«Шановні народні депутати! Шановні радіослухачі!» — ці слова 35 років тому почали лунати з зали засідань Верховної Ради. З цього моменту парламент став не лише політичною, а й медійною трибуною нового часу.
Учора ми святкували День вишиванки й спостерігали за Євробаченням, але в цей день маємо згадати ще одну, менш гламурну, зате безперечно доленосну подію. Саме 15 травня 1990 року розпочало роботу 12-те скликання Верховної Ради УРСР — та сама Рада, яка за кілька місяців проголосить суверенітет, а згодом і Незалежність України. Цей парламент був обраний на перших демократичних виборах, його склад оновився на 90%, засідання стали регулярними, а прямі радіоефіри з сесійної зали відкрили вікно у нову добу — влада нарешті перестала бути кулуарною.
Саме Українське радіо дало людям змогу чути, як народжується демократія — наживо, з усіма емоційними баталіями, полум’яними промовами та доленосними рішеннями.
Відповіді на ці запитання ви знайдете в книзі «Українське радіо: історія буремного століття». А зараз ми публікуємо уривок з глави «Шановні народні депутати! Шановні радіослухачі!»: чому Чорновіл боровся за радіотрансляції з Верховної Ради та хто цьому протидіяв
Найпершу пряму трансляцію з парламентської зали Українське радіо провело 15 травня 1990 року, ще до проголошення Україною Незалежності. Перше засідання новообраної Верховної Ради — тоді ще Верховної Ради УРСР 12-го скликання — викликало справді всенародну цікавість.
Україна рухалася до самостійності. Дуже популярний у попередні роки загальнодемократичний порядок денний, до якого українці уважно прислухалися у трансляціях із Москви першого з’їзду обраних 1989 року народних депутатів СРСР, стрімко мінявся на національно-державницький. Українці перемкнули свою увагу з телетрансляцій московського з’їзду народних депутатів СРСР на радіотрансляції засідань Верховної Ради й не прогадали: тут було ще цікавіше. А допомогло їм у цьому Українське радіо.
Зі стенограми першого засідання тодішньої новообраної Верховної Ради бачимо, якою гострою була дискусія про трансляцію засідань, що показувала запит на гласність і прозорість у роботі державних органів у нових політичних умовах. У промовах депутати Дмитро Павличко, Віталій Карпенко та В’ячеслав Чорновіл закликали транслювати дискусії з зали засідань, аби забезпечити людям доступ до інформації. Карпенко наголошував, що це крок до демократії, і пропонував транслювати записи засідань щодня з 19:00, тоді як Чорновіл запропонував вести пряму трансляцію. Дмитро Павличко наголошував, що потрібна «не ввечері препарована, редагована трансляція, а сесія має звучати живим ефіром щоденно!».
Сесійна зала Верховної Ради. У ніші над президією — статуя Леніна, над головою в якого герб СРСР. Над «урядовою» ложою значно менший за розмірами герб УРСР Джерело: Focus.ua
Голова Держтелерадіо Микола Охмакевич розповідав про технічні труднощі, зокрема проблеми з записом звуку з зали, і запропонував трансляцію на Радіо Промінь вести від початку сесії зранку, а на телебаченні показувати запис увечері. Проте він же застерігав: «Одні сесії на всіх каналах — це перебір. Подумаймо й про глядача!». Зрештою, рішення про радіотрансляцію ухвалила більшість депутатів, після чого зала вибухнула оплесками. А на телебаченні вирішили показувати запис увечері, після 18:00, із перервами на інший контент.
В’ячеслав Чорновіл у день початку роботи новообраної Верховної Ради був скептично налаштований до здатності парламенту ухвалювати рішення на користь України. Однак початок радіотрансляції засідань уважав зрушенням надзвичайної ваги: «Перші години роботи мене задовольняють. Ми ухвалили рішення про постійну трансляцію Верховної Ради по радіо. Корисні для України рішення тут ухвалити буде складно, якщо взагалі можливо. Але радіотрансляції для нас — це колосальна перемога, бо тепер український народ почує, кого він обрав до парламенту», — згадує слова Чорновола його колега по парламенту Ярослав Кендзьор. Завдяки Українському радіо голоси опозиціонерів до комуністичної влади чула вся Україна.
