактеріями, стійкими до антибіотиків. Історично цей наратив сягає 1980-х років — часів операції «Денвер», організованої КДБ СРСР, коли з’явилась маніпулятивна версія про те, що вірус СНІДу нібито був створений у біологічній лабораторії Пентагону у Форт-Детрику.
Цього разу, за версією проросійських Telegram-каналів, винна не Америка, а Німеччина. Стверджується, що Збройні сили України нібито використовують технології, які застосовувала Німеччина під час Першої та Другої світових воєн.
Пропагандистське медіа окупаційної адміністрації «Інформаційне агентство Запоріжжя» повідомило у своєму Telegram-каналі про експерта з Німеччини, який приїхав бути «спостерігачем» на так званих президентських виборах у Росії в березні 2024 року. Цей експерт нібито сказав про «фантастичний прогрес із транспортом» і відзначив якість дороги з Мелітополя до Криму, а також нові будівлі в Маріуполі.
Легітимізація російської окупації частин Запорізької, Херсонської областей і Криму відбувалася через так звані «вибори» у вересні 2023 року. Керівник окупаційної адміністрації частини Запорізької області Євген Балицький згадував про міжнародних «експертів» із Іспанії, США, Аргентини, Німеччини, Мексики, Словаччини та Сербії, які нібито допомогли зробити процес «відповідним» міжнародному праву. Вони були присутні в виборчих комісіях у Бердянську. Це створює серйозну проблему, адже Росія залучає громадян іноземних держав у свою пропаганду — і Німеччина тут не виняток.
У січні 2024 року окупований Маріуполь відвідав голова московського бюро німецького телеканалу ZDF Армін Керпер. У своєму репортажі з Маріуполя він зазначив, що хоча деякі будівлі залишаються зруйнованими, загалом у місті «життя триває нормально».
Павло Судоплатов — співробітник радянської розвідки (НКВС), який у 1938 році в Роттердамі вбив голову Організації українських націоналістів Євгена Коновальця — є героєм у сучасній Росії. У липні 2022 року в Мелітополі (Запорізька область, Україна) окупаційна адміністрація встановила пам’ятник Судоплатову.
Основний наратив російської пропаганди у цьому випадку — це боротьба з «нацистами» — тоді й зараз. Захід — насамперед Німеччина та англосакси — нібито озброювали «нацистських українців» для боротьби проти росіян. Така логіка пропаганди Кремля у зображенні партнерів України, зокрема США, Великої Британії, Канади, Австралії та Нової Зеландії.
Наратив про неонацистів в Україні поширювався радянською та російською пропагандою ще задовго до 2014 року, але особливо активізувався після окупації Криму. Основним об'єктом цього наративу став полк (згодом батальйон) «Азов». У російській риториці український націоналізм прирівнюється до нацизму.
У березні 2024 року депутат Державної думи РФ Віктор Водолацький в інтерв’ю пропагандистському медіа «Луганський інформаційний центр» закликав Бундестаг Німеччини розслідувати участь німецьких військових у війні на боці України.
Під час «параду перемоги» в Москві у травні 2024 року було представлено трофейний німецький танк Leopard 2A6.
У російській пропаганді на окупованих територіях України міністерку закордонних справ Німеччини Анналену Бербок зображають як нацистку та підбурювачку до війни. У січні 2022 року, напередодні повномасштабного вторгнення, так зване «МЗС» окупованої частини Луганської області навіть запрошувало міністерку Бербок відвідати лінію фронту — з боку Росії.
Сучасна політика пам’яті Російської Федерації щодо Другої світової війни значною мірою повторює радянську. Офіційна назва війни в академічному та медійному дискурсі — «Велика Вітчизняна війна», а традиції вшанування та святкування залишаються незмінними. Ключові дати — це 9 травня, 22 червня та дні «визволення від німецько-фашистських загарбників» (термін радянської пропаганди).
Наратив про те, що «англосаксонські країни» (США та Велика Британія) нібито допомогли Німеччині вторгнутися в СРСР у червні 1941 року, намагається приховати факт радянсько-нацистського співробітництва протягом попередніх двох років.
Ця та подібні історичні маніпуляції лежать в основі історичної освіти й політики пам’яті на окупованих територіях України.
