Якщо підсумувати усі змістовні варіації російського наративу про так званий «український фашизм», він зводиться до формули: «Війна проти України — це продовження священної війни з фашизмом, яку Росія почала у 1941 році».

Такого висновку дійшли аналітики Центру стратегічної комунікації та інформаційної безпеки в рамках дослідження «Головний міф російської пропаганди. Аналіз наративу про «український фашизм».

Загальний наратив експерти розділили на такі субнаративи:

• «Україна — фашистська держава» — метою якого є заперечення права України на існування як суверенної незалежної держави;
• «Україною керують фашисти» — делегітимізація вищого військово-політичного керівництва України;
• «Нацистська Україна — загроза для Росії» — виправдання збройного нападу на Україну;
• «Українська армія — це сучасні нацисти» — дискредитація Сил Оборони України;
• «Росія звільняє мешканців України від фашизму» — утвердження окупаційної влади на ТОТ України.

В різні роки тональність та інтенсивність звинувачень у «фашизмі» могла широко варіюватися. Під час Помаранчевої революції політтехнологи, які працювали на промосковського кандидата Віктора Януковича, широко використовували цей термін проти його політичних опонентів. Після реваншу Януковича і Партії регіонів у 2010-2012 роках інтенсивність відповідної риторики Москви знизилася до мінімальних значень, але під час Революції Гідності досягла нового піку. З 2014 року наратив про «український фашизм» посів одне з провідних місць у системі російської пропаганди щодо України і активно використовувався на етапі гібридної агресії. З 2022 року він став провідним наративом для виправдання повномасштабного нападу.

Для просування загального наративу і відповідних субнаративів держава-агресор використовує широкий набір засобів, як-от: заяви російських посадовців, публікації у медіа, книги, фільми, виставки, монументи тощо. Найбільші можливості для використання проаналізованого наративу проти мешканців України Росія має на тимчасово окупованих територіях.

При цьому особливістю російської пропаганди є заплутаний тезаурус. Слова «(нео)нацизм», «(нео)фашизм», «(агресивний) націоналізм», «расизм», «бандерівщина» тощо використовуються без жодного зв’язку зі своїм історичним або політичним змістом. Для російської пропаганди вони складають синонімічний ряд, який використовується для формування образа ворога і дегуманізації жертви.

Окрім того, дослідники Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зазначають, що спекуляції пам’яттю про Другу світову війну є одним із засобів Росії виправдати неспровокований напад на Україну, а також є однією з головних підвалин рашизму – тоталітарної ідеології путінського режиму.