Центр стратегічних комунікацій, Генштаб, Міністерство оборони та низка державних установ поширили у своїх соцмережах анімаційний ролик, який має назву «Небезпека в медіа: як розголошення інформації стає зброєю в руках ворога». В ролику, який був виготовлений Центром стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки спільно із ЗС України (про що «ДМ» повідомив керівник Центру Ігор Соловей) фігурує журналістка, яка розповідає про завод з виробництва дронів у своєму репортажі, а потім російські спецслужби використовують цей репортаж для наведення ракети та знищують підприємство. Ролик закінчується повідомленням «Один репортаж — один удар». І хоч в описі до нього йдеться, що цей ролик — «нагадування для кожного журналіста, військового, громадського діяча чи посадовця», в ролику фігурують лише журналісти.
Відео викликало обурення в частини медіаспільноти, зокрема під роликом у соцмережах коментарі пишуть воєнкори, журналісти та ведучі, які бачать у ньому покладання провини на журналістів за обстріли з боку росіян і те, що журналістів прирівнюють до ворогів.
«Інститут масової інформації серйозно занепокоєний оприлюдненням відеоролика, який перекладає відповідальність за російські обстріли на українських журналістів. Такий наратив є дуже небезпечним і хибним, тому що він підриває довіру до медіа, може поставити під загрозу життя медійників і загалом суперечить тим демократичним принципам, які Україна зобов'язана захищати навіть в умовах війни. Такий підхід, зі слоганом “один репортаж — один удар” жодним чином не сприяє покращенню інформаційної безпеки. На жаль, це стигматизує всю журналістську професію і створює передумови тиску на всіх медійників, які роками чесно виконують свою роботу», — написала директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк.
Ігор Соловей, керівник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, у коментарі «Детектору медіа» пояснив: це лише один із низки роликів, які нагадуть про правила, яких потрібно дотримуватися всім.
«Цей ролик готувався не за один день, а його виходу передувала тривала спільна робота всіх залучених сторін. І цей ролик є продовженням серії відеороликів, виготовлених у рамках інформаційного проєкту "Інформаційна безпека". Їх було уже чотири, цей — п'ятий. Ідея безпосередньо саме цього ролику народилася після трагічного інциденту, коли в результаті одного подібного відеосюжету по місцю розташування ЗСУ нанесли ракетний удар, в результаті загинули і були поранені наші військові.
Ролик має винятково навчально-просвітницьку мету — звернути увагу всіх громадян, включно з військовослужбовцями, на питання інформаційної безпеки в умовах війни.
Звісно, шкода, що окремі формулювання, вжиті в матеріалі, були хибно сприйняті медіаспільнотою. Але повірте: жодного наміру виокремити когось конкретно не було. Навпаки, він є нагадуванням для всіх: не тільки медійників, а й військових, чи громадських діячів, чи посадовців. Нагадуванням, що некоректно оприлюднена інформація може мати ціну — яка вимірюється вже не тільки в грошах, а й у людських життях. Невже у нас мало прикладів для розуміння такого простого правила?», — каже Соловей.
Генштаб також опублікував заяву щодо цього ролика, в який йдеться, що він не містить докору або звинувачення на адресу представників медіа. «Його мета — не критикувати, а нагадати всім: будь-яка інформація може мати наслідки, які використовує ворог» . Водночас ролик після критики допрацюють.
«Детектор медіа» спитав медійників, що вони думають про цей ролик, які тези він поширює та чому він з’явився саме зараз.
Альона Романюк, редакторка фактчекерського проєкту «НотаЄнота», викладачка Київського національного університету імені Тараса Шевченка:
Для мене загадка, чому саме зараз з’явився цей ролик і чому в кадрі ми бачимо саме журналіста, попри те, що, за підписом до цього ролику, звертаються і до військових, і до посадовців, і до громадських активістів. Коли є мультяшне відео, то текст читають рідко. Натомість ми чітко бачимо в кадрі напис «ТБ», ми бачимо журналістку з професійним мікрофоном, який використовують телевізійники, і жодної асоціації ні з посадовцями, ні з військовими, ні з громадськими діячами немає. Репортажі роблять здебільшого саме професійні журналісти, а не посадовці чи військові. Тож ролик створює враження, що саме репортажі журналістів призводять до ударів. А це не так.