Політика пам’яті Росії на окупованих територіях повторює пізньорадянську термінологію в офіційних церемоніях. Наприклад, 7 травня 2024 року учні з Бердянська відвідали лекцію «Війна. Перемога. Пам’ять» від Російського військово-історичного товариства. Росіяни чітко дають зрозуміти, що мають на меті історичне зомбування молоді — показуючи Україну і Захід як негативних героїв не лише минулого, а й теперішнього.
8 травня 2024 року коментатор телеканалу «Крим 24» Геннадій Подлєший заявив, що західні країни хочуть зробити День Перемоги невпізнаваним, прибравши всі символи цього свята. На його думку, «сьогоднішній фашизм — це украфашизм. У Німеччині — відкритий ревізіонізм і фашизм». Причиною, чому Німеччину називають фашистською, він назвав обговорення німецькими генералами кількості ракет, потрібних для знищення Кримського мосту.
Німецько-радянську війну / Східний фронт Другої світової війни на офіційному рівні в Росії називають Великою Вітчизняною війною. Саме тому представники російської окупаційної адміністрації на захоплених територіях України беруть участь у церемоніях у радянському стилі, збираючи «ветеранів» та російських військових.
Telegram-канал «Новые медиа в Запорожье» 22 червня 2024 року цитував керівника окупаційної адміністрації Запорізької області Євгена Балицького: «Сьогодні гідні нащадки великих переможців продовжують подвиг своїх дідів — вони борються з нацизмом в ім’я нашого спільного майбутнього, в ім’я миру на землі, в ім’я пам’яті наших героїв. І знову ворог буде розбитий, і перемога буде за нами!»
Навіть риторика радянських часів залишається незмінною — жертви не мають значення, головне — перемога будь-якою ціною. Це — продовження радянської традиції святкування Дня Перемоги 9 травня, яку Москва нав’язує окупованим територіям України.
У лютому 2024 року голова Держради окупаційної адміністрації Криму Володимир Константинов назвав Мюнхенську конференцію з безпеки антиросійським заходом.
Тема українських дітей також активно маніпулюється російською пропагандою на окупованих територіях України. Наприклад, у серпні 2024 року Telegram-канал «Новий Мелітополь» поширив маніпулятивну інформацію про те, що українських дітей начебто вилучають з родин біженців у Європі, зокрема 122 дитини в Німеччині.
Голова руху «Ми разом з Росією» Володимир Рогов — член головної ради так званої «військово-цивільної адміністрації» окупованої частини Запорізької області.
У вересні 2024 року луганський пропагандист Сергій Прасолов заявив, що економіка Німеччини перебуває майже на межі катастрофи. «У Німеччини був дешевий газ, низькі кредити та розвинена промисловість, що залежала від дешевої сировини, передусім із Росії. Але вони обрали шлях розриву відносин і руйнування», — сказав він в інтерв’ю каналу «Луганськ 24».
Водночас, за його словами, зелений енергетичний порядок денний міг змінити енергетичну власність у світі. У підсумку, на думку Прасолова, жителі Східної Німеччини розуміли ці негативні тенденції в економіці та тому голосували за «консервативну» партію «Альтернатива для Німеччини».
Загалом, представники російської пропаганди (посадовці, журналісти, блогери) виступають проти політики канцлера Олафа Шольца, вважаючи її шкідливою як для економіки Німеччини, так і для німецького народу. Росіяни відкрито виступають проти Німеччини як члена Європейського Союзу та НАТО, а також проти її подальшої підтримки України.
У лютому 2024 року в окупованих територіях України була проведена скоординована інформаційна кампанія, підхоплена російськими ЗМІ. У ній йшлося про те, що Путін відоміший у світі, ніж інші світові лідери. Такий висновок було зроблено після опитування серед мешканців Німеччини.
Політолог, член Координаційної ради при Громадській палаті РФ Володимир Карасьов прокоментував це в інтерв’ю для видання «Запорожские новости».
Міжконтинентальна балістична ракета «Орешник», якою Росія завдала удару по місту Дніпро в листопаді 2024 року, нібито допомогла канцлеру Шольцу не висувати ультиматуми Росії. Згідно з дописом на сторінці «Життя в Алчевську» у VK, ця ракета — «найкращі ліки» проти того, щоб займати жорстку позицію щодо Росії.