У 90-х роках минулого століття український парламент мав надзвичайно великі повноваження. Фактично всі доленосні проблеми країни обговорювали, розв'язували й ухвалювали в прямому ефірі. Трансляції засідань Верховної Ради чулися звідусіль: із сільських хат, заводських цехів, владних кабінетів. «Тоді по Хрещатику можна було йти і бачити людей із приймачами біля вуха, слухали, що відбувається у Верховній Раді», — згадує радіоведуча Галина Бабій атмосферу на вулицях Києва під час трансляцій парламентських засідань, на яких вирішували долю незалежної України.
«Шановні народні депутати! Шановні радіослухачі!» — таким був цілком звичний початок будь-якої промови в парламенті у перші десятиліття незалежності. Найбільш яскраві народні депутати України стали популярнішими за артистів, справжніми зірками радіоефіру. Їх знали, обговорювали, а найбільш вдалі їхні вислови — широко цитували. Саме Українське радіо транслювало в ефір молодого прем’єра Леоніда Кучму, який обурювався тим, що парламент із президентом самі не знають, яку країну хочуть побудувати, а від нього щось вимагають. Також на радіохвилях уперше пролунали пізніше культові фрази спікера Івана Плюща: «Депутате Заєць! Не стрибайте по залу! Ви ж не в лісі», «Депутате Хмара, не висіть над головою!», «Увімкніть мікрохвон у задньому проході!», «Вони хочуть впихнути невпихуєме. Ну то чого ж його пхати, як воно не лізе» та багато інших.
Іван Плющ (ліворуч) і майбутній президент України Леонід Кравчук у президії Верховної Ради — чи то ВР УРСР, чи то вже ВР незалежної України. 1990-91 року. Фото: Укрінформ
«Радіо кінця 80-х — початку 90-х років минулого століття виконувало функцію засобу просвіти, освіти, національного відродження. Тоді була така хвиля національного відродження в Україні, яка привела до утворення української державності. І це можна було бачити на багатьох прикладах. Наприклад, радіо працювало як засіб передачі політичної інформації», — говорить Іван Заєць, народний депутат Верховної Ради України І, ІІ, III, IV та VI скликань, у коментарі проєкту «Життя в ефірі».
У редакції Українського радіо для трансляцій Верховної Ради був свій набір «тривожних кнопок» на випадок непередбачуваних ситуацій. Одна з найвідоміших заготовок звучала так: «У сесійній залі розпочалася бійка. Ми продовжимо трансляцію найближчим часом». Коли депутати починали сваритися або навіть битися, це пояснення лунало в ефірі. Такі моменти ставали майже передбачуваними, наче частина парламентського шоу. У студії тоді працювали парламентський оглядач Віталій Науменко й старша редакторка політичного мовлення Ніна Гончарук.
15 травня 1990 року. Перше засідання Верховної Ради УРСР дванадцятого скликання. Джерело: «Голос України».
Інша курйозна ситуація часто ставалася, коли депутати в емоціях починали лаятися. Якщо матюки проривалися в прямий ефір, ведучому доводилося просити вибачення перед слухачами за нецензурні висловлювання депутатів, зберігаючи серйозний тон. Водночас у редакції панувала атмосфера стриманого сміху.
1999 року політичний конфлікт між Верховною Радою та президентом Леонідом Кучмою досяг свого піку, і п’ятого травня прямі трансляції припинилися. [...]
Хто і чому зупинив трансляції в момент політичної кризи? До чого тут Кучма та «Канівська четвірка»? А також, як боролися депутати за відновлення трансляцій — усе це у продовженні глави, у книзі.
Нагадаю, що спеціальна ціна на передзамовлення книжки діє лише до офіційного релізу видання наприкінці травня, знижка доступна при купівлі на сайті видавництва «Лабораторія». Серед усіх, хто оформить передзамовлення, п’ятеро щасливців отримають у подарунок один із колекційних призів — платівку, марку чи пам’ятні монети.