Чомусь ми не бачимо в цьому ролику звернень до тіктокерів різного штибу чи блогерів, так само як немає згадки про анонімні телеграм-канали, які регулярно всі роки повномасштабного вторгнення зливають інформацію швидше професійних журналістів (бо журналісти і медіа керуються стандартами).
Стосовно так званих нагадувань.
Одна з цілей роспропаганди — медіа та журналісти. Цей ролик із наміром нагадати про правила, але чи не більше спрямований на поляризацію і звинувачення журналістів, на створення образу журналіста як такого, хто своєю роботою грає на руку ворогу, а це зовсім не так. Завдяки українським журналістам увесь світ знає про воєнні злочини Росії, саме медійники привертають увагу до України сотнями історій і матеріалів.
Дуже хочеться, щоб Генштаб замість того, аби звинувачувати журналістів під прикриттям такого нагадування, все таки знаходив спільні точки взаємодії, бо журналісти — не вороги, і за останній час чомусь ніхто не може назвати випадків, де б діяльність українських професійних журналістів (а тим паче репортажі) призвела до вибухів. Натомість дії у соцмережах деяких посадовців, політиків і блогерів призводять до цілеспрямованих атак, але в кадрі цього ролика їх немає.
Юлія Каздобіна, голова Української фундації безпекових студій:
Мені доволі важко сказати, чому, власне, зараз з’явився цей ролик. Але, на мій погляд, меседж, який є в цьому ролику «Один репортаж — один приліт», прирівнює журналістську роботу до наслідків, мовляв, потім начебто через них відбуваються напади з боку Росії. Він однозначно зашкодить як журналістам, так і свободі слова, а ще інформованості суспільства про те, що відбувається.
Журналісти все ж таки працюють за певними правилами, які встановлені з боку держави. Держава має можливість тих журналістів, які ці правила порушують, притягувати до відповідальності — позбавляти їх акредитації, тобто вони більше не зможуть працювати в зоні конфлікту. У держави є й інші механізми впливу на журналістів, які порушують ці правила.
А те, що вони зробили — це створили негативну репутацію саме журналістам. Але журналісти, по-перше, є не єдиними, хто ділиться такою інформацію, по-друге, вони є єдиними, хто діє за правилами. Вони, на відміну від багатьох блогерів або навіть тих самих політиків, діють за правилами.
Журналісти мають дуже важливу суспільну функцію — інформувати суспільство про те, що відбувається, та контролювати владу.
Богдан Логвиненко, засновник Ukraїner (у фейсбуці):
Комунікації Генштабу набувають нових і нових вершин. Тепер вороги — медіа. Один репортаж — один удар.
Наталя Нагорна, кореспондентка ТСН:
Ми зараз у ситуації, коли є криза довіри з боку людей, коли і так велика кількість обмежень для журналістів. Ми оформлюємо акредитації, пишемо запити, погоджуємо сюжети тощо. Ми вимушені постійно контролювати себе — наприклад, не називаємо місце влучання, хоча воно вже є в усіх телеграм-каналах із привʼязками до місцевості. Ми знімаємо вкрай обережно і радимося з військовими, аби не нашкодити своїми сюжетами. Ми працюємо з інформацією — Майдан, АТО, ООС, широкомасштабне вторгнення.
Це 11+ років досвіду журналістської роботи у війні. Але приїжджаючи на місце, наприклад, ракетного удару (де досі лишається небезпечно), ми стикаємося з тим, що обовʼязково знайдуться люди, які стрибатимуть на нас і розказуватимуть, що «щас ви знімете і прилетить». Це підміна причинно-наслідкових звʼязків. І перешкоджання нашій роботі. І коли виходять подібні «інформаційні мультики», то це тільки утверджує людей у думці, що «прилетіло через журналістів». Звісно, на журналістах величезна відповідальність. Але перекладати на них провину за прильоти — це, скажу мʼяко, дуже дивно. Тобто росіяни вже не такі й винні, а саме журналісти?