Вертикаль контролю інформаційної політики Росії на окупованих територіях України трансформувалася з 2014 року. Сучасним куратором політики Москви (включаючи інформаційну) є Сергій Кирієнко — колишній прем’єр-міністр РФ (1998–1999), керівник «Росатома» (2005–2016) та заступник голови Адміністрації президента РФ з 2016 року.
Так звані «міністерства» інформації, цифрової політики чи масових комунікацій стали інструментами реалізації наративів російської пропаганди через місцеві окупаційні адміністрації.
Безпосереднім координатором російської пропаганди на окупованих територіях є Олександр Малкевич — медіаменеджер і співголова Координаційної ради з інтеграції нових суб’єктів Російської Федерації. Він безпосередньо займався створенням нових медіа на захоплених територіях України: Mariupol-24, Tavriia, Za!TV.
Малкевич розглядає поточну ситуацію в Німеччині як занепад західного християнства, коли церкви нібито масово продаються. Він є активним просувачем російських «традиційних цінностей», які подає через призму Російської православної церкви, контрольованої Федеральною службою безпеки РФ.
Малкевич — ключовий елемент російської пропагандистської машини, зокрема через участь у так званій «гуманітарній допомозі» на окупованих територіях, де згадувалися й іноземці, зокрема громадяни Німеччини.
У серпні 2024 року він наголосив на ролі німецького режисера Вільгельма Домке-Шульца, який знімав пропагандистський фільм про життя на окупованій частині Херсонської області. Стрічка була присвячена діяльності «міжнародних спостерігачів» із Франції, Чилі, ПАР, США під час так званих президентських виборів у Росії в березні 2024 року.
Родіон Мірошник, колишній керівник Луганської державної телерадіокомпанії та високопосадовець Партії регіонів України, який у 2014 році став колаборантом, наразі обіймає посаду спеціального представника МЗС Російської Федерації з питань «злочинів київського режиму».
Проти нього запроваджено санкції з боку ЄС, Швейцарії та Ради національної безпеки і оборони України.
Його основна роль у російському політичному середовищі — збір так званих доказів воєнних злочинів, нібито скоєних Збройними силами України та українським населенням як на фронті, так і на окупованих Росією територіях. Мірошник використовує свій Telegram-канал і дає інтерв’ю російським ЗМІ для формування негативного ставлення до країн НАТО, зокрема Німеччини. На його думку, Німеччина є «васальною державою США» і постачає Україні зброю, якою «вбивають і калічать цивільне населення Донбасу».
Це маніпуляція, мета якої — змінити фокус із ролі Російської Федерації як агресора на нібито «погану Україну і Захід, що її підтримує».
Мірошник не приховує своїх намірів і заявляє відверто: «Підтримуєте нацистів (українців) — готуйтеся до нашого параду в Берліні!». Відкрито ворожа риторика щодо Німеччини та німців із боку Росії — не новина.
Російська пропаганда часто цитує представників партії «Альтернатива для Німеччини». Наприклад, її співголову Тіно Хрупаллу та його заяви про необхідність припинити військову допомогу Україні (зустріч у Нюрнберзі, квітень 2023 року), про скорочення підтримки України на знак солідарності з Республіканською партією США у грудні 2023 року, або про нібито перемогу Росії над Україною в грудні 2024 року.
Російська пропаганда постійно відстежує військову допомогу Україні й публікує інформацію про нові озброєння, передані Збройним силам України.
Мірошник ретранслює наративи російської пропаганди щодо атаки на газопроводи NordStream 1–2 у вересні 2022 року. За його словами, ініціатором цього нібито був тодішній головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний, а Німеччина виступила лише як «вірний механізм» у грі США/ЦРУ.
У грудні 2022 року Родіон Мірошник публічно ображав міністерку культури та медіа Німеччини Клаудію Рот, порівнюючи її з нацистами, які грабували культурну спадщину України під час Другої світової війни. Тоді Рот висловила підтримку збереженню культурної спадщини України (архівів, бібліотек, музеїв) та наголосила на боротьбі з наслідками повномасштабного російського вторгнення.
