Ще за кілька днів до початку широкомасштабного вторгнення кожна українська медіагрупа мала власне токшоу. Щотижневі огляди «Детектора медіа» навіть моніторили їх по черзі, щоб охопити кілька програм, які виходили в один день. Одночасно існували дві різних «Свободи слова», а медійні помийниці на кшталт каналів Медведчука випускали окреме вечірнє токшоу буквально щодня.

Війна це змінила. Політичне життя зникло, а з ним — на цілий рік — зникли й токшоу. Перша дискусійна програма за участі політиків вийшла у березні 2023 року на Суспільному. І в її ефірі, як і в тексті «Детектора медіа», автори задумувалися над питанням: а чи взагалі потрібні токшоу під час війни?

Здається, на це питання відповів час — ні. Станом на травень 2025 року в Україні триває передвиборча боротьба без оголошення виборів. Відбувається, можливо, найважливіша в нашій історії суспільна дискусія — про умови закінчення чи продовження війни. І медіа та люди загалом більше не соромляться порушувати проблемні питання, як, зі зрозумілих причин, соромилися у 2022-му. Проте токшоу не повертаються.

Протягом 5—11 травня лише два медіа випустили токшоу у старому-доброму форматі: Суспільне та Прямий. Два кардинально різних майданчики, що з різних причин не входять до марафону «Єдині новини». «Ми — Україна» тим часом не знімав нові епізоди свого токшоу більш як місяць. Токшоу «Ліги.нет» існує спорадично: остання серія була три тижні тому. Наталія Мосейчук інколи робить інтерв’ю у форматі токшоу, але значно частіше — з одним спікером. «УП. Чат» — це не зовсім «те саме» токшоу, адже в ньому більшість гостей становлять журналісти «Української правди», а не політики, що зустрілися для дискусії. Власне «Токшоу УП» закінчилося рік тому. Навіть якщо якісь інші майданчики й існують, серед них точно немає тих, які впливають на інформаційний простір.

Фактично залишаються Перший і Прямий. Але це достатня вибірка, щоб поговорити про важливість і вимирання цього формату.

Прямий, звичайно ж, пояснює зникнення жанру та ілюструє все найгірше, за що ми критикували токшоу до широкомасштабної війни. 

«Вже на часі»  зараз  це циркова вистава, під час перегляду якої сумніваєшся в адекватності виконавців. Нардеп «Європейської солідарності» Олег Синютка заявляє, що перемовини про зброю варто довірити «професіоналам», адже Порошенко домовився про Javelin (які, за словами Синютки, не можна було використовувати), поки Зеленський не може домовитися про Taurus. І байдуже, що команда Зеленського завезла в Україну, здається, всю західну зброю, крім авіаносців, і вибила дозвіл не просто застосовувати її, а й атакувати Росію.

Додатково у цю програму, на двадцять хвилин, вмикають самого Петра Порошенка, позицію якого ведуча Світлана Орловська називає «послідовною, але обґрунтованою». П’ятий президент звинувачує українську владу у руйнуванні стосунків із США. І звучить так само як чоловіки, що звинувачують жертв, бо ті носили короткі спідниці. Порошенко опускається аж до виразу, що за переговорну некомпетентність влади українці «заплатили життями».

Усе у студії критикує угоду України та США про корисні копалини. Точніше, український бік цієї угоди, — не забуваємо про таємні переговори команди Порошенка з Трампом. А от Вадиму Івченку, нардепу від «Батьківщини», який підтримує угоду, ведуча Світлана Орловська погрожує відповідальністю. При цьому «ЄС», звичайно, проголосувала за угоду, бо це нібито державницька позиція.

Перегляд токшоу на Прямому робить глядачів тупішими, адже перебріхує та замовчує реальні політичні проблеми й досягнення. Воно робить їх злішими на Україну, перекладаючи відповідальність із США на українську владу. І воно рабськи підлизується до Порошенка: Олег Синютка згадує про відзначення 8 травня, а Світлана Орловська одразу нагадує: «За указом Петра Порошенка».

Якщо коротко, це токшоу не просто не потрібне під час війни, а відверто шкідливе. І його існування не виправдовує жодна цензура влади проти «Європейської солідарності».

