10 жовтня 2024 року світ облетіло моторошне фото дев’яти українських військових, розстріляних росіянами у полоні на території Курської області. Один із загиблих — 21-річний Руслан Голубенко. Його мати впізнала сина лише за білизною та шкарпетками. Герой належав до Першої окремої танкової Сіверської бригади — саме її бійців зобразили на резонансній світлині, яка стала символом чергового воєнного злочину Росії.
Програма «Я не забуду», що виходить на каналі «Дім», провела власне розслідування, щоб віднайти рідних тих, хто загинув того дня. Після виходу першої програми, в якій Оксана та Вадим Голубенки, батьки Руслана, звернулися до глядачів із проханням допомогти впізнати інших полеглих, до редакції посипались сотні звернень. Люди надсилали фото, переписку, відео, свідчення. Завдяки цій хвилі підтримки журналісти змогли встановити імена загиблих на фото та розшукати їхні родини, а також встановити імена і знайти сім’ї тих воїнів ЗСУ, хто не потрапив на фото, але загинув того ж дня, прикриваючи побратимів.
«Наші сьогоднішні герої звернулись до нас із вкрай моторошним проханням: розшукати рідню розстріляних в один день побратимів. І для них це більше ніж просто знайомство. Це спільний біль і одна спільна мета. Ми шукали дев’ятьох, а знайшли п’ятнадцять. Коли розбиралися, з’ясувалося: того дня на Курщині загинуло значно більше людей, ніж ми думали», - наголосила ведуча проєкту Ірина Хоменко.
До студії програми «Я не забуду» завітали жінки, що втратили синів, чоловіків, наречених. У кожної — своя історія болю, пошуків, упізнання по обручці, татуюванню, сновидіннях. Серед них — Ольга Коваленко, яка вийшла заміж за Сергія лише за кілька місяців до його загибелі; Анна Мельниченко, наречена Віталія Морського, який зробив їй пропозицію перед виходом на останнє завдання; Любов Будник, мати вчителя-хіміка та волонтера Миколи Маліганова, що очолював благодійний фонд, а потім пішов на фронт.
Ольга Коваленко, вдова військового Сергія Коваленка. Її чоловік прикривав побратимів, коли ті потрапили в оточення: «Чоловік йшов на 3 доби. На зв'язок він повинен був вийти 12 жовтня. Коли новин від Сергія не було, його командир мені сказав, що хлопці рахуються зниклими безвісти. Я шукала по всім телеграм каналам. Від стресу, я не могла згадати, яка у нього форма. Я в кожному загиблому військовому бачила свого Сергійка. Запитувала колір скотчу у побратимів, щоб по ньому шукати. В мене була надія, що він потрапив в полону доки мама іншого хлопця не подзвонила із новиною, що хлопці загинули. Я подзвонила командиру і сказала, що не вірю. А він відповів, що чекає мене на впізнання у Сумах».
Анна Мельніченко, наречена Віталія Морського, пригадує, як він зробив їй пропозицію біля багаття на Донеччині. Вони мріяли про весілля 10.10.2024 — ця дата стала днем загибелі Віталія. «Він говорив, що не повернеться. Попрощався у повідомленнях. Я не хотіла вірити, але серце вже знало правду», — ділиться Анна.
Любов Будник, мама волонтера і вчителя хімії Миколи Маліганова, каже: син міг залишитися інструктором у Британії після навчання, але обрав Україну.
Частина героїв не потрапила на фотографію, але їхній подвиг безцінний. Давид Ремезов і Микола Маліганов загинули, прикриваючи дронщиків. Їхні рідні підтвердили — у хлопців не було зброї для ближнього бою, але вони залишились, щоб затримати ворога. «Мого сина немає на фото, бо він стояв за кадром — із кулеметом, прикриваючи інших. І він загинув заради того, щоб хтось вижив», — сказала Оксана Філіпова, мама Давида.
Історію кожного героя і його родини ви можете переглянути в повному випуску програми каналу «Дім» «Я не забуду» за посиланням:
У фіналі випуску «Я не забуду» рідні героїв звернулися до громадськості з проханням підтримати петиції про присвоєння звання Героїв України своїм загиблим. Вони сподіваються, що пам'ять про синів, чоловіків, братів буде увічнено на державному рівні.
Пам’ятаємо кожного Героя! Продовжуємо боротьбу!
Усі випуски програми «Я не забуду» дивіться на YouTube-канал. Програма виходить щонеділі о 20:00 на телеканалі «Дім».