Один із російських пропагандистів, який жив і працював у Німеччині (як помічник депутата Бундестагу від «Альтернативи для Німеччини» Євгена Шмідта), — Володимир Сергієнко — публічно висловлював негативне ставлення до міністерки закордонних справ Німеччини Анналени Бербок. Сергієнко назвав Бербок та Мелані Жолі «мімішками, які насправді розпалюють війну, постачаючи зброю Україні».
У серпні 2024 року Родіон Мірошник брав участь у засіданні за формулою Аррії в ООН у Нью-Йорку, де виконувач обов’язків представника РФ в ООН Дмитро Полянський заявив щодо німецької військової підтримки України та операцій у Курській області: «Останній раз ми бачили німецькі танки на нашій території рівно 80 років тому. Тепер ними керують українці. Ви всі пам’ятаєте, чим це закінчилося для Німеччини. І кінець для українських нацистів буде так само ганебним».
Окрім російських чиновників, пропагандистів і медіаколаборантів, у інформаційній війні беруть участь також міжнародні журналісти й активісти, які виступають спостерігачами на псевдореферендумах на окупованих територіях України. Росії потрібні іноземці, щоб створити ілюзію міжнародної підтримки «приєднання» (насправді — окупації) українських територій до складу РФ.
9 березня 2024 року відбулася акція за участі молоді, яку окупаційна адміністрація запросила до Луганська. Було 20 осіб із 15 країн, зокрема з Німеччини. Молодь координували місцеві активісти партії «Єдина Росія». Цей візит був частиною міжнародного молодіжного фестивалю «Ми повернулися до Росії». Іноземні учасники відвідали місцеві музеї в Луганську.
Це не випадковість — Росія активно використовує культуру й історію як зброю, щоб нав’язати маніпулятивне бачення минулого та теперішнього (зокрема війни).
10 березня 2024 року глава окупаційної адміністрації частини Луганської області Леонід Пасічник заявив іноземним гостям на молодіжному фестивалі, що сподівається побачити більше іноземних студентів у регіоні в майбутньому.
Голова місцевої національно-культурної автономії німців Мелітопольського міського округу «Widergeburt» Сергій Приходченко був одним із рупорів російської пропаганди щодо «етнічної політики» окупаційної влади в частині Запорізької області. 12 серпня 2023 року в Мелітополі відбулася зустріч із представниками етнічних меншин. Приходченко, який самопроголосив себе головою німецької громади Мелітополя, заявив, що отримав офіційну реєстрацію (легітимацію від окупаційної адміністрації РФ).
Також він брав участь у пропагандистській кампанії з популяризації «багатокультурності» Росії під час офіційного святкування Дня народної єдності 4 листопада 2023 року.
Німці, які наприкінці XVIII століття прибули на південь України (сучасні Запорізька та Херсонська області), були менонітами. Вони були запрошені Російською імперією і отримали економічні привілеї в обмін на колонізацію. Під час німецько-радянської війни їх масово депортували органи НКВС.
Штефан Бруно Шаллер із Німеччини був так званим «міжнародним спостерігачем» на псевдореферендумі в Мелітополі у вересні 2022 року. За його словами, «голосування було організовано дуже добре».
Росія активно використовувала іноземних спостерігачів і під час «президентських виборів» у березні 2024 року. Один із так званих «громадських активістів» із Іспанії Фернандо Морагон поширював у ЗМІ окупованих територій маніпуляцію про те, що після відвідування Донбасу його нібито внесли до «чорних списків» у Німеччині та Україні.
Згідно з базою даних «Миротворець», Морагон є головою Іспано-російського євразійського наукового центру.
Різні молодіжні форуми, саміти з участю іноземців мають лише одну мету — створити ілюзію «нормального життя» під російською окупацією та переконати, що жодної ізоляції немає.
Крім того, Росія вдавалася до шантажу Німеччини, погрожуючи вийти з Договору про остаточне врегулювання щодо Німеччини (2+4), який закріпив об’єднання країни у 1990 році. Це було пов’язано з тривалими обговореннями можливого постачання Україні крилатих ракет «Taurus». Російські політики заявляли, що в разі передання цих ракет Україна — Росія вийде з договору. Про це 1 березня 2024 року заявили голова німецької громади Криму Юрій Гемпель та сенатор від Криму Сергій Цеков.
