Оригінал публікації на сайті «Інституту масової інформації» за посиланням 

Чи виправдані ці обмеження? Частково так. Безпека понад усе. Але будь-які обмеження мають бути пропорційними, відповідати чинному законодавству і бути справді необхідними в демократичному суспільстві. На практиці цей простий трискладовий тест провалено за всіма пунктами. Понад те, ми бачимо тенденцію до систематичної закритості, яка поширюється серед державних органів по всій Україні. Про це йдеться в колонці директорки Інституту масової інформації Оксани Романюк. 

Три факти

Факт 1: Верховна Рада серйозно ризикує втратити довіру громадян 

За даними опитування Центру Разумкова у вересні 2024 року, більшість респондентів – 78,5% – висловлює недовіру Верховній Раді. Довіряють ВР зараз лише 16%. Це означає, що громадяни не знають, які рішення там ухвалюються.

Немає трансляцій, немає стенограм у відкритому доступі, навіть порядок денний публікується із запізненням або не публікується взагалі. Але його викладають шановні народні депутати в себе в телегах.

Згідно з іншим опитуванням, проведеним соціологічною службою Центру Разумкова спільно з Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва, 50,5% українців вважають, що відкритість роботи парламенту значно підвищується завдяки доступу журналістів на засідання.

Звідси логічне запитання: як ми можемо відновити довіру до парламенту?

Факт 2: Закритість сприяє дезінформації 

Коли офіційна інформація недоступна, вакуум заповнюється чутками та фейками. За даними досліджень Інституту масової інформації, доволі багато матеріалів у соцмережах про роботу депутатів містять маніпуляції або недостовірну інформацію. Чому це стало можливим? Бо немає прозорості, немає фактів, які можна перевірити. 

Факт 3: Міжнародні стандарти відкритості існують навіть для часів війни 

ЄС, Рада Європи неодноразово підкреслювали: навіть під час воєнного стану парламент має залишатися підзвітним громадянам. Сучасні технології дозволяють забезпечувати відкритість і безпеку одночасно.

Що робити?

Ми маємо такі інструменти для змін:

1. Ухвалення в другому читанні законопроєкту №11321. Це мінімальний крок, який потрібно зробити. Цей документ передбачає розміщення відеозаписів відкритих засідань комітетів Верховної Ради не пізніше ніж через 24 години з часу завершення на вебсайті парламенту. Це дасть змогу громадськості дізнаватися про перебіг засідань комітетів принаймні постфактум і хоч якось тримати руку на пульсі законодавчого процесу.
2. Запуск прямих трансляцій засідань парламенту, які потрібно переривати лише на час повітряної тривоги. Прямі трансляції, що ведуться десятками народних депутатів у режимі реального часу, анонси засідань, відео, фото із зали свідчать про те, що такі трансляції не створюють безпекових ризиків для діяльності Ради. Отож ці трансляції варто переривати лише на час оголошення сигналу тривоги, коли депутати спускаються в укриття. Закритий формат засідань та уникнення контролю за діяльністю парламенту з боку медіа та громадськості є неприпустимими в демократичному суспільстві.
3. Необхідність перегляду регламентних норм щодо доступу до парламенту, особливо в умовах воєнного стану, є нагальною. Порядок доступу до відкритих засідань визначається розпорядженням голови Верховної Ради (ч. 2 ст. 3). Цей порядок існує в незмінній редакції з 2014 року, і згадок про особливості роботи в період воєнного стану не містить, хоча вони давно назріли. 
4. Підтримка відкритості місцевих рад. Навіть зараз, під час повномасштабної війни,  більш як половина місцевих рад – 62% – свої сесії транслюють наживо, за даними Руху “Чесно”. Втім, решта місцевих рад наслідує приклад непрозорості, який подає Верховна Рада. Існує безліч технологічних можливостей, щоб збалансувати безпеку і прозорість – це і гібридний формат, і дистанційні засідання, і онлайн-трансляції, і публікування запису. Для уніфікації та забезпечення мінімальної прозорості слід розглянути доповнення на рівні законодавства.

Відкритість – це не просто гарне слово. Це запорука довіри до органів влади, збереження демократії та успішної боротьби з ворогом. Необхідно підтримати ініціативи, які повернуть довіру до Верховної Ради. Бо наша демократія – це те, за що ми боремося, за що вмирають наші солдати зараз на полі бою. 

Це те, що ми не маємо права втратити.

Ілюстрація Інституту масової інформації