Оригінал публікації — за посиланням на сайті JTA.

Цієї осені в Естонії відбудуться вибори до органів місцевого самоврядування (громадяни Росії та Білорусі не зможуть голосувати, оскільки наприкінці березня 2025-го естонський парламент вніс відповідні поправки до Конституції — ред.). Це означає, що нас чекає багато дезінформації та мізінформації. Та й вже бачимо, як в маленьких онлайн-осередках, що репрезентують реальні мікроспільноти людей, поширюється масштабний проросійський наратив про Україну, Естонію й інші балтійські країни як про failed states (неспроможні держави). Мовляв, у цих країнах тотальна корупція, не працюють жодні інститути; «нам треба співпрацювати з Росією, бо вони наші сусіди й не зробили нічого поганого». До цих мікроспільнот входять люди з різних соціально-демографічних груп, які почуваються викинутими із суспільства. Їм відгукуються езотеричні вчення, контент правих політичних мереж, теорії змови. В Естонії поширені різні теорії, але першість тримає «таємне об’єднання еліт, яке ухвалює рішення і працює проти населення». Це може проявлятися у різних формах: критика податків, змішана з QAnon (переконання, що світом керує таємна група педофілів-сатаністів — ред.) та іншими глобальними наративами, застереження щодо «хіміотрас» (нібито уряди чи тіньові сили обприскують планету хімікатами з пасажирських літаків, аби поширити захворювання чи контролювати народжуваність — ред.), антивакцинаторство тощо. Теорії змови дають змогу людям не почуватися розгубленими й отримувати прості пояснення на будь-шо у світі. Мовляв, з тобою все гаразд, це хтось винен у твоїх проблемах, на тебе навмисно нападають.

Ми з моїми колегами з Тартуського університету намагаємося робити все можливе, аби допомогти людям протидіяти дезінформації. Надаємо їм інструменти та поради щодо пребанкінгу (підготовка людей до можливих спроб маніпуляції — ред.), наприклад, «15 способів, як політики намагаються вплинути на ваше мислення в соціальних мережах». Це підштовхує людей сумніватися в інформації та перевіряти її ще раз. Однак це боротьба за цінності в дуже заплутаному інформаційному просторі.

Паралельно я помічаю три великі зміни щодо медіаграмотності в Естонії.

1. Раніше медіаграмотність у нашій країні вважали прикольною дрібничкою. Її сприймали як «цікавий предмет», розслаблення мозку, перегляд мемів і роликів, своєрідну розвагу в межах освітніх наук. Зараз, за моїми спостереженнями, медійна та інформаційна грамотність поступово переходить у психологічну стійкість та стає питанням оборони, що проявляється в державних пріоритетах, переговорах, документах, концепціях. Деякі наші високопосадовці, нарешті, вже сприймають TikTok серйозно та звертають увагу на схеми темних інфлюенсерів у соціальних мережах (мова про блогерів, які, опираючись на механізми економіки уваги, створюють заманливий контент з метою поширення дезінформації).
2. Змінилися підходи до освіти та завдання, які ми ставимо перед студентами. Замість есеїв та інших зразків академічного письма, які просто зберігалися у студентських та викладацьких комп’ютерах, ми заохочуємо студентів робити речі, завдяки яким інші б ставали розумнішими у вузьких конкретних питаннях. Тож фінальні студентські проєкти стають дедалі більш практичними (наприклад, календар інформаційної стійкості для людей старшого віку, фізичний TikTok-хаус, націлений на підвищення обізнаності щодо роботи алгоритмів, проєкт-гра для підвищення цифрової грамотності старшокласників MIL in the mail). Ми відійшли від меседжів, які просували роками: «уникати медіа — це нормально, так ви турбуєтеся про своє психічне здоров’я та благополуччя», «триматися осторонь від інформаційного безладу та робити перерву у споживанні інформації — це нормально». Зараз ми кажемо людям, що їхнє незнання про те, що відбувається навколо, створюватиме інформаційну вразливість. Це означатиме, що вони будуть найслабшою частиною суспільства. І що це буде шкідливо для них, їхніх близьких та всього суспільства. Тож варто вибудовувати стійкість у цьому хаосі й робити крок вперед. Це також покладає на них відповідальність діяти, аргументувати, надавати джерела, бути видимими в соціальних мережах (особливо це стосується експертів, які працюють у різних сферах).
3. Відбувається перехід до медіапсихології: як наш мозок реагує на різні жанри, різні фрагменти інформації, різні техніки маніпуляції, чому, наприклад, я і мій сусід по-різному розуміють одні й ті ж речі.

Зауважу, що мій фокус на цих змінах залежить від того, ким я є та з чим працюю (більше про досвід Марії у сфері медіаграмотності можна прочитати в її інтерв’ю JTA — ред.).

Текст підготовлено на основі виступу Марії Мурумаа-Менгель на міжнародній конференції «Медіаграмотність у журналістській освіті: українська та світова практика». Захід провів Український інститут медіа та комунікації. Конспекти з події можна прочитати тут і тут.

Фото: Amanz / Unsplash