Також вони стверджували, що постачання «Taurus» нібито призведе до зростання кількості жертв серед цивільного населення.
Згідно з базою «Миротворець», Гемпель був членом так званої виборчої комісії на псевдореферендумі в Криму 16 березня 2014 року, який мав легітимізувати російську окупацію півострова. Згодом Гемпель почав працювати на окупаційну адміністрацію як депутат парламенту та голова Комітету Державної ради Республіки Крим із питань народної дипломатії та міжнаціональних відносин. Він був безпосередньо причетний до запрошення німецьких політиків і громадян до незаконного відвідування Криму після окупації у 2014 році. Такі візити були регулярними — щонайменше двічі на рік організовувалися міжнародні делегації.
Німецькі делегації під час цих поїздок порівнювали Крим із Іспанією чи Італією. Створення образу «високої якості життя» — це один із ключових інструментів пропаганди, а закордонні візити мають підкріпити ілюзію міжнародного визнання російської окупації Криму.
У липні 2023 року Юрій Гемпель зустрівся з громадянином Німеччини Гайнріхом Ґінцом, який незаконно прибув до Криму та привіз «гуманітарну допомогу» росіянам у Херсонській області.
В інтерв’ю державному російському інформаційному агентству ТАСС у квітні 2024 року Гемпель заявив, що німецькі громадяни, які постійно проживають у Криму, успішно інтегруються в місцеве суспільство. Раніше, у квітні 2023 року, він також повідомляв, що з початку 2022 року до Криму повернулися 200 німецьких родин.
Німецький політичний коментатор Олександр Рар регулярно цитують російські ЗМІ та різні проросійські Telegram-канали на окупованих територіях України. Рар — колишній науковий директор Німецько-російського форуму в Берліні та старший радник президента Німецько-російської торгової палати. Він є членом Валдайського клубу (щорічного форуму громадських діячів, аналітиків і вчених, організованого Кремлем для посилення геополітичного впливу за кордоном), а також учасником «Петербурзького діалогу». З 2015 року він працює старшим консультантом «Газпрому» в Брюсселі — ключової державної газової компанії РФ, яка має амбіції контролювати енергетичні ринки Європи та світу.
Олександр Рар коментує питання окупованих територій України таким чином:
Його пропагандистські погляди на російсько-українську війну мають і німецький контекст. 28 жовтня 2024 року в інтерв’ю для видання «Аргументы и факты» Рар привітав можливу телефонну розмову канцлера Олафа Шольца з Володимиром Путіним.
З 2014 року Україні складно формувати й реалізовувати інформаційну політику щодо окупованих або прифронтових територій через низку причин.
З одного боку, ще до Революції Гідності 2013–2014 років Києву бракувало системної гуманітарної політики на Півдні та Сході України — саме в регіонах, де Росія активно поширювала антиукраїнську пропаганду, спираючись на пострадянську ностальгію й позиціонуючи Захід/НАТО як головне зло.
Окуповані території України живуть понад 10 (або 2) років в інформаційному вакуумі, де Росія намагається досягти повного когнітивного контролю над населенням. З 2014 року в Донецьку, Луганську та Криму почали працювати російські інтернет-провайдери, а у 2023 році інтернет у всіх тимчасово окупованих регіонах було централізовано під контролем РФ.
Місцеві медіа Півдня і Сходу України висвітлюють бойові дії, історії внутрішньо переміщених осіб, випадки медіаколаборації з боку РФ, історію та культуру цих регіонів. Деякі редакції були вимушено евакуйовані двічі — у 2014 та 2022 роках.
На жаль, національні українські медіа приділяють недостатньо уваги тематиці окупованих територій — через брак перевірених даних, міркування безпеки, а також через відсутність чіткої державної візії майбутнього цих регіонів. Тим часом російські окупанти радикально змінюють демографію, економіку й ідентичність захоплених територій.
На рівні української влади відсутня єдина стратегічна політика, натомість існують окремі підходи й структури:
Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, створене у 2016 році. Його місія охоплює евакуацію, розмінування, соціальну політику для ВПО тощо. У грудні 2024 року його було перетворено на Міністерство єдності України, яке також займатиметься поверненням українських біженців із Європи та інших країн.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки при Міністерстві культури та інформаційної політики України (працює з 2021 року). Займається підготовкою держслужбовців у регіонах з медіаграмотності, аналізом інформаційних операцій РФ, формуванням стратегічних наративів України щодо війни, міжнародної політики, надзвичайних ситуацій.