На противагу всьому, чим є Прямий, існує Перший. Токшоу «Новий відлік», звичайно, далеко не ідеальне, але воно намагається бути дійсно корисним. Останній випуск програми був присвячений проблемам ЗСУ, обговорювали це гостро, порушуючи складні чи цікаві питання.

Наприклад, останній «Новий відлік» починається з того, чи варто Україні атакувати Червону площу на 9 травня. Гості у студії (нардеп «Батьківщини», нардеп «Слуги народу», генерал і представник центру рекрутингу) відповідають не популістично, а адекватно. По-перше, вирішувати військово-політичному керівництву. По-друге, ні, бо іміджевих втрат, враховуючи все, від цього буде більше.

Далі вся півторагодинна програма стосується проблем війська, але гості (з різних таборів і галузей) не шукають винних. Вони конструктивно описують проблеми, зокрема, неідеальну підготовку. Генерал Сергій Кривонос наводить як приклад підготовку оператора радіотехнічної розвідки за сім днів, що, зрозуміло, замало. Представник монобільшості Юрій Камельчук згадує також про дисципліну у війську (зокрема, алкоголізм) і оборону зі сторони Білорусі.

Ігор Швайка, представник центру рекрутингу ТрО, єдиний у студії прикро виділяється деструктивом: відповідає на роздуми колег аргументами у стилі «сам дурень». Зокрема, звинувачуючи Камельчука, що той говорить про корупцію у ЗСУ, бо в нього «всередині корупційні очікування». Швайка провів цей ефір не як військовий, а як колишній нардеп від «Свободи», емоційно атакуючи Камельчука, не замовкаючи на прохання ведучих і виправдовуючись, хоча його персонально ніхто й не критикував.

Присутні говорили про проблеми ЗСУ, що дуже цінно, — спираючись на конкретні дані. «Новий відлік», як завжди, провів кілька соціологічних опитувань українців для ефіру. Одне з них зі спірною цінністю — про головні проблеми війська, серед яких на перше місце респонденти поставили корупцію. Ігор Швайка тут заперечив, що першою проблемою є небажання людей виконувати свій обов’язок і мобілізуватися. Не факт, що ви згодні з його думкою, але й навряд чи пересічні опитані люди, а не експерти, можуть визначити реальні проблеми такої складної закритої системи.

Натомість значно більш цінним, сумним і гострим було опитування Суспільного щодо готовності людей мобілізуватися. Ведучі кажуть, що навіть вагалися, чи давати результати в ефір, але вирішили дати. Це глибоко символічна зміна для токшоу, яке у своєму другому випуску, два роки тому, вже порушувало тему мобілізації. Але тоді говорило про неї обережно, фактично агітувало людей. Тепер «Новий відлік» не злякався визнати — лише 26% опитаних готові мобілізуватися, якщо Росія піде в новий наступ. Визнання проблеми — це перший крок до її розв’язання. Інших рішень гості у студії й не запропонували, крім, хіба що, кращого патріотичного виховання дітей у школах.

Але вони принаймні намагалися. Журналісти озвучували важливі, справжні проблеми, а представники влади, умовної опозиції та війська дискутували, що робити. Це те, чим повинні бути токшоу. І причина, чому вони насправді потрібні навіть під час війни. Бо деякі з цих питань значно масштабніші, ніж закрите коло умовної РНБО. Це питання, на які повинно відповісти суспільство.

Також «Новий відлік» ледь не самотужки показує цінність Суспільного. Адже в позитивному марафоні, ймовірно, просто неможливе обговорення проблем війська. Майже неможлива публікація такої статистики. І фізично неможлива гостра дискусія — в ефірі «Єдиних новин» немає опозиції.

Отже, станом на 2025 рік, чи має токшоу вимерти як формат? Мабуть, ще ні. Вони досі потрібні як частина звітності влади перед суспільством. І частина актуалізації та проговорення українцями складних тем. Це не найбільш ефективний формат, було би краще, якби лідери держави ходили на гострі інтерв’ю. Але нехай поки будуть токшоу.

Проте такі, як на Першому, а не пародія «Вечірнього кварталу» на Прямому.