Нещодавно була хвиля обурення з приводу обстрілів Сум, коли «звинуватили військових, що обстріляли через них». Але ми розуміємо, що це спроба перекласти відповідальність за російський тероризм на військових. Тепер у прильотах звинуватили журналістів. Сотні моїх колег щодня ризикують своїм життям, десятки наших колег загинули та були поранені, виконуючи свою роботу. Журналісти і Генеральний штаб у країні, яка веде таку важку війну, не мають бути ворогами. Тому витрачати ресурс на інтегрування тези «Один сюжет — один прильот» не є логічним.
Альона Яцина, «Кордон медіа»
М'яко кажучи, це жахливо, тому що професійні журналісти точно знають, що їм робити та як робити. Якщо десь на початку повномасштабного вторгнення і були помилки, але вони були у всіх професіях, у всіх сферах, то на четвертому році війни випускати таку дичину — це те ж саме, що випустити кулю собі в голову. Військові чудово розуміють, наскільки важлива складова медіа взагалі у війні. Як вони уявляють собі війну без журналістів? Бо це реально просто спотворює всю роботу журналістів на цій війні. І я не бачила жодного такого репортажу, як показали в ролику.
Нехай Генштаб закликає уважніше дивитися на інформування своїх же людей у погонах, які, наприклад, як генерал Артюх і генерал-майор Нестеренко, влаштували у неділю нагородження в Сумах і заради власного піару зібрали у центрі міста військових, щоб вручити їм якісь грамоти, відзнаки і нагороди. І загинуло 35 людей, і ще понад 100 в лікарні.
Нехай вони стежать за депутатами, які теж заради власного піару і при передачі різної гуманітарки наробили купу біди. І загалом до журналістів, мені здається, в плані розголошення інформації — останнє питання.
Нехай Генштаб і Міноборони дивляться уважніше, кому вони видають акредитацію, а не роздають їх направо і наліво. Тому що фахові воєнкори самі вже можуть навчати і курси проводити на четвертому році війни. Ми і так уже заради цієї акредитації проходимо 300 кіл перевірки.
У журналістів, які працюють на війні постійно, височезний рівень самоцензури. Журналісти діють винятково за 73-им наказом і законом України про інформацію та іншими, які регламентують роботу медіа. Якщо прибрати аспект самоцензури, то я вам скажу, що ми війну програємо за три дні. І журналісти це чудово розуміють, і всі — і військові, і влада — всі це чудово розуміють. Усі ми гравці зараз на одному боці поля.
Генштабу варто звернути увагу на тих пересічних громадян, які мають доступ до різних місць подій. На телеграм-канали, які є анонімними і викладають все, що максимально не можна.
Я щось не бачила жодного заклику до анонімних телеграм-каналів. Так само я не бачила жодних покарань для анонімних телеграм-каналів за такі порушення. Натомість я не бачила жодного матеріалу журналістів, де зображено ось те, що ми побачили в ролику. Якщо так глобально брати, то це перекладання вини за війну на медіа.
Стас Козлюк, журналіст, фотокореспондент:
Як на мене, у цьому відео є певний промах із подачею, тобто посил для мене очевидний. Не знімайте прильоти, не знімайте результатів, не говоріть зайвого. Але журналісти і так про це в курсі й потрапити на виробництво дронів для пересічних журналістів — неможливо, бо наша робота зрегульована і є 73-й наказ, який виконати теж буде неможливо.
Тут мав би бути посил на більш широку аудиторію й інакшим способом, бо у цьому відео я хотів би побачити телеграм-канали, які постять фото та відео з роботою ППО та прильотами. Хотів би побачити голів адміністрації, які намагаються випередити ці телеграм-канали й розказують, що і де літало. Я б хотів побачити лідерів суспільної думки, які теж намагаються обігнати телеграм-канали і постять інформацію про місце прильоту, збиралися там чи не збиралися військові. А це відео небезпечне тим, що воно створює враження, що журналісти є причиною обстрілів. Приїхали журналісти, зняли репортаж — у результаті прилетіло.