Місія Президента України в Автономній Республіці Крим — ключовий орган для формування політики з деокупації Криму. Ініційовано також Кримську платформу — міжнародний формат координації з деокупації півострова (від 2021 року).
Центр протидії дезінформації при РНБО України — координує дослідження інформаційних операцій РФ в Україні, на Заході та у країнах Глобального Півдня.
Центрального органу з питань стратегічних комунікацій при Кабінеті Міністрів України не існує, але окремі відомства мають свої підрозділи StratCom.
З 2022 року кожна людина самостійно обирає — залишатися на окупованій території чи виїжджати до підконтрольної Україні частини або за кордон.
Окремий напрям — Центр національного спротиву, який є частиною Сил спеціальних операцій МО України. Він координує партизанський рух, аналізує громадську думку та військово-політичну ситуацію на окупованих територіях.
Існує низка досліджень про ситуацію в Донецькій, Луганській, Запорізькій, Херсонській областях та Криму. Найновіші з них присвячені подіям на тимчасово окупованих територіях у першій половині 2024 року.
Місцеві медіа Сходу та Півдня України висвітлюють російську агресію з 2014 року. Для журналістів із цих регіонів ця війна — особиста трагедія, біль і драма.
Англомовне видання «Occupied Media» було засноване у 2024 році шляхом об'єднання зусиль кількох релокованих медіа з окупованих територій України: Реальна газета, Трибун, 0629, Мост, RIA Південь, Новини Донбасу, Бердянськ 24, Східний фарватер, OstroV. Новини, розслідування, аналітика та інші матеріали доступні на сайті Occupied Media.
На жаль, з різних причин — міркування безпеки, гібридний вплив Росії на Заході, фінансові труднощі — історій про життя українців під російською окупацією недостатньо. Катування, викрадення, депортації дітей, примусова мобілізація — про ці теми більше пишуть місцеві медіа, але рідко — на національному рівні. Саме тому необхідно створювати більше спільних проєктів та кооперацій між місцевими й загальноукраїнськими медіа, а також історій про окупацію — для світової аудиторії.
Слід розуміти, що громадська думка на окупованих територіях — не чорно-біла. Люди можуть отримати російський паспорт заради виживання або, наприклад, вдягати вишиванку, а водночас — працювати на окупаційну адміністрацію. Тому ставлення до колабораціонізму має бути більш гнучким, індивідуальним і виваженим.
Крім того, відбудова цих територій після деокупації неможлива без іноземних інвестицій, зокрема з боку Німеччини.
Створити спільні проєкти українських і німецьких (європейських) медіа, присвячені виключно тематиці окупованих територій України, внутрішньо переміщених осіб та явищу колабораціонізму на тимчасово окупованих територіях. Такі ініціативи дозволять об’єднати експертизу й зусилля журналістів, блогерів, науковців, активістів і представників влади з України та Німеччини.
Посилити координацію між українськими державними інституціями, Силами оборони України, волонтерами, медіа та науковцями у темах, що стосуються окупованих територій та їх реінтеграції. Йдеться, зокрема, про створення онлайн-курсів з гібридної війни Росії на окупованих територіях, міжнародної комунікації України у контексті російсько-української війни, стратегічних комунікацій на Півдні та Сході України тощо.
Підтримати місцеві релоковані медіа з Луганської, Донецької, Запорізької, Херсонської областей та Криму у висвітленні теми окупованих територій, ідеологічної обробки населення з боку РФ, ситуації ВПО в Україні, воєнних злочинів російської армії та примусової мобілізації українців до російських збройних сил. Ці теми залишаються значною мірою недопредставленими в європейських і міжнародних медіа.
Синхронізувати санкційну політику Німеччини з країнами G7, ЄС, США, Великою Британією, Канадою та Австралією щодо осіб, причетних до російської пропаганди на окупованих територіях України. Люди, які безпосередньо здійснюють когнітивну окупацію українських територій за методичками російської пропаганди, мають нести відповідальність за участь у веденні війни проти України.
Фото: Markus Spiske / Unsplash