Насправді вже були випадки, коли я приїжджав знімати результати обстрілу, і місцеві, які живуть у будинках, кричали на журналістів, що от ви зараз тут назнімаєте — і по нас знову прилетить. Що ми коригуємо вогонь. Це дивно і це дратує.
Фактично цим відео зараз із журналістів роблять ворогів — і це неприємно, бо робота не з простих. Це промах у комунікації.
Свіжий приклад — це Суми, коли був обстріл балістикою. У нас телеграм-канали повідомили, місцева влада повідомила. Новини про це написали, лідери суспільних думок підтягнулись, вони почали фото і відео постити.
Журналісти, які в Сумах були, щось напевно зняли, а журналісти, які з Києва поїхали — частина навіть не змогла проїхати блокпости, бо перед Сумами їх розвертали, бо немає погодження на роботу.
Наскільки я пам'ятаю, коли ми говорили про зміну роботи і 73-й наказ, то журналісти можуть знімати там, де можуть бути цивільні з телефоном. Якщо ми шукаємо ворогів-коригувальників, то коригувальник не буде ходити з камерою за 10 тис. доларів, бо він надто помітний. Коригувальник скоріш за все сидітиме у сусідньому будинку з телефоном або стоятиме у натовпі з цим телефоном — і він зробить набагато більше роботи для російської розвідки, ніж журналіст. Дуже дивна комунікація і подача.
Каміла Грабчук, продюсерка іноземних медіа, журналістка:
— Думки про те, що після приїзду медіа прилітає, озвучують регулярно. Умовно ти приїжджаєш у зону бойових дій, де пряма доступність, застосовуються російські дрони, артилерія, авіація, і при цьому все одно можеш почути, що щось десь вчора прилетіло через журналістів. Це звучить максимально абсурдно. Такі звинувачення часто можна почути від людей, які, можливо, навіть ніколи не зустрічали журналіста раніше. Але коли доходиш до підґрунтя цих заяв, рідко можна почути конкретні дані.
Утім це можна пробачити людям. Можливо, вони колись справді від когось про це чули. Я не виключаю, що таке колись траплялось, хоча не знаю жодного конкретного прикладу.
Тим не менш, люди на стресі, з узагальненнями або стереотипами в голові, які будуть щось сказати, —це одна річ. І в багатьох ситуаціях ти розумієш, що вони мають право щось сказати, можливо, тому що журналіст зараз єдина людина, якій вони можуть висловити свій негатив. Але коли такий меседж публікує Генеральний штаб, це виглядає сумно. Якщо є якісь конкретні випадки, вийдіть та заявіть про них. Але якщо цих випадків немає, тоді для чого ці ролики?
Незрозуміло, на яку цільову аудиторію вони направлені. Тому що професійні журналісти це знають (правила поширення інформації — ред.). Існують сформовані спільноти та багато методів, як інформацію про це можна донести конкретно адресатам. Більше того, є багато методів, як не допустити непрофесійних колег.
Якщо ці ролики створені загалом для людей, то тоді це так і треба формулювати. Казати людям звернути увагу, але не писати «Один репортаж — один удар». Відчуття, що це зробила якась людина із «синдромом вахтера».
Закликати журналістів до відповідальності, при цьому публікуючи матеріал, який закріпить у людей, які ніколи не бачили журналістів, думку про те, що нікого в жодному разі не можна пускати, бо через них їх обстріляють, — це так не працює. У конкретній локації, у конкретній ситуації та з конкретним спікером треба враховувати нюанси. Звісно, що про це треба думати. Але ж не ставити дорівнює між цими речами.
Азад Сафаров, український журналіст, режисер і продюсер Sky News (у коментарях до допису Страткому у фейсбуці):
— Найбільш безтолковий ролик Страткома, який можна було б зробити за державні кошти. Якщо є факти через, які журналісти «здали позицію», покажіть/розкажіть про них. Якщо нема, нащо стрілки переводити на журналістів? Але потім писати подяки на День ЗМІ про висвітлення українськими журналістами російських злочинів, кликати на пресухи тощо, коли це потрібно Генштабу.
Найкращий вихід тут— видалити цей ролик і вибачитись перед журналістами за викривлену комунікацію.
Матеріал доповнюється